АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ УКРАЇНСЬКОГО ПРАВОПИСУ: ІНТЕРВОКАЛЬНИЙ J

Хоронжук Т.
Львівський національний університет ім. І. Франка
Кафедра української мови ім. проф. І. Ковалика
Науковий керівник — Добосевич У. Б., к. ф. н., доц., доцент кафедри української мови ім. проф. І. Ковалика.

Найважливішою передумовою самоусвідомлення нації, окрім спільної історії та спільного бачення свого майбутнього, є одна мова, яка об’єднує цю націю. Вагомою запорукою творення та збереження державності є не тільки визнання та утвердження національної мови на законодавчому рівні, але й унормування єдиної вичерпної системи цієї мови — правопису, який би максимально віддзеркалював живе мовлення народу, відповідав потребам часу та водночас акумулював в собі віковічні мовні традиції.

В епоху великих змін та потрясінь саме мова, а відтак і її правопис, є ледь не основними факторами національного самоствердження, які водночас є викликами сьогодення та запорукою успішного майбутнього. Сучасний український правопис, попри хвилю активного обговорення 2018 року, на жаль, поки не здатен відповідати вимогам часу та державності, причиною чого є засилля та тяглість у ньому радянських традицій, а також невмотивованість суспільства
щось кардинально міняти в орфографічний системі.

Одним із прикладів сьогочасного продовження радянських тенденцій в українській орфографії є правопис слів іншомовного походження, а серед них — написання слів з інтервокальним j, який
радянська система викинула з української орфографії у процесі тотальної росіянізації 30-х років минулого століття.

Таку ж тенденцію транслює і чинна редакція українського правопису, де «і пишеться після приголосного перед голосним, є та й: артеріальний, геніальний, діалектика, індустріалізація, матеріал, соціалізм, фіалка; аудієнція, гієна, клієнт, пієтет […]», але поруч із цим залишається правило про написання іa в кінці слова через ія: арте́рія, інду́стрія, істо́рія, хі́мія; Апу́лія, Гре́ція, Діє́го-Гарсі́я, Му́рсія. [6, c. 120]

Збереження подібних правил, які намагаються унормувати те, що не властиве мові, стає на заваді репродукції внутрішніх мовних законів, а саме — її милозвучності, адже українська мова належить
до консонантного типу мов, якій у жодному випадку не притаманне зіяння голосних у межах однієї морфеми.

Саме тому важливим джерелом дослідження є різні редакції українського правопису ХХ ст., а саме 1921р., 1928 р., 1933 р., 1946 р., 1960 р., 1993 р. та 1999 р., які допомагають прослідкувати хронологію змін у правописній системі української мови та зробити певні висновки стосовно сучасних українських орфографічних норм.

У «Найголовніших правилах українського правопису» 1921 року зафіксовано: «В чужих словах пишемо -ія, -іє, а не -іа, -іе: матеріял, геніяльний, спеціяльний, фіялка, варіянт, діявол, діякон, пієтизм, гієна». [3, c. 23]. Такої ж позиції дотримувався і Харківський правопис 1928 року. Однак на хвилях тотальної росіянізації та сприяння штучному зближенню української мови з російською український правопис 1933 року радикально перекреслює усі здобутки української орфографії, зазначаючи, що у словах матеріал, соціалізм, діалектика, аудіенція, артеріальний, геніальний, піетет, кліент «завсігди пишеться іа, іе, іу, еа, крім позиції в кінці слова, як-от: Азія, артерія, премія,
партія, індустрія, ідея». [7, c. 61].

Наступні правописи все ж не так радикально, проте дотримувалися тієї ж ідейної лінії, яку накреслили партійці 30-х років: у словах аудієнція, пієтет, клієнт таки повернули інтервокальний j, інші «новотвори» радянської ідеології і досі присутні в українському правописі.

Для більш ґрунтовного аналізу джерелами дослідження також є твори українських письменників ХІХ – поч. ХХ ст. та періодика 20-30 рр. минулого століття Наддніпрянської та Західної України, яка не тільки екземпліфікує живе мовлення у дорадянський та вже радянський період, але й дослівно відтворює суспільно-політичну картину того часу, де з одного боку кордону намагалися розвіяти радянські міфи, а з іншого — тотальна пропаганда поволі переростала у геноцид українського народу, а згодом – і в лінгвоцид української мови.

Наприклад, у Західній Україні писали так (орфографія оригіналу повністю збережена): «Совітські газети закликають «охороняти соціялістичну власність, як зіницю ока», а водночас читаємо там
безупинно, як «соціялістичну власність» розкрадають самі таки червоні «правителі»» (Вісті. Суспільно-політичний тижневик, 23 серпня 1934 року). «Наради проходили під знаком коліноприклонних заяв і похвал «ґеніяльному» Сталіну. Ніякої дискусії. Все ухвалювали одноголосно, бо ж і годі уявити собі будьяку опозицію у наказному парляменті. Зрештою – це ж діється у «найдемократичнішій» державі» (Голос. Тижневик. 31 липня 1938 року).

Водночас у підрадянській Україні маємо таке: «Тоді, коли в Радянськоу Союзі кооперація є вільне й могутнє знаряддя для будови соціялізму, в капіталістичних країнах кооперація захопила буржуазія і використовує її для визиску трудящих» (Селянка України. Двохтижневий журнал Центрального відділу робітниць і селянок Комуністичної партії(б) України. 25 червня 1928 року). «Треба негайно всією бідняцько-середняцькою громадою натиснути на глитайську зграю, що перешкоджає соціялістичній перебудові села, оновити актив, що захищає куркульські інтереси» (Радянська нива. Пересувна газета-листівка. Село Бирюки Київської області, 1 лютого 1930 року).

Допоміжним для дослідження є зіставлення української та інших європейських (в тому числі слов’янських) мов задля кращого унаочнення правомірності повернення інтервокального j до української орфографії, а також моніторинг тих сучасних українських ЗМІ, яким, попри встановлену правописну норму, притаманна така мовна практика і які таким чином пропагують повернення інтервокального j на прикладі використання його у своїх матеріалах.

Відштовхуючись від української живої мовної традиції, яка була перервана 1933 року та опираючись на консонантний тип нашої мови, розуміємо, що корекція § 90 Українського правопису більш ніж життєво необхідна.

Інтервокальне j слід вживати тоді, коли у спільнокореневих словах маємо опорне j (матерія — матеріяльний, геній — геніяльний), у тих випадках, коли йотація відбувається у мові-джерелі (спеціяльно (пол.)), та тоді, коли маємо -ia- у словах іншомовного походження (соціальний – лат. socialis).

Подібні орфографічні зміни раз і назавжди унормували б один із розділів чинної редакції українського правопису та стали б рушійною силою у декомунізації, а відтак і деросіянізації мови, яка вже ледь не століття несе на собі тавро комуністично-тоталітарної системи.

Література

1. День кооперації – свято єднання трудящих // Селянка України. Двохтижневий журнал Центрального відділу робітниць і селянок Комуністичної партії(б) України. 1928. №12.
2. З куркулями панькатися не будемо // Радянська нива. Пересувна газета-листівка. — Бирюки, 1930. №7.
3. Найголовніші правила українського правопису. Київ, 1921.
4. Парлямент Сталина радить. // Голос. Тижневик. Львів, 1938. Рік ІІ. Ч. 24-25.
5. Соціялістична власність. // Вісті. Суспільно-політичний тижневик. Львів, 1934. Вип.30.
6. Український правопис. Київ, 2015.
7. Український правопис. Харків, 1933.
8. Українська мова в просторі й часі: Матеріали Всеукраїнської студентської науково-практичної конференції (17-19 квітня 2019, Львів). — Львів: Національний університет «Львівська політехніка», 2019. — 168 с. — С. 16-19.

Дякуємо, що були з нами! Залиште свої відгуки у коментарях під статтею. 

Щоб дізнаватися ще більше цікавого, підписуйтеся на наші канали:

• Instagram 
• Facebook  
• Pinterest 
• YouTube