ДИВОВИЖНА ЩІТКА
“Дивовижна щітка” – це одна із багатьох казок, у якій розповідається про неймовірні пригоди дівчинки на ім’я Аліса.
Приємного читання! А за цим посиланням ти можеш перейти до всіх казок та цікавих історій Аліси під назвою “Казки майбутнього” (або “Казки майбутніх поколінь”).
∗ Увага! Ця стаття захищена авторським правом та не підлягає копіюванню. (Автор: Ольга-Марія)
На цьому дивовижна подорож світами добігла кінця. Аліса розплющила очі, лежачи на своєму дитячому ліжку. Потім повернулася на правий бік, поправила свою м’яку подушку і готова була вже й задрімати. Коли раптом зрозуміла, що їй показують ще щось.
Хоча Алісі пора було би вже лягати спати та цікавість взяла верх і дівчина готова була знову дізнаватись про щось нове, щоб потім поділитися з вами своїм досвідом.
Тож, Аліса у своєму видінні побачила велику, міцну чоловічу руку. Та рука була не молодика, але дужа, сильна й щось перебирала. Поки дівчині не вдалося розгледіти, що саме.
Підійшла до того чоловіка якась жінка. Вона була старезна-пристарезна, як мумія. Руки її були сухі, висохле тіло, а замість очей та зіниць тільки темні ямки залишились. Та вона була жива!
Дівчині чомусь зовсім не було лячно. Вона намагалася ще більше роздивитися ту жінку: висока, у сукні, такій самій старій-престарій, як і її господиня. То були самі лахміття, а не сукня. Закінчувалася та сіра від давнини сукня десь по щиколотки.
Та ось жінка щось стала казати тому чоловікові. Аліса прислухалася до їх розмови. Стара жінка промовила:
— Не те! Шукай! Шукай ліпше, воно там точно є, я знаю.
Чоловіча рука достала якусь дерев’яну щітку з залізними зубцями. Та щітка не була новою, нею хтось до того користувався.
— Ні! — знов сказала жінка.
Тоді чоловік витяг іншу щітку. Вона була трохи ліпшою за попередню і виглядала майже, як нова. Тільки де-не-де лак з дерев’яної ручки облупився.
— Не та! Ти знаєш, яку треба відшукати. Вона точно там є.
Чоловіча рука знову зашурхотіла у якихось старовинних припасах. Аліса нутром відчувала, що те що вони шукають точно дістанеться саме їй.
— Зараз як віднайдуть новеньку щітку, яка буде аж виблискувати, — подумала про себе дівчина, ба навіть ще й не встигла домріяти до кінця, як чоловіча рука знайшла той самий “скарб”. Він лежав на самому днищі чорної розписаної скрині.
— Нова, нова! — стала вигутувати та тішити саму себе Аліса.
А чоловік тим часом обережно виймав щось з тієї загадкової скрині.
— Щітка… — тільки й змогла промовити дівчина. Бо то була сама вікодавня щітка, серед усіх, які тільки можуть бути. Про те, що вона була дерев’яна можна було тільки здогадуватись — така вона була брудна та замацькована. Всі залізні зубці в ній дивилися хтозна куди: один був загнутий вліво, другий — вправо, третій, то й зовсім був скрученим у дугу.
Алісі в той момент просто забракло слів. Вона ж до себе нову щітку вже “приміряла”, а тут таке…
А тим часом від тієї старовинної штукенції став з’являтися якийсь блакитного кольору шлейф, схожий на прозору імлу зі сріблястих ниток. Вони плавно тяглися від зігнутих у різні боки залізних зубців на щітці, проходили крізь них та літали навкруги.
— Що то за диво? — спитала сама у себе Аліса.
Ця щітка виглядала містично та загадково.
— На, чеши!
Жінка взяла ту стару щітку й простягла Алісі. Дівчина взяла її у свої руки і нічого більше не прийшло на думку, як стати нею розчісувати своє золотаве волосся, що спадало їй на плечі. “Та щоб тобі!” — щітка так заплутала пасмо волосся дівчини, що тільки обрізати чи виривати його тепер лишилося. Чим дужче Аліса смикала заплутану у своєму волоссі щітку, та все більше скуйовджувала його.
Аліса тоді вирішила так смикнути, щоб аж з корінням вирвати те заплутане пасмо свого волосся.
— Схаменись! Що ти надумала! — нагримала на Алісу стара жінка. — Не смій висмикувати жодної своєї золотавої волосини. Ти ліпше молитву прочитай.
— Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться ім’я Твоє, нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі… — почала промовляти Аліса.
І на диво волосся зразу ж розплуталося. Щітка просто, як по маслу, стала розчісувати Алісине золотаве волосся, пасмо за пасмом. Там, де пройшлася щітка, волосся заблищало та стало немов шовковим, охайним, красивим та закрученим у гарненькі завитки.
Дівчина знову і знову читала не перестаючи молитву. Тепер вона стала розуміти, як працює ця дивовижна щітка.
— Чеши, чеши людський розум! Розчісуй добре!
Аліса анічогісінько не зрозуміла з того, що їй щойно сказала стара жінка. Але помітила, що старовинна зношена сукня тої жінки стала якось змінюватися просто на очах. І клаптик за клаптиком сукня тепер ставала білою, гарною та виглядала, як нова. На білій тканині тепер можна було розгледіти чудову вишивку, зроблену хрестиком, яка прикрашала собою нижній край сукні. Став й видимим орнамент з ромбами у зеленому та червоному кольорах, а по середині ромбу був ще один колір та він поки не так гарно проявився. Тож його важко було розгледіти. Вишивка була десь 4 см, а зверху ромбів до того ж йшла додаткова лінія вишита хрестиком в один рядок.
Дівчина загледілася на ті зміни, які почали відбуватися. Жінка побачивши це, промовила до Аліси:
— То старі знання оживають. Вони зараз є занедбаними, але схильні до відродження!
— Ви такі класнючі! — сама не розуміючи чого, голосно вигукнула Аліса до діда і до пра-пра-прабабці.
— Ото вже “класнючі”! – з іронією передражнила її стара жінка.
Та Аліса вже повністю слідувала за велінням свого чистого дитячого відчуття, що виходило з самого серця.
— Дай мені свою руку, – сказала вона жінці.
— Ні! Не дам! Дивись, яка вона стара.
Аліса й сама бачила, що м’ясо просто поприлипало до кісток старої жіночої руки, але дівчину цей факт зовсім не злякав. Вона доторкнулася до її руки і… О, диво! Під пальцями Аліси м’язи старої жіночої руки стали оживати й ба навіть вона відчула, як запульсувала всередині кров!
Жінка обережно прибрала свою руку від дитячої і почала швидко щось робити. Тепер Аліса побачила перед собою щось схоже на недоплетений гамак.
— Це сітка, — пояснила жінка, а сама продовжувала старанно та швидко поратися. — Вона має стати надійним захистом від вселюдського невігластва, бо Знання зараз якраз починають відроджуватися. Ця сітка перешкодить новому занепаду та деградації суспільства. Тільки-но стануть людські душі провалюватися вниз, то сітка затримає ту тенденцію до сильного розумового “провалля” та знову буде поштовхом до розвитку – уверх до Бога.
Потім стара жінка стала перебирати та скручувати товсту та міцну, як тятива, нитку для сітки. За тією роботою стара жінка й дід стали здійматися вгору. Трохи згодом їх силуети й зовсім щезли із виду.
Ведіння пропало. Аліса стала вмощуватися спати на своєму дитячому ліжку. І знов, ще не встигнувши добре обміркувати все те, що тільки-но побачила, як потрапила у своїй уяві вже в наступну пригоду. Але про це ви вже дізнаєтеся з наступної казки.
~КІНЕЦЬ~
Запитання до роздумів:
- Що може символізувати стара щітка з пошкодженими зубцями у контексті казки?
- Чи стикалися Ви у своєму життю з речами, які здавалися непривабливими зовні, але мали велику цінність для Вас?
- Чому, на Вашу думку, головна героїня не відчула страху перед старою жінкою з порожніми очницями?
- Чому сукня на жінці стала поступово відновлюватися, став проявлятися український орнамент? Як гадаєте, що це означає?
Пояснення до твору:
Казка «Дивовижна щітка» зі збірки«Казки майбутніх поколінь» – це захоплива історія, що поєднує фантастичні елементи з глибокими філософськими роздумами. В ній головна героїня, дівчинка на імʼя Аліса, переживає незвичайне видіння, в якому спостерігає за пошуками старої щітки.
Ця щітка, хоч і виглядає зношеною та непривабливою, але випромінює особливу енергію, що символізує внутрішнє світло, що проходить крізь її зубці у вигляді казкового, сріблястого, блакитного шлейфу. Це не що інше, як жива нитка культури, що збереглася попри всі лихоліття, і тепер з новою силою проявляється в нинішніх поколіннях.
Через образи старої жінки та чоловіка, які шукають дивовижну щітку, піднімається тема спадщини, значення минулого та звʼязку поколінь. Ці персонажі твору несуть глибокий символізм, який уособлює памʼять, традицію та духовне коріння українського народу. Так, стара жінка з порожніми очницями – це алегорія забутої та витісненої історично української ідентичності, яка повертається, щоб нагадати про себе. Вона не викликає страху, бо втілює рідну енергію предків, що передається через покоління. Її присутність у видінні Аліси – це не що інакше як пробудження нашої історичної памʼяті.
Цей твір також спонукає читача замислитися над тим, що варто цінувати речі не за їх зовнішній вигляд, а за історію та значення, які вони несуть.
Таким чином, казка «Дивовижна щітка» вказує на те, що навіть якщо українська нація зазнавала постійних утисків, її дух не зник, навпаки він трансформувався і сьогодні повертається оновленим, гарним та сильним.
Памʼятайте, відродження української ідентичності залежить від кожного із нас!
З повагою, ваша Ольга-Марія
Дякуємо, що були з нами! Залиште свої відгуки у коментарях під цією статтею.
Щоб дізнаватися ще більше цікавого, підписуйтеся на наші канали:
Або переходьте за посиланням НА ГОЛОВНУ СТОРІНКУ
Email адреса для ваших пропозицій: ask.olhamaria@gmail.com
Отримала перший коментар, ділюся ним з Вами, любі друзі:
