Три квітки (Казка українською мовою)

25.05.2025

“Три квітки” – це одна із казок розказаних дівчинці Алісі. Ця казка входить до розділу V збірки під назвою “Казки майбутніх поколінь”.

Приємного читання! А за цим посиланням ви можете перейти до всіх казок та цікавих історій Аліси.

Три квітки

∗ Увага! Ця стаття захищена авторським правом та не підлягає копіюванню. (Автор: Ольга-Марія)

Жила колись Принцеса. У неї було довге, світле волосся, з легкими та гарними
кучериками. Принцеса любила гуляти по луках, що пролягали ген як далеко від її королівського замку. Піде було Принцеса, розставить руки в сторони, наче крила, усміхнеться сонцю, торкнеться долонями різних польових трав і так зрадіє тій красі, яка її оточує, і так стає їй весело, що аж танцювати хочеться. Набудеться Принцеса серед природи, насолодиться вдосталь і повернеться додому, несучи своїй мамі-Королеві подарунок — гарний-прегарний букет польових квітів.

Той букет містить в собі полохливі блакитні незабудки, і білі ромашки, і червоні маки, і волошки, і дзвіночки, і навіть колоски. Це все перепліталося з запашними травами, теплим літнім вітром й сонячною золотавою усмішкою.

Мати дівчини-Принцеси — її величність Королева, завжди щиро дякувала своїй любій донечці за чарівний, гарний букет квітів. Потім дасть розпорядження прислузі, аби ті поставили його у кришталеву вазу на самому видному місці у своєму королівському маєтку.

Якось уночі Принцесу розбудив дивний дзвін: дінь-ділінь-ділінь-дон. Вона лежала у своєму ліжку та довго прислухалася. Потім все ж таки вирішила встати та піти подивитись звідки лунав той дзвін. І як тільки Принцеса підійшла ближче до криштальної вази, вона почула виразний звук, який виникав з букету польових квітів:

— Дінь-ділінь-ділінь-дон! Дінь-ділінь-ділінь-дон!

Принцеса стала уважно придивлятися і побачила дрібні крапельки роси, які спускалися по зеленим листочкам і пелюсткам квітів. І кожна крапелька наспівувала пісню:

— Дінь-ділінь-ділінь-дон!

Це була незвичайна, ніжна й красива мелодія.

Принцеса замилувалася цим неймовірним букетом польових квітів, який стояв на столі як чарівний. Букет квітів наче загравав з місячним сяйвом, яке заглядало крізь вікно і освітлювала своїм загадковим нічним сяйвом всю кімнату навкруги і кожен листочок, кожну квіточку, кожну краплинку роси у цьому букеті.

Наступного дня Принцеса після сніданку швидко зібралась на прогулянку. Вона стрімголов бігла на квітучу леваду, аби нарвати квітів, щоб потім знову почути чарівну мелодію: дінь-ділінь-ділінь-дон.

На цей раз Принцеса без розбору зривала всі квіти поспіль, які траплялися на її шляху. Рвала й трави, що її оточували, й колоски пшениці, що рясно колосилися на полі. Додому Принцеса принесла аж занадто великий букет з польових трав і квітів, аби знову подарувати їх своїй мамі-Королеві. Принцеса віддала їй цілий оберемок квітів. Королева, як завжди, вічливо подякувала своїй донечці за подарунок і веліла поставити квіти у більшу вазу на столі у вітальні.

Ті квіти які були вчора викинули, а замість них тепер стояв величезний оберемок з незграбно зірваних квітів. Вони були в іншій вазі, та й сам букет був зовсім іншим солідного, королівського розміру, але все це стояло на тому самому місці.

Настала ніч. Принцеса лежала на своєму ліжку й на мить не заплющувала очей – чекала й вслухалася до кожного шороху, який доносився до її вух. Вона очікувала почути вчорашню мелодію квітів. Всі у царському палаці вже давно поснули. Й окрім гучного храпу своєї гувернантки: “Х-х-х-ррр, х-х-х-ррр”, – Принцеса більше нічого не чула.

Навшпиньках вона пройшла у вітальню. Ширше відкрила штори, аби місячне сяйво краще осяяло букет квітів. Але ні крапельки роси, ні чарівної мелодії сьогодні не було. Зажурена Принцеса попленталась назад до своєї кімнати. А вона всього лишень хотіла почути оте дивне дінь-ділінь-ділінь-дон. Принцеса від розчарування зідхнула, поворочалася у своєму ліжку та й заснула.

На завтра Принцеса знов пішла на луки. Там вона побачила старого сивого діда, який випасав красивих двох білих королівських коней. Вони виглядали розкішними та доглянутими. Коні гордовито цокали своїми копитами: цок, цок. Вигинали свої довгі шиї та схиляли голови до землі, щоб поїсти соковитої, свіжої травиці. Вітер загравав з їх добре вичесаними гривами, звивав їх у хвилі, чим ще більше підкреслював вишукану красу завідських, королівських коней.

— Я хочу погладити цих коней! – замість привітання Принцеса так звернулася до діда.

— Добрий день, Принцеса! — відгукнувся дід. — Звісно, що ти можеш погладити цих коней, але якщо твої думки будуть добрими при цьому і ти будеш робити це з любов’ю.

— Звісно! Ці коні такі гарні!

Принцеса неспішно підійшла до королівських коней. Ті недовірливо поглядали на неї. Принцеса простягнула руку й обережно та лагідно торкнулася до гриви коня, що стояв ближче до неї. Кінь тільки поглядав і не робив різких рухів. Тепер Принцеса вже сміливіше дала понюхати коневі свою дитячу руку. Той обнюхав руку Принцеси, відвернувся, й не вбачаючи небезпеки, знов став скубати та пережовувати траву.

— Дивись, — весело обізвалася знов до діда Принцеса, — кінь дозволяє мені себе погладити!

— Так, це правда. Тільки не дуже вихваляйся цим, бо це саме кінь пішов тобі на поступки, — навчав Принцесу дід.

— Чому це? Це я підійшла до нього і мої думки були при цьому добрими.

— Кінь — розумна тварина, не буде лягати того, хто піклується про неї. Буде терплячим, коли ти до неї з добротою підходиш, чистим серцем. Знає про це тварина й без зайвих слів.

Помовчав дід, щось важке зі свого життя може згадав і потому додав уголос:

— Не те, що люди.

— А що люди? — не зрозуміла Принцеса про що річ іде.

— Чи з чистим серцем і з благими намірами ти робиш щось для інших, по своїй щирості і любові?

— Зараз я збираюсь нарвати квітів для матері-Королеви, то хіба в цьому є щось погане? Їй приємно, вона мені завжди дякує за кожен букет, який я їй дарую.

— Ти ходиш і обираєш польові квіти найгарніші, ті які тобі самій подобаються? Подарунок від душі робиш, з розкритим серцем до матері ідеш, сповненим любові?

— Крайній раз я квіти назбирала просто, які були…

Замислилася над чимось Принцеса і сказала:

— Я зрозуміла у чому тут секрет. Тепер я знаю, знаю!

І побігла. Десь здалеку до діла долетіли слова: “Дякую!”

Принцеса довго ще перебувала на природі цього дня. Коли ж вернулася додому, то в її руках було всього три квітки.