Казка “СПРАВЖНЯ РАДІСТЬ”
“Справжня радість” – це одна із багатьох казок, у якій розповідається про неймовірні пригоди дівчинки на ім’я Аліса.
Приємного читання! А за цим посиланням ти можеш перейти до всіх казок та цікавих історій Аліси під назвою “Казки майбутнього” (або “Казки майбутніх поколінь”).
Справжня радість
∗ Увага! Ця стаття захищена авторським правом та не підлягає копіюванню. (Автор: Ольга-Марія)
Якось прокинувшись вранці Аліса згадала про потужну жінку з майбутнього, яка щоранку віталася з Всесвітом через відчинене вікно. Тож, Аліса захотіла і собі так зробити. Вона стала біля свого віконця у дитячий кімнаті і щиро усміхнулася всьому навкруги: сонечку та його ласкавим промінчикам, деревам, кущам і квітам. У цей час вона почула Голос:
– Добре запам’ятай зараз силу своїх емоцій!
– Так. Я намагатимусь, – відповіла Голосу дівчинка. Хоча навіщо те, вона не розуміла. Натомість вона зосередила всю свою увагу на емоціях, як їй сказав зробити Бог.
– Я всміхалася… лагідно, запам’ятала. Що ще? Хм… Я огортала своєю любов’ю все живе навкруги, але ніжно та тихо, щоб не потривожити. Це теж запам’ятала. Я раділа життю з відритою щирістю та вдячністю до Бога. Ну, здається, все…
Аліса про себе ще кілька разів повторила “зміст своїх емоцій”, щоб зрозуміти, що добре вивчила те, на що вказав їй Вчитель. Все! Тепер вона може, як завжди, бігти вже вмиватися, чистити зуби і дивитися, що смачненьке мати приготувала сьогодні на сніданок.
Далі був звичайний, як і багато до того інших, нічим не примітних днів. Але… до того моменту, доти тато приїхав з роботи додому і подарував Алісі гарний в трояндах альбом для малювання і акварелі. То були не прості акварельні фарби, а незвичайні, перламутрові. Вони блищали й переливалися.
Дівчинка була настільки рада цьому подарункові, що обійняла свого татуся і побігла у свою кімнату, щоб швидше щось намалювати тими дивовижними фарбами.
Дівчинка намалювала тихе, спокійне море. Сонце, що вийшло із-за обрію і лоскотало його своїми теплими, золотавими промінцями. І величезний трояндовий букет зліва. Бо їй так хотілося, щоб вся її сім’я відпочивала на тому самому морі, яке вона намалювала. А тато щоб подарував її мамі отакий самий великий, гарний букет із червоних троянд.
– Гарно, – знову почула Аліса Голос.
– Тобі подобається, правда? – наївно, по-дитячому вона запитала у Бога і додала, – це мій татко подарував мені такі фарби! Дивись! Вони переливаються!!!
Аліса від радощів аж викрикнула останні слова.
– Пам’ятаєш, – знову заговорив до Аліси Голос, – Я просив добре запам’ятати силу твоїх емоцій.
– Так! – впевнено відповіла Йому Аліса. – Я запам’ятала.
– Тоді скажи, які емоції сильніші: коли ти отримала перламутрові фарби чи емоції, які ти відчула зранку?
– Зараз! Ті, що є зараз! Бачиш, як я намалювала тими фарбами і небо, і море, і сонечко, і навіть мамині квіти.
Аліса задоволено усміхалася, розглядаючи свій малюнок.
– То виходить так, що цінність фарб переважає над тим, чому ти так щиро милувалася у вікно?
Аліса замислилася.
-Ні! – сказала і трохи почервоніла, бо їй стало соромно перед Всевишнім. Він для неї був найліпшим “другом”, взірцем та “Батьком” , якщо можна так сказать.
– Тоді запам’ятай! – продовжував повчати дівчинку Голос. – Радість від матеріальних благ ніколи не повинна бути більшою, аніж радість від живого Буття! Будь стриманішою. Подумай над Моїми словами.
– Дякую, я не знала… Я виправлюсь. Обіцяю!
Аліса відклала пензлик, фарби і пішла до кімнати, де сиділи її батьки. Дівчинка вмостилася ближче до татка і запитала в нього:
– Тато! Можна я задам тобі одне питання, а ти мені чесно-причесно відповіси.
– Звичайно відповім, доню. Чесно-причесно, – сказав тато, обійняв її та усміхнувся. – Задавай своє питання.
– Татусь, … – Аліса думала, як спитати в батька про те, чому її тільки-но навчив Господь.
– Так. Запитуй, Аліса!
– Помрій зараз, якби тобі подарували найкрутішу машину – автомобіль твоєї мрії. Ти би тому зрадів?
– О, так! Я би обійшов її з усіх сторін, сів за кермо…
Аліса бачила, що її татові було до вподоби про те зараз розказувати. Бо він з великим задоволенням розповідав далі…
– Я би увімкнув голосно радіо у тому новенькому авто, відкрив би вікно і поклав би отак поверх свій лікоть, – і він показав, як би те він зробив.
Це виглядало так кумедно, що навіть Аліса зареготала.
– Татку, а знаєш, що?
– Що, доню?
– А тик само радієш кожному дню, як оцій новенькій машині?
Тато Аліси замовк. Він згадував-пригадував чи радіє він кожного ранку новому дню, як тільки встає, та згадати так і не зміг.
А думки в нього були такі в голові: “Ну, як я радію?.. З ранку я дуже заклопотаний, бо я збираюся на роботу. Треба вмитися, почистити зуби… ще каву встигти випити. Я не знаю де брати час, аби радіти. Бо кожного ранку часу взагалі ні нащо більше не вистачає. Треба поспішати! Он іще затори на дорогах які, бо всі теж на роботу їдуть…”
– Таточко! Я маю тобі дещо сказати – все як раз навпаки! Радість Буття – то є найбільша радість на Землі. Ніяка машина, якою б вона найкрутішою не була, не може бути сильнішою за те, що ти живий, що є жива природа довкола, що є мама у тебе, і сонечко… і я. Хіба може бути дорожчою машина від цього Буття?
– А ти права! І знаєш що?
– Що, татку?
– Я вас з мамою люблю більше за все! Отак сильно!
І тато поцілував свою дружину і маленьку Алісу. Всі обійнялися і усміхнулися.
– Радість від Буття… , – розмірковував татко, – то і є справжня радість. Це Вірно!
~КІНЕЦЬ~
Дякуємо, що були з нами! Залиште свої відгуки у коментарях під цією статтею.
Щоб дізнаватися ще більше цікавого, підписуйтеся на наші канали:
Або переходьте за посиланням НА ГОЛОВНУ СТОРІНКУ
Email адреса для ваших пропозицій: ask.olhamaria@gmail.com
Гарна казочка, спонукає на роздуми дорослих та дітей.
Дякую, Ольга, за коментар. Приємно чути гарні відгуки за свою творчість! Це спонукає до подальшої праці.
Миру та здоров’я вам!