“На Пасху” – це одна із багатьох казок, у якій розповідається про неймовірні пригоди дівчинки на ім’я Аліса.
Приємного читання! А за цим посиланням ти можеш перейти до всіх казок та цікавих історій Аліси під назвою “Казки майбутнього” (або “Казки майбутніх поколінь”).
НА ПАСХУ
Настав Великдень. Всі люди щиро вітали один одного: “ Христос воскрес!”, а у відповідь чули: “ Воістину воскрес!” Багато людей ще зранку пішли до церкви у цей світлий день Воскресіння Христового.
Аліса ж, як і завжди, теж хотіла привітатися до Ісуса. Для цього їй треба було лише відкрите серце і бажання. Дівчинка і так знала, що Бог усюди – кругом, куди не глянь. Аліса визирнула у вікно. Он берізка стоїть, тихесенько наспівує щось, шелестить своїм зеленим листячком. А он пташки співають. Вони так весело сьогодні щебетали, вельми гучно. Так і дійсно, свято ж велике сьогодні! Он травка, небо і дерева – всюди присутній Бог. Адже він Творець усього цього усього дива.
– Навіть я, – подумала про себе Аліса, – є часткою Його творіння. Бог всюди…
Дівчинці було так тепло і радісно на душі, що вона скоро опинилася в іншому вимірі у своїй дитячій уяві. Тут вона могла вільно споглядати всю красу Всесвіту і мерехтіння далеких зірок, і неймовірну красу галактик, і навіть бачити утворення нових. У своїй уяві дівчинка неодноразово перебувала поруч з Ісусом. Він завжди їй щось показував, або розповідав. Він постійно її повчав. І дуже зрідка, вони могли просто посидіти удвох мовчки, у повній Вселенській тиші, вслухаючись в неї.
Але сьогодні Аліса в своїй уяві побачила біля постаті Ісуса дуже багато людей, цілий натовп – не один два, а мільйони людей теж виявили своє бажання “ прийти” до Ісуса та вклонитися Йому.
– Дивно, – подумала Аліса, – ніколи не бачила стільки охочих.
Потім вона згадала, що сьогодні ж таки Пасха, але тоді виникло наступне питання:
– А в інші дні чого немає стільки ж охочих побачити Ісуса? Чи то люди згадують про Його існування лише за календарем, на свята? Справді дивно…
Хоча Аліса і бачила попереду себе багато віруючих людей, а їх було просто ну ду-у-у-уже багато, це зовсім не змінило її планів вклонитися Ісусові.
– Нічого, почекаю доки розійдуться, – подумала вона.
Та все ближче стала підходити до того натовпу гарно, по-святковому вдягнених людей. Аліса ж була у своєму звичайному вбранні, яке вона носить, коли потрапляє у духовний вимір.
Сьогодні всіх кропили святою водою: аби тіло було здоровим, щоб усередині здорового тіла міг вільно рухатися дух назустріч Світлу, та щоб бути спроможним відчути Божу любов у собі самому.
– Край черги до Бога о-о-о-он там шукай, – почула Аліса, як хтось промовив до неї.
– Так відповіли, наче я до лікаря чергу запитую…
Аліса пішла шукати “хто крайній?” у тій черзі і тим часом уважно розглядала всіх присутніх. Он хтось після церковної служби на кладовище збирається поїхати, бо штучні квіти та вінок поруч.
– Чому тут, зараз перед Богом той символ смерті присутній? – дивувалася Аліса, а сама тим часом продовжувала розглядати далі.
Он багато хто з пасхою до Ісуса прийшов, а нащо? Йому нащо та пахуча, свіжа випічка? Ви з відкритим серцем та чистими намірами прийдіть до Бога!
Тут, дивиться Аліса далі… крашені яйця.
– Гарні, що й казати. Але чому закрите серце у людей? Крашанки є, а серце любов’ю не виграє. А-а-а-а.. крашені яйця, тож символ переходу в інший стан, символ воскресіння. Ну й що з того? Символ і все. А черства душа? Як з нею бути?
Іде Аліса далі, все край тієї “черги” шукає. Хоче не дивуватися тим людям, що до Ісуса стоять, та не може… Адже он хтось вже з домашньої копченою ковбаскою стоїть.
– Ви і ковбасу Ісусові принесли? Гарна мабуть, свіжа, з любов’ю роблена, старанно колечком складена. Ну, якщо вам здається те правильним, то стійте… Ісус всіх прийме у свої обійми, хто б не прийшов.
Аліса далі йде, вже й своїм очам не вірить, бо бачить у кошиках людей і червоне вино. А хтось, і взагалі, з пляшкою горілки до Бога прийшов.
– Чудаки люди, їй-богу…
Так Аліса вже доходила до краю “черги”. Натовпу такого вже не було: тут один, хтось другий там стоїть… Аж ось до дівчинки старенька бабця підійшла, каже:
– А що ж ти, дитинко, нічого в руках не маєш? Що Ісусу подаси?
Бабця помовчала трішки, з голови до ніг обдивилася Алісу й запитала:
– У тебе хоч гроші є?
Якщо раніше Аліса не вірила своїм очам, то зараз вже не могла повірити тим словам, що від людей чула. Думки дівчинки були на той час вже одна поперед іншої, аж вистрибували, у божевільному танці кружляти заходилися:
– Ісус і гроші??? – сама до себе казала Аліса. – Це ж ти уявляєш, як сьогодні від щирого серця побожні люди наповнювали церковні скрині? Нащо й кому ви гроші несете? Чи через те помилувані Богом будете? Ви вважаєте, аби прийти до Ісуса гроші потрібні? Та ви себе чуєте???
Аліса аж головою покрутила зі сторони в сторону, аби до тями прийти. Коли оговталася, то бачить, що людей все менше стає. Через деякий час і вона сама підійшла до Вчителя.
Сьогодні Ісус виглядав не так, як зазвичай. Він сидів, а погляд таким був… наче через біль дивився. На лобі ж, і справді, виднілася крапля крові, бо люди “по доброті своїй” знову на Нього той терновий вінок вдягати стали. Розіп’яли наново, тільки вже не фізично (ні, тіло Ісуса вони розіп’яли вже давно), то тепер вони робили боляче Його серцю:
– Дай, Боже…
– Зроби так, Боже, щоб…
– Зміни світ на краще, Боже… і так далі.
– Пробач людям, Господи, – промовила Аліса. – Ми змінюємося, правда… тільки неквапно якось… Дякую, любий Ісусе, за твою допомогу кожному, хто приходить до Тебе, хто благає Тебе. Ти всіх чуєш, я знаю. Дякую Тобі, за твою безмежну любов. Дякую за подвиг Твій. Дякую…
Дівчинка не могла більше дивитися на змученого Ісуса, “розіп’ятого” невіглаством людей. Вона зняла з Нього той колючий терновий вінок своїми тендітними дитячими руками і поклала його на долівку. Витерла з лоба Ісуса сліди від свіжих ран і обійняла свого ліпшого друга та Вчителя. Вона хотіла пригорнути Його, як матір свого дитя, аби зігріти у своїх дитячих обіймах. Але Ісус був завеликим для неї. Вона і так, і так тулилася до нього… Це визвало у Ісуса посмішку. Тоді він сам обійняв дитину, яка підійшла до нього з чистою душею, а Аліса поклала зверху Ісусових рук і свої, дитячі.
Так добре знову стало на серці Аліси: спокійно, затишно, приємно…
Дівчинка відкрила свої оченята і зрозуміла, що то все намалювала її уява. Надворі ж стояв сонячний світлий Божий день. І пташки продовжували свій веселий спів…
– Пасха.. з Великоднем вас! – промовила Аліса.
~КІНЕЦЬ~
Дякую, що був з нами! Поділися своїми думками щодо прочитанного у коментарях.
Не забудь підписатися на наші канали:
Або переходь за посиланням НА ГОЛОВНУ СТОРІНКУ
