Жнива почались

24.06.2025

“Жнива почались” – це одна із багатьох казок, у якій розповідається про неймовірні пригоди дівчинки на ім’я Аліса.

Приємного читання! А за цим посиланням ви можете перейти до всіх казок та цікавих історій Аліси під назвою “Казки майбутніх поколінь”).

Жнива почались

∗ Увага! Ця стаття захищена авторським правом та не підлягає копіюванню. (Автор: Ольга-Марія Насонова)

Сьогодні 24 червня 2025 року Аліса почула жіночий вже знайомий їй Голос: “Жнива почались”. Дівчина знала що означало це свідчення. Але воно якось пролунало все ж таки “зненацька”.

— Як почались жнива? — сама до себе вигукнула дівчина. — А хіба вже час збирати врожай? Скільки я встигла засіяти за цей, як їй здалося занадто короткий, усвідомлений, відміряний життєвий час? Чи достатньо я зробила, адже “час збирання врожаю” прийшов? Як зійшли мої сходи, за якими я так сумлінно доглядала, плекала та й скільки визріло “добрих плодів”? Жнива почались, — Аліса все ще намагалась усвідомити тільки-но почуту новину.

Звісно, що дівчина одразу згадала одну історію, яка колись відбулася з нею і була записана у записник у травні 2019 року, приблизно на сам День народження Аліси. Чомусь в неї вже тоді постало таке питання, яке вона перед сном задала Всесвіту: ” Хто основний куратор мого Вищого Я і де він знаходиться? Хто мене веде? Хто є моїм найвищим Вчителем? Покажіть мені, будь ласка”.

Тож, друзі, напевно прийшов час розповісти вам і цю історію. Так вже складаються обставини, що деякі історії зі збірки “Казки майбутніх поколінь” ще чекають свого опублікування: деяким зарано ще, якісь саме зараз можуть дуже болісно сприйматися аудиторією, тому відкладаю їх оприлюднення, а деякі ще треба ретельно дослідити, аби правильно висвітлити. Та є й такі прості, що просто кажу “занадто проста, якось згодом”. А тепер розумію, що треба прискоритись, робити якісно та швидко, бо “жнива почались”. Тож, перед вами історія, про яку миттєво згадала дівчина, коли до неї сьогодні звернувся жіночий Голос. (Прим. автора)

Хто основний куратор мого Вищого Я?

Аліса тепер знала, що питати у Всесвіту можна про все не лише перед тим, як лягати спати. Задавати питання можна в різний час доби, коли є на те потреба. Головне мати можливість “почути відповідь”, бо як ми всі вже знаємо, власне его та яскраво виражені емоції заважають цьому.

Дівчина вирішила задати тоді просте, на її погляд, риторичне запитання:” Хто основний куратор мого Вищого Я і де він знаходиться? Покажіть мені, будь ласка”. Тим паче, що Аліса гадала, що вона й без того знає вже відповідь на це питання.

— Що особливого у цьому питанні? — розмірковувала вона тоді. — Моє Вище Я, — швидко, ще не дочекавшись відповіді чеканила дівчина, — любити все живе навкруги, звертати увагу на те, аби самій бути доброю і турботливою у своєму ставленні до Природи, Землі, робити корисні справи не лише для себе, але й для суспільства вцілому, радіти життю й бути вдячним за те, що маєш.

Це напевно тому, що я маленька допитлива дівчина, якій все цікаво знати і не лише про те, що довкола мене, але чим я сама сповнена.

Принаймні, Аліса мала такі думки під час того, коли вона вимовляла вголос фразу звернувшись кудись вгору, до Всесвіту й до самого Бога.

Аліса зробила глибокий вдих і повільний видих. Ноги дівчини ніби почали відчувати тепло від самої Землі. Дівчина стояла твердо, її тілу було комфортно. Вона звернула увагу на те, що тепло з ніг стало розтікатися по всьому її тілу. У цей момент очі Аліси були заплющеними. Ще один глибокий вдих та видих і ще один…

Перед очима дівчини чітко постав образ Божої Матері.

— Дивно, — подумала Аліса, — мабуть я щось почала сама вигадувати. Сконцентрувалася знову. — Моє Вище Я. Хто його головний куратор?

— Давай, давай швидше! Тебе вже зачекалися, — ясно почула Аліса. Рука взяла дівчинку за зап’ястя й вони вдвох на великій швидкості стали підійматися вверх.

По дорозі цього руху Аліса роздивлялася і милувалася обрису лотоса. Він відображався у м’яких лазурових кольорах небесної палітри. Лотос ніби виблискував та сяяв. А дівчинка все ще летіла кудись уверх і її це зовсім не лякало, так як до цього вона вже багато разів рушала своєю душею в незабутні подорожі.

Незабаром швидкість стала сповільнюватися і Аліса стала відчувати, що “приземлюється”. Перше на що впав погляд дівчини, це дивовижної краси троянди. Вони були білого кольору з багряною облямівкою. Вони виглядали ошатними, чарівними, повноквітими та незвичайно гарними через свою казкову “махровість”. Троянди виглядали справжніми, живими. Від них випромінювалося світло та сильна, життєдайна енергія.

— Я ж казала, що це просто називається ЛЮБОВ ДО ПРИРОДИ… — тільки почала розмірковувати Аліса, коли побачила щось велике, жовто-гарячого кольору і це змусило дівчину ретельно придивитися, щоб зрозуміти що то є. Це невизначеної форми жовта пляма стала набувати потроху “правильної” форми теж якоїсь квітки. Можна було би приміром сказати, що то була півонія. Але, якщо бути відвертою, то Аліса й сама не знала як назвати ту квітку. Навколо великої квітки ніби хмаринкою вигравала синя енергія. Вона була напрочуд яскравою. І тут Алісу осяяла думка:

— Та це ж наша Україна! Україна!!! Я зрозуміла! — дівчина навіть стала плескати в долоні від радощів.

Як тільки дівчинці вдалося розгадати цю загадку як тут треба було вже міркувати над іншим. Сама Свята Діва Марія стояла перед нею.

— А я думала, що мені привиділося, — знов заговорила сама до себе Аліса. — А виходить, що ні.

Марія була чимось зайнята. До неї просто так і не підійдеш — густий білий “туман божественної енергії” оповивав Святу Матір. Цей потік енергії ніс у собі спокій, в його “колисці” заспокоювалося все навкруги. Тиша. Повне умиротворення. Неймовірно ніжне, приємне відчуття наповненості, гармонії та материнської любові.

Відчувши настільки приємні відчуття, Аліса таки згодом наважилася заговорити зі Святою Марією. Бо дівчинці вкрай необхідно було сьогодні отримати відповідь на своє питання. Та і не просто ж так Аліса постала перед Марією. Дівчина знала, що бачить її зараз невипадково. Турбувати Матір Божу вона би й не сміла та опинилася у такому становищі, коли таки треба було звернутися до Богородиці:

— Що Ти робиш?

— Сію.

— Що сієш?

— Знання. Так скоро будеш робити і ти.

Аліса від здивування витріщила очі. Але продовжувала спостерігати за діями Святої Марії. Десь там внизу виднілася Земля. Вона була зораною. Всюди на ній було видно борозни, наче грядки на городі. Але не всюди ще було кинуте насіння.

— Дивись, — звернулася до дівчини Матір Божа, — треба сіяти густо-прегусто.

— Навіщо? (Бо Аліса звикла завжди вдома економити на всьому де можна і де вважала за необхідне).

— Ось бачиш, як люди “клюють” зернятка, значить там незабаром зійдуть добрі сходи. А тут бачиш, зерно лежить, його люди не беруть, мимо йдуть — у цьому місці нічого не зійде, а саме зерно пропаде, — Мати Божа важко зітхнула.

Алісі шкода стало тої праці, в яку Марія вкладала всю свою жіночу божественну любов.

— Десь зійде, а десь — ні, — констатувала Марія. — Сходи будуть нерівномірними. Багато порожнього місця ще залишиться.

Дівчинці хотілося все запам’ятати, то ж вона стала придивлятися ще ретельніше. Вона роздивляючись, стала крутити головою зі сторони в сторону. Справа вона побачила веселку.

— Так це ж “моя веселка”! — з радістю, але у повному збентеженні вигукнула дівчина.

— Правильно, — сказала Марія. — Це те, що ти вже встигла “створити”.

— Тобто і троянди були моїми?

— Вони твої, — по-доброму усміхнулася у відповідь Богородиця.

— Що це означає? Що це моє нове місце перебування?

— Ні.

— ??? Аліса вже зовсім нічого не розуміла.

Марія стала їй пояснювати:

— У тебе є зараз “твій” простір?

— Так.

— Що в ньому є?

— Я ще не все пізнала. Тільки білі стіни і все.

(На той час так і було, а наразі багато що змінилося, але то був довгий шлях. З кожною новою історією ви дізнаєтесь більше про те як приходило усвідомлення. Шокуючим в свій час було розуміння того, що власний простір ти можеш прийняти таким яким він є для тебе, або ж силою своєї волі і довгих зусиль матимеш можливість змінити його, а точніше трансформувати. Все залежатиме від чистоти твого наміру, де ти опинишся.

В потоці починається рух енергій. Ти можеш навчитися бути з ними в грі, але егоїстичною наполегливістю не підкориш ніколи! Прим. автора)

— Це не стіни, — пояснила Алісі Свята Матір. — Це ти сама відгороджуєшся від всього. Прибери стіни, впусти вільне Божественне наповнення у свій життєвий простір. Тепер зрозуміла?

— Мабуть що так, — ще не зовсім впевненим, тихим голосом відповіла дівчина. — Тобто то буде моїм “майбутнім” простором?

— Вірно.

Марія з полегшенням зітхнула, наче змогла щось донести допитливому, але ще досить незрілому, молодому дитячому розуму.

Видіння почало віддалятись. Вочевидь дівчинці тоді сказано було все, що вона хотіла дізнатися від Всесвіту.

— Дякую! — голосно вигукнула Аліса зникаючому образу Божої Матері.

Дівчина відкрила очі.

— Люди, прокидайтеся! “Їжте” Знання, а то посіви погано зійдуть, — сказала Аліса і почала молитися як вміла: сильно, щиро та з вірою у краще майбутнє.