“Образа за крок до Нового року” – це одна із багатьох неймовірних пригод дівчинки на ім’я Аліса. Приємного тобі читання! А за цим посиланням ти можеш перейти до всіх казок та цікавих історій Аліси під назвою “Казки майбутніх поколінь”.

Психологічні казки – це твори для дітей, які допомагають дитині пояснити різні життєві ситуації, відредагувати накопичені емоції та ознайомитись з різноманітними стратегіями поведінки.

Казкотерапія – це метод психологічної корекції особистості дитини за допомогою читання або прослуховування спеціально підібраних текстів, на прикладі літературних казкових творів.

Психолог і психіатр Б. Беттельгейм (B. Bettelheim) у своїй науковій праці «Чарівне і корисне: про значення і цінності казки» дослідив це, вивчивши та проаналізувавши казкові мотиви, вчений довів, що казки, як і легенди, здатні допомогти дитині адаптуватись у швидко мінливому соціокультурному середовищі, в якому ми зараз живемо, перебороти страх перед дорослим життям, навчитись у майбутньому самостійності, навчитися швидко врівноважуватися, а також виховувати у собі відповідальність.

(Джерело: Велика Українська Енциклопедія)

Образа за крок до Нового року

*Увага! Всі права на тексти та ілюстрації до них захищені авторським правом. Автор твору: Ольга-Марія

На вулиці все було дуже гарним. Сніг не встиг розтанути і радував абсолютно усіх, як спочатку здалося  дівчинці Алісі. Сніг пухнастим білим килимом покривав землю, гарно прикрашав собою кожну гілочку на деревах. Природа, немов завмерла на деякий час, даруючи людям умиротворення, їхнім серцям спокій, а погляду неймовірну, чарівну земну красу. На календарі було 29 грудня.

Аліса цього дня вийшла погуляти на вулицю. В її руках був фотоапарат, але Алісі все ніяк не вдавалося сфотографувати красу довкілля так гарно, як бачили те її очі. А очима дівчинка вловлювала блиск снігу, намагалася розглянути його будову, кожну сніжинку, з якої той складався.

Аліса також спостерігала за поведінкою птахів. Ось великий чорний ворон просто потонув своїми лапками у м’якому, легенькому, пухнастому снігові. Він потихеньку рухався вперед, з гордо піднятою головою  і своєю випнутою груддю, наче ковшем, прокладаючи доріжку по снігу на землі.  Інші ж птахи (горобці, синиці та голуби) стежили за вороном. Вони сиділи високо на гіллі дерев, опустивши свої голови і спостерігаючи за дивною поведінкою ворона. Незабаром і самому ворону набридла його витівка – він просто змахнув крилами і перелетів із землі на гілку. Тепер він був не цікавий іншим птахам, та й сам ворон більше не хотів привертати до себе пильну уваги пернатих. Він спушив своє пір’я і полетів геть. 

Алісі було цікаво також спостерігати і за дітьми, які гралися на вулиці. Вони сміялися, ліпили снігову бабу та кидалися сніжками. Дітей меншого віку батьки вигулювали у дитячих візочках та санчатах. Двоє найжвавіших молодих татусів наввипередки катали своїх малюків на саночках. Їхні діти міцно трималися і навіть жмурилися. На обличчі одного з малюків було навіть помітно острах. Він сидів з широко розплющеними очима, вп’явшись за поручні санчат і вигукуючи глухим голосом протяжне:

– А-а-а-а-а-а!

Але його батько у ту мить саме обганяв свого суперника (іншого татка з дитиною), з яким він змагався, і вже входив у різкий поворот, коли його син зовсім мало не злетів з санок. Син від пережитого навіть заплющив свої очі.

– Усі радіють! – подумала Аліса, – людям весело і  птахам. Всі радісно переносять цю зимову погоду. Люди ще підгодовують птахів, поки тим не вистачає їжі взимку. Природа стоїть у шикарному сніжному одязі і тихо дрімає в очікуванні весни.

Аліса повернулася з прогулянки у піднесеному настрої. Їй так хотілося поділитися побаченим із рідними. Вона переодяглася, вимила руки і побігла на кухню, де сиділи її татко й мама за обіднім столом. Тільки було Аліса відкрила свого рота, щоб розповісти про все, що побачила батькам:

– На вулиці стільки снігу… – почала свою розповідь Аліса, але тато з досадою в голосі продовжив…

– І ніхто не чистить дороги. Просто морок якийсь, проїхати неможливо! Куди тільки дивляться комунальні служби!!!

Аліса здивувалася, що комусь не подобається така гарна зима. Дівчинка пройшла в коридор і помітила ялинку, що стояла в кутку. Її тато купив ще кілька днів тому. Дівчинка обернулася до батька і сказала:

– Тату, скоро Новий рік! Чому ти не встановиш нам досі ялиночку?

– Не сьогодні, –  відповів батько.

– Завтра поставиш? – ще з долею надії у голосі перепитала Аліса.

– Скоріше за все “НІ”, – почула вона відповідь свого тата. – Після роботи я не захочу цим займатися, – уточнив він.

Дівчинка опустила голову і попленталась до себе у кімнату. Вона підійшла до вікна і подивилася на вікна інших квартир.

– Може багатьом татам ніколи? – спитала у самої себе Аліса.

Але на багатьох вікнах інших квартир весело виблискували новорічними вогниками гірлянди. Було видно гарно вбрані ялинки… Алісі стало дуже прикро.

Вона прилягла на ліжечко і підібгала свої коліна до грудей. Дівчинка “скрутилася” в клубочок, а їй так до цього хотілося радіти, сміятися, веселитися та бачити усмішку на обличчях своїх батьків.

– Чому все так несправедливо? – думала Аліса і на її оченятах почали з’являтися сльози.

Дівчинка сильно зажмурила очі, бо образа все більше захльостувала її. Але у ту ж саму мить вона почула Голос:

– Хочеш дізнатися, чому твій тато так поводиться?

– Звичайно, – швидко, не замислюючись, відповіла Аліса.

– Ти бачила колись дикий кущ винограду?

– Так, – відповіла дівчинка. Вона була збентежена від подібного питання. Та й до чого воно? Як допоможе те питання відповісти, чому її батько не помічає навколишню красу, а мислить якось дуже вузько, оцінюючи все, що його оточує низькими, ба, навіть, грубими критеріями.

– Твій батько, – продовжував звучати у її вухах Голос, – як кущ дикого винограду. Поки що, розумієш, щоб бачити справжню красу навколишнього світу, вміти радіти кожному сезону природи, потрібно розвиватися внутрішньо, працювати над своєю душею.

Так людина стає культурнішою, добрішою, вчиться дарувати любов людям, які її оточують. Вчиться бути задоволеним своїм життям і не скаржитися. Зовсім не скаржитися на проблеми. З ними стикається кожна людина на своєму життєвому шляху. Тільки одні постійно нарікають на свою важку долю, а інші долають перепони, усміхаються та йдуть далі. Цьому треба вчитися: працювати над собою, своїми емоціями щодня і щогодини.

– То до чого тут виноградний кущ? – і досі все ще не розуміла Аліса.

Голос продовжував:

– Щоб стати висококультурною, позитивно мислячою людиною, потрібно не лише працювати над собою та перемагати внутрішнє его, але ще потрібно навчитися робити добро для інших,  маючи за бажання викликати посмішку на обличчях рідних своїми діями. А ось коли ти спілкується з чужими, малознайомими людьми, то потрібно навчитися не бути роздратованим, а навпаки, чемним і спокійним.

Тоді кущ дикого винограду немов би “прищеплюється”, оновлюється, трансформується розумієш? І з дикого він перетворюється на культурний, плодоносний. Дикий виноград ніхто не захоче придбати, щоб посадити на своїй присадибній ділянці. Усі шукають культурні сорти винограду. Знаєш, прищеплюючи до дикої основи культурну виноградну лозу, люди вивели дуже багато цікавих та смачних сортів винограду∗, які приносять користь оточуючим.

∗ Огляд деяких культурних сортів винограду:

Джерело використаних фотографій:

1) Настільна книга виноградаря Коваль Н. М., Комарова Є. С. К.: Врожай. – 1977. – с. 240: іл.

2) Ж. Виноград, 2011, №7

Так щеплюються й інші рослини. Тобі подобаються троянди?

– Так, звичайно. Кому ж вони не подобаються? – відповіла Аліса.

– А ти знаєш, що вони всі теж щеплені і мають потовщення на своєму стовбурі? Тепер он яке розмаїття кольорів у троянд! Всі вони надзвичайно гарні. А черешня? Ти любиш черешню?

– Так, – вже майже забувши про свою образу на тата, – відповіла дівчинка. – Люблю.

– Вона теж щеплена, – розповідав далі дівчинці Голос. – Яблуні, сливи, вишні та груші і багато чого іншого, до чого всі звикли. І щоб мати запашний аромат чи прекрасний смак, усім цим рослинам потрібно було “переродитися” – із дикого стати культурними, корисними та потрібними. 

Що ж тоді казати про людину? Хіба їй у процесі свого життя не потрібно ставати культурною? Так що не ображайся на свого тата, він поки що в душі, як той дикий кущ винограду. Але він намагається, змінюється, як внутрішньо, так і зовні. Просто йому потрібно на переосмислення більше часу, а комусь менше. А комусь потрібне ціле життя, щоб стати мудрою, усвідомленою, культурною людиною. Тож не плач, давай краще я розповім тобі казку.

Дівчинка вирівнялась, сліз на її очах зовсім вже і не було. Вона повернулася на бочок і підклала долоні собі під щічку. Аліса готова була слухати нову казку. Таку, яку ще жодного разу їй ніхто ніколи не читав і не розказував.

– Казка називається ”Чарівний яструб” – продовжував розповідати Голос.

~КІНЕЦЬ~

Слідкуй за оновленнями, щоб прочитати казку, яку розповів Голос дівчинці.

Свої відгуки ти можеш написати у коментарях під цією статтею. Дякую!

Дізнавайся більше! Та не забудь підписатися на наші канали 

• YouTube 
• Instagram 
• Facebook