УПОВІЛЬНЕННЯ ЧАСУ (Казки українських авторів читати онлайн)

Зі збірки "Казки майбутнього". Розділ I

17.01.2024

“Уповільнення часу” – це одна із багатьох казок, у якій розповідається про неймовірні пригоди дівчинки на ім’я Аліса.

Приємного читання! А за цим посиланням ти можеш перейти до всіх казок та цікавих історій Аліси під назвою “Казки майбутнього” (або “Казки майбутніх поколінь”).

Уповільнення часу

∗ Увага! Ця стаття захищена авторським правом та не підлягає копіюванню. (Автор: Ольга-Марія)

Це був спекотний сонячний літній день. Аліса зі своїм батьком після полудня стояли біля під’їзду свого будинку. Вони чекали, поки вийде з квартири їхня мама і розмовляли.

Зовсім недалечко від них був розташований дитячий майданчик. Там гралися діти. Дорослих на майданчику видно не було, тільки бабусі сиділи на лавці біля сусіднього під’їзду і жваво дискутували – обговорювали та висловлювали свої думки щодо політики. Вони настільки були зайняті цією дуже важливою, на їхню думку, гутіркою∗, що раз по раз, жваво та голосно вигукували щось, відстоюючи свою точку зору.

∗Гу́тірка (діал.) – діалог між двома або кількома особами.

Аліса дивилася на діток, які гралися на дитячому майданчику. Там був хлопчик років шести, який розгойдувався на гойдалці і ще дівчинка трьох-чотирьох рочків, яка все крутилася поруч із ним. Ось в один момент Аліса помітила, що та маненька стала просто посеред того місця, де саме розгойдувався хлопчик. Рух гойдалки був у тоді спрямований назад, а дівчинка стояла спереду по центру і уважно спостерігала за своїм братом.

– Відходь! – закричала Аліса їй, бо гойдалка ось-ось буде розпочинати рух за траєкторією вперед.

Але манюня та не рушила з місця. Гойдалка дійшла до своєї крайньої точки і на секунду завмерла перед тим, як починати свій рух назад – якраз на малу дівчинку!!!

– Тату! – смикнула батька за рукав Аліса, пальцем вказуючи на ту дівчинку.

Батько Аліси миттєво відреагував на те, що відбувалося. Він блискавично був вже перед тією манюнею, схопив її обома руками і одним ривком встиг відскочити вбік від гойдалки, яка саме неслася на них.

– Жу-у-у-у-ух!!! – пронеслася гойдалка у ту саму секунду.

Ніхто не постраждав. Маненька дівчинка здивовано дивилася на батька Аліси, а той грізним голосом крикнув бабусям, котрі сиділи на лавці:

– Хто доглядає за цими дітьми на майданчику? Де їхні батьки?

Бабусі перестали сперечатися на рахунок політики. Вони зрозуміли, що обговорюючи те, в чому кожен з них зовсім не розбирався, вони зовсім забули про дітей, яких батьки залишили на них. Мала дівчинка прибігла до однієї з бабусь і міцно обійняла її.

– Катенька, моя мила дівчинка! Як же таке сталося?

Бабуся перевела свій погляд на батька Аліси і промовила:

– Дякую!

І зараз же вона покликала до себе того хлопчика Мишка, який катався на гойдалці. Бабуся почала повчати діток.

Тато повернувся до під’їзду, де на його чекала Аліса. Саме у цей час мама вийшла з дому. Сім’я пішла пішки, щоб відвідати скверов (бабусю Аліси). Тато тільки встиг буркнути, які, мовляв, неуважні старенькі бабусі – зовсім забули про дітей, яких довірили їм чиїсь батьки. Далі тато та мама вже розмовляли зовсім на інші теми. Вони сміялися та шли до бабусі. А для Аліси сьогодні тато був героєм!

Тільки ось одного ніяк не могла зрозуміти Аліса. Як за такий короткий проміжок часу (рух гойдалки по дузі від точки А у точку В – та це ж долі секунди!) її тато встиг не лише добігти до дитячого майданчика, хоча той був і не так далеко, схопити дівчинку і встигнути відскочити назад.

– Ні! Не розумію! – щось не сходилося у розумінні в Аліси. Вона навіть вже не чула про що дорогою розмовляли її батьки. Дівчина щось рахувала і ще раз перераховувала у своїй дитячій голівоньці.

– Ось хоча б зробити крок… Скільки кроків я встигну зробити за той час, поки гойдалка повертатиметься з крайньої точки В у точку А? Два кроки, ну три, у крайньому випадку. А тато біг десь кроків 20, встиг схопити дівчинку, а це ще одна секунда (або один крок), і відскочити назад (це вже не один крок, а цілих два!)

– Ну не виходить! Не складається якось! Гойдалка за цей час мала би зробити по дузі вже три заходи, а за підсумком була пройдена лише половина тої відстані! Як так? Хіба це можливо?

Дівчинка Аліса не витримала й задала татові питання, яке її дуже сильно хвилювало. Як йому вдалося врятувати дитину від удару по голові гойдалкою (оскільки гойдалка чітко приходилася саме по тій частині тіла маленької Катюші), якщо за фізичними розрахунками це було неможливо? Батько акуратно знайшов вихід з достатньо каверзного питання своєї доньки. Він відповів їй:

– Час зупинився! Поки я добіг до неї і разом з Катюшею відстрибнув назад, час не йшов. Час почав цокати тільки після того, коли дівчинці вже нічого не загрожувало.

– Хіба таке буває? – запитала Аліса у батька.

– Виходить, буває. Буває й не таке, тільки ти поки ще маленька і багато чого про що не знаєш.

– А-а-а-а… протяжно вимовила Аліса.

Вони вже прийшли до бабусі, побули у неї трішечки. Попили чаю і почастувалися млинцями із сиром. Ще трохи посиділи і стали прощатися.

Назад вирішили їхати додому автобусом. Незабаром вони вже сиділи в маршрутному таксі – мама з татом на сидінні поруч, а Аліса позаду, де було одне місце порожнім.

Навпроти Аліси сидів хлопчик. У нього у руках була маленька пачка чіпсів. Він чомусь вирішив їх поїсти по дорозі. Хлопчик відкрив пачку чіпсів, маршрутка зробила різкий рух і… чіпси розлетілися в різні боки.

Аліса, оскільки вона була страшенно допитливою, спостерігала за тим, що відбувається. Ось велика чіпса висіть у повітрі, ще одна… ось обламаний від неї летить шматочок… ось іще зовсім маленькі шматочки чіпсів у повітрі… а це спеції взагалі, оскільки були видні тільки цяточки. Аліса розглядала кожну деталь, як на намальованій картині, що застигла у часі.

– Досить дивно!

Вона б іще розглядала, але почула батьків голос:

– Аліса, мы приїхали, виходьмо.

Дівчинка перевела погляд на тата і тільки тоді почула:

– Ш-ш-ш-ш-ш-ш… Це розсипані хлопчиком чипси впали на підлогу.

– Чому вони впали лише зараз? Адже ми проїхали вже півдороги? А-а-а-а-а, це знову час зупинився! Я сьогодні дізналася, що таке уповільнення часу! Класно!!!

Алісу переповнювали емоції, тому їй дуже-дуже потрібно було з кимось ними поділитися. Тому, коли вона приїхала, то відразу ж побігла до своїх подружок, щоб розповісти їм про сьогоднішні пригоди.

~КІНЕЦЬ~