Типи лінгвістичних словників

24.02.2026

Типи лінгвістичних словників

“Мову ревниво оберігають мовознавці — невтомні творці граматики і словників” (Іван Вихованець).

1. Тлумачний словник — це універсальний одномовний словник, що подає лексико-фразеологічний склад мови з поясненням значення, граматичних та стилістичних особливостей. Основне завдання словника — опис і нормалізація складу мови. Великим кодифікаційним словником був “Словник української мови” (СУМ) в 11-х томах (1970-1980 рр). Зараз також триває робота над створенням Великого тлумачного словника української мови за редакцією Віталія Русанівського, який матиме 20 томів, налічуватиме понад 180 тисяч слів.

2. Словник іншомовних слів — це словник, де подано запозичені слова ( з вказівкою на джерело) та пояснено їхнє значення.

3. Перекладний словник – це словник, у якому до реєстрових слів однієї мови подано відповідники іншою мовою. На окрему увагу заслуговує «Російсько-український словник», що укладав Агатангел Кримський (1924-1933 рр.). Словник залишився незавершеним (з чотирьох запланованих томів вийшло три А-П). Цей словник був базою для словників 1937 р., 1948 р.,
1968 р. (у трьох томах).

4. Етимологічний словник – словник, що містить відомості про етимологію (походження, первісне значення і розвиток значення) слів однієї мови або сімʼї споріднених мов. «Етимологічний словник української мови» (почав виходити від 1982 р.) оперує десятками споріднених слів і прикладами з кільканадцяти мов, указує реконструйовану форму слова від прасловʼянської мови, часто аналізує різні варіянти походження слова. Словник спростовує думку, що українська мова походить від санскриту; спростовує і теорію спільного походження української і московської (російської) мови.

5. Історичний словник – словник, у якому подано пояснення лексики давніх писемних памʼяток.

Ґрунтовною працею в українській лексикографії вважаємо «Історичний словник української мови» (1930-1932 рр.). Роботу з укладання історичного словника розпочав Павло Житецький, від 1919 р. над словником працює професор Евген Тимченко, який очолив «Постійну комісію для складання історичних словників української мови» та став редактором словника. Картотека налічувала понад 200 тисяч слів. Упродовж 1930-1932 рр. вийшов лише перший том «Історичного словника» (до літери Ж), решта матеріалу залишилася в рукописах.

Е. Тимченко. Історичний словник української мови. Т. 1. Зошит 1: А—Глу (1930)

Е. Тимченко. Історичний словник української мови. Т. 1. Зошит 2: Глу—Жял (1932)

У 1977-1978 рр. видано «Словник староукраїнської мови XIV-XV ст.» (у двох томах) за редакцією Лукії Гумецької (у праці використано 939 памʼяток ділового стилю). Совєтська влада обмежила хронологію словника, відтак до праці залучено лише памʼятки від XIV віку.

До сьогодні триває робота над укладанням «Словника української мови XVI – першої половини XVII ст.», перший том якого видано 1994 р. Авторським колективом є працівники Інституту українознавства ім. Івана Крип’ якевича (м. Львів).

6. Діялектний словник (укр. правопис 1928 р., прим. авт.) – словник, що фіксує лексику певної говірки або діялекту та подає її тлумачення. Відомі численні діялектні словники, наприклад, українських говірок Одеської області, полтавських, гуцульських, поліських говорів. Важливим є «Атлас української мови» у 3-х томах (1984-2001 рр.), в основі якого лежить принцип лінгвогеографії; спостереження над українськими діялектами проведено не лише на території сучасної України, а й на землях, що ввійшли до складу Білорусі, Росії, Румунії, Словаччини.

7. Термінологічний словник – словник, що пояснює терміни певної галузі (чи кількох галузей) знань.

Вихід термінологічних словників другої половини XIX ст. повʼязаний з такими авторами як Іван Гавришкевич, Іван Верхратський, Кость Левицький та інші. Термінологічна робота є обʼєктом розгляду членів НТШ (Наукового товариства імени Шевченка), які видають матеріали до фізичної, математичної, химічної, мінералогічної, географічної та інших термінологій.

Від серпня 1918 р. при Київському Науковому Товаристві утворено термінологічну комісію. Від лютого 1919 р. при АН діє правописно-термінологічна комісія (працювала понад 7 років). Завдання комісії — укласти словник правничої мови.

30 травня 1921 р. Київське Наукове Товариство злилося з Академією наук, відтак утворено Інститут української наукової мови (ІУНМ), члени якого виробили наукові принципи добору фактичного матеріалу. Вихідна засада – українська (своя), а не чужомовна термінологія, наприклад, осередок (не центр), рівнобіжний (не паралельний). У підсумку зібрано 2 млн карток.
Кожна державна установа, видаючи підручник чи наукову книжку, віддавала його на перегляд інститутові. Працівники ІУНМ свої матеріали давали кожному, хто потребував. До 1933-го видано 83 термінологічні словники.

1930-го року совєтська влада зліквідувала Інститут української наукової мови, а натомість утворила Інститут мовознавства АН УРСР імені О. О. Потебні, який на той час мав за мету впроваджувати інтернаціональну термінологію та нищити попередні здобутки української мови.

Від 50-х рр. ХХ століття поновлено роботу над укладанням термінологічних словників, що відбивали тогочасний стан розвитку української мови.

8. Ортографійний словник (укр. правопис 1928 р., прим. авт.)– словник, у якому за алфавітним порядком подано перелік нормативного написання слів та форм відповідно до чинного правопису.

Видання ортографійних словників розпочали 1918 року. Тоді вийшов «Український правописний словничок з короткими правилами правопису» Григорія Голоскевича. Словник витримав сім видань (останнє – 1930 р. на основі «Українського правопису» 1928 р.). Ця найкраща за лексичним наповненням праця стала основним свідченням проти автора на процесі СВУ (Спілки визволення України), відтак автора увʼязнили на 5 років, а потім він наклав на себе руки. Саме цей словник донині відповідає нормам української мови, позаяк його побудовано за правописом 1928 року (який відтворює Проєкт правопису 1999 року). Цей словник перевидано 1994 року.

9. Ортоепійний словник (укр. правопис 1928 р., прим. авт.)– словник, що відтворює норми літературної вимови. У словнику застосовано метод транскрибування слів.

10. Словники синонімів, антонімів, омонімів, паронімів – це словники, що фіксують явища синонімії, антонімії, паронімії, омонімії.

11. Фразеологічний словник – це словник, що містить фразеологізми, які розміщено за алфавітом або за темами (ідеографійний тип). Фразеологічні словники можуть бути тлумачні, реєстраційні, перекладні.

Тлумачним фразеологічним словником є «Галицько-руські народні приповідки» Івана Франка (т. 1-3, 1901-1910 рр.), у якому є тлумачення, порівняльна характеристика (паралелі зі словʼянськими мовами, латинською, німецькою, французькою, італійською) та поклики на фразеологічні джерела.

12. Словник мови письменника – словник, що подає лексико-фразеологічний перелік, пояснення та кількість слів, що їх уживав письменник (у всій творчості або одному з творів).

Першою спробою укладання словника мови письменника є «Словничок Шевченкової мови» (1916 р.) та «Українсько-російський словничок до “Кобзаря» Т. Г. Шевченка» (1917 р.).

13. Словник власних назв – словник, що розкриває тлумачення, походження, переклад імен або прізвищ; наприклад, «Довідник українських прізвищ» Юліяна Редька (1969 р.); «Власні імена людей» Лариси Скрипник, Ніни Дзятківської (1986 р.); «Українські прізвищеві назви Прикарпатської Львівщини наприкінці XVII – початку XIX століття (з етимологічним словником)» Ірини Фаріон (2001 р.).

Низки інших словників: нових слів, епітетів, рим, морфемний, інверсійний (зворотний), частотний, асоціятивний, ненормативної лексики —усі засвідчують досконалість мови, її здатність бути стилістично місткою.

Українські лексикографи пропонують помістити в одній книзі найширше уявлення про слово: його граматичні особливості, написання, наголос, змінюваність, лексичне значення, сполучуваність та етимологію (для іншомовних слів). Таким є «Універсальний словник української мови» Зоряни Куньч (2005 р.).

Зараз виходять численні електронні словники, які формують інтетровану лексикографічну систему.

Основна література:

Голоскевич Г. Правописний словник : близько 40 000 слів. — 9-те вид. — New York: Видавниче Товариство «Книгоспілка», 1962. — 465 с.
Етноґрафічний збірник, видає етноґрафічна комісия Наукового Товариства імені Шевченка. Т. 10. Галицько-руські народні приповідки. Зібрав, упорядкував і пояснив др. Іван Франко. — Вип. I (А-Відати). —У Львові, 1901. Накладом Товариства. З друкарні Наукового Товариства імені Шевченка під зарядом К. Беднарского.
Історичний словник українського язика. Том 1. (А-Ж): Зошит 1: А — Глу / Під ред. проф. Є. Тимченка; укл.: Є. Тимченко, Є. Волошин, К. Лазаревська, Г. Петренко; Українська Академія Наук, Комісія на уложення історичного словника українського язика. — Харків; Київ : Державне видавництво України, 1930. — 528 с.
Історичний словник української мови. Том 1. (А — Ж) : Зошит 2 (Глу — Жял) / Під ред. проф. Є. Тимченка; укл.: Є. Тимченко, Є. Волошин, К. Лазаревська, Г. Петренко; Всеукраїнська Академія Наук, Науково-дослідний інститут мовознавства, Словниковий сектор. — Харків; Київ : Українська радянська енциклопедія, 1932. — 420 с.
Микитюк О. Мова і мовознавці : утвердження мови: навч. посібник / Оксана Микитюк, Ірина Фаріон; за заг. ред. Оксани Микитюк. — Львів : Видавництво Львівської політехніки, 2025. — 432 с.
Російсько-український академічний словник (А-П) / Комісія для складання словника української живої мови ; ред. В. М. Ганцов, Г. К. Голоскевич, М. М. Грінченкова ; голов. ред. А. Ю. Кримський, С. О. Єфремов. — Київ : Вид-во Всеукр. акад. наук, 1933. — 1256 с.
Словник мови Шевченка / Акад. наук УРСР, Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні. — Київ: Наукова думка, 1964. — 506 с.
Словник української мови / Білодід І.К., Бурячок А. А. та ін. [В 11 т.] (1970-1980)
Словник української мови: У 20 т. Т. 1. А — Б / Голов. наук. ред. В.М. Русанівський, наук. ред. Н.Г. Озерова ; уклад.: Л. Л. Шевченко та ін. — К.: Наукова думка, 2010. — 911 с.