Казка “ЧИЯ ПРАВДА?”
“Чия правда” – це одна із казок розказаних дівчинці Алісі. Ця казка входить до розділу V збірки під назвою “Казки майбутніх поколінь”. Приємного читання! А за цим посиланням ти можеш перейти до всіх казок та цікавих історій Аліси.
Чия правда?
∗ Увага! Ця стаття захищена авторським правом та не підлягає копіюванню. (Автор: Ольга-Марія)
Це було так давно, ще за часів, коли на Землі правило зло та неправда, коли ще матеріальні цінності переважали над духовними.
Тоді вся Земля була покрита мороком, який у вигляді щільної завіси оповивав собою все навкруги. Та завіса огортала всі будинки й спускалася все нижче й нижче, застеляла щільним туманом абсолютно все так, що люди навіть перестали вже бачити правду на відстані витягнутої руки. Давно люди не взирали на небо, не бачили їхні очі блакиті небесної, тож й сонця в їх серцях не видно стало.
У той час жив один король. Він володів численними багатствами. Якось він наказав зробити для нього карету із самісінького золота висотою у цілих п’ять метрів! Згодом карета була виготовлена.
Король з гордістю сів у неї, дивився у вікно та наказав кучерові проїхатися по окрузі. Крізь густий туман король не бачив ані королівської упряжки, ані кучера, ні, власне, всього свого володіння. І тільки верхівка золотої карети ледь визиркувала з-під непросяжного мороку. Але королю і цього було досить, аби безмежно гордувати й пишатися самим собою. Бо він був єдиною людиною, яка вигадала, як можна споглядати згори на все, а значить і керувати світом. Хоча і перед його очима стояв той самий туман…
Король посміхався, він був зачарований самим собою:
– Як я вправно все вигадав! Лише я один зміг собі дозволити карету такої небаченої висоти та ще й з самісінького чистого золота!
У цього короля була донька-красуня. Вона сиділа в замку у себе в кімнаті, щось тихесенько собі наспівувала й пряла. Вона пряла полотно з дуже тонких ниток – справжнісінького шовку.
Дівчина вже досить довгий час займалася цим і власноруч зроблена нею тканина ніжного блакитного кольору була такою довгою, що звисала з вікна королівського замку. Де був її край нікому не було відомо, адже непроглядний морок з туману замаскував й приховав абсолютно все.
Якось король запросив свою дочку проїхатися разом із ним у кареті. Дівчина упиралася, бо їй зовсім була не до душі така прогулянка. Їй бо ото все співати та тканину прясти. Це вона завжди робила із задоволенням. Але король сказав:
– Дочко, а чи хотіла би ти побачити край свого полотна? Мабуть твоя шовкова тканина ген-ген де закінчується…
Дівчині і самій хотілося б дізнатися про це і тому вона таки прийняла пропозицію свого батька проїхатися разом із ним у золотій кареті. Король дав розпорядження запрягати коней. Потім він разом зі своєю дочкою зручно вмостилися у кареті, визирають обоє у вікно. Так і рушили в дорогу.
Весь час король те й робив, що вихвалявся перед дочкою: який він, мовляв, розумний, дотепний, розважливий та далекоглядний; як він чудово вигадав, щоби бути хоча би трішечки вище цього надокучливого туману. А карета? Яка ж вона дорога й була тільки йому по кишені. Та як вона блищить! Чого вона так сяє? Бо ж виготовлена була із самісінького золота!
Доньці короля зовсім не подобалося, як її батько вихваляється, як він заноситься й пишається тим, що має стільки багатства. Дівчину цікавило лише те, чи побачить вона своє блакитне полотно. Й вона не стільки прислухалася до того, що розповідав їй батько, а тільки й мріяла угледіти шовкову тканину. Тому вона уважно вдивлялася вниз, де все довкола застилав густий туман. Через деякий час вона вигукнула:
– Батько мій ріднесенький, та ви ж тільки погляньте! Ось там моє шовкове полотно стелеться!
І справді, коли король придивився уважно, то побачив, що зрідка туман розходиться й видно, як шовкова тканина проглядає крізь нього. Він також відмітив і той факт, де пролягає полотно, там стає видно й дороги, й дерева, річки й долини. Дівчина теж помітила це й тому, тільки-но вони вернулися з прогулянки додому, вона швидесенько побігла до своєї кімнати, аби скоріше прийнятися за свою роботу й далі прясти небесного кольору шовкову тканину.
Минав час. Дівчинка тільки зрідка виходила зі своєї кімнати. Вона непогамовно продовжувала своє заняття – пряла.
Якось знов король запитав в дочки чи поїде вона з ним у кареті? Але на цей раз принцеса не відмовлялася, а навпаки, швидко зібралася в дорогу… І ось вони знов разом у золотій кареті. Король і тепер хотів було розпочати свою розповідь про свої нечисленні багатства й розкішне життя, хотів ще раз похвалитися своєю золотою каретою… Але тут він сам, і його дочка побачили, що внизу туман розчинився!
– Як так? – з гіркотою та великим розчаруванням відзначив зміни король.
Вони разом дивилися з вікна карети на те, як весело стелиться дочкино полотно довкола. Там де була шовкова тканина, там все оживало довкола: і луки, й поля, зазеленіла травиця, яка побачила сонце, зацвіли дерева. А ось і люди! Вони раділи сонечку, простягали до нього свої руки, бо як вже довго не бачили його теплих сонячних промінців! Стоять люди, усміхаються, радіють щастю. Краса навкруги! Птахи співають. Справжнісінька весна. Боже Світло зігріло людські серця та сповнило їх любов’ю.
Король захотів відволікти свою доньку, аби знов розмовляти про матеріальний достаток, розкіш, незліченні золоті багатства та скарби. Але принцеса відповіла батькові:
– Дозвольте, батьку мій ріднесенький, з вами не погодитися. СПРАВЖНЄ БАГАТСТВО НЕ У ЗОЛОТІ, А У ПРОСВІТЛЕННІ! БО ТАМ ДЕ ТУМАН РОЗСІЮЄТЬСЯ, ТАМ Й РОЗКВІТАЄ СПРАВЖНЄ ЖИТТЯ!!!
~КІНЕЦЬ~
Дякую, що був з нами! Якщо ти маєш свою думку щодо прочитанного, вислови її у коментарі знизу.
Не забудь підписатися на наші канали:
Або переходь за посиланням НА ГОЛОВНУ СТОРІНКУ
