“Бог – це Любов” – це одна із багатьох неймовірних пригод дівчинки на ім’я Аліса. Приємного читання! А за цим посиланням ти можеш перейти до всіх казок та цікавих історій Аліси під назвою “Казки майбутніх поколінь”

Бог – це Любов 

∗ Увага! Ця стаття захищена авторським правом та не підлягає копіюванню. (Автор: Ольга-Марія)

Це був самий перший раз, коли Аліса стояла біля Бога, Ісуса Христа та Матері Божої. Дівчинка була настільки щасливою споглядати на них, але іще більше того, вона була збентежена тим, що була недостойною, як вважала Аліса, навіть й цього. Хто вона? Лише людина. І ця людина дивиться на самого Творця!

– Вибачте мене! – Аліса кинулася їм у ноги й не сміла підвестися. – Чи можу я бути Вам корисною зараз? Чи можу я хоча б начистити Вам взуття?

Дівчинка змахувала невидимі пилинки з Їхнього взуття, хоча й бачила, що те виглядає бездоганно. Тільки, як здалося Алісі, взуття в якому стояла Матір Божа було більш “стареньким”. Ні, ні! Її взуття було досить гарним, зручним, дорогим та простим одночасно. Взуття тільки те було більше зношеним, аніж у чоловіків, які стояли поруч із Нею.

Бог повернувся на півоберта до Аліси, вказуючи їй дорогу. Тоді тільки дівчинка мовчки піднялася й слідувала за Ним. Бог провів Алісу до своєї “приймальні”. Там окрім чистого білого сяйва, майже нічого більше й не було, окрім… Окрім дерев’яного стола.

– Стіл? – сама в себе здивовано спитала Аліса. Але вголос вона нічого не промовила. Дівчинка лише дивилася, що буде далі.

Ось той дерев’яний, міцний та великий стіл (схожий на той, за яким у давнину урочисто приймали можновладних гостей), накрився шикарною білою скатертиною, по краям якої можна було розгледіти тендітну акуратну вишивку. Ось вже почали з’являтись якісь страви на тому столі. Та всі вони так гарно виглядали, по-царськи. Й посуд, що з’являвся на тому столі теж був увесь витонченим та з позолотою. На столі вже стояли і запечена риба, і різні салати, і навіть, цілий запечений зі скоринкою молодий кабанчик!

– Як то таке може бути? – здивовано, але дуже-дуже стримано, стримуючи та врівноважуючи свої емоції, знову тихо про себе запитала Аліса. – І риба, і м’ясо… свинина? Де? У самісіньких Господніх хоромах???

Та не встигла дівчинка цю думку, навіть, висловити у своєму розумі, як отой гарно вбраний стіл, обернувся на здоровенного-здоровенного монстра зі зміїною пащею.

– Ото тобі й стіл! Просто оборотень якийсь! Ой, що робити? – у голові Аліси почали з’являтися різні думки… І одна думка випереджала іншу, як на змаганнях якихось!

Та Аліса старалася не показувати свого хвилювання. Вона намагалася з усіх своїх сил триматися спокійно та виглядати впевнено. (Принаймні, такою вона хотіла показати себе перед Богом). Вуста її були зачинені – ані слова вголос! Тільки маленькі очі дівчинки ставали все дедалі і дедалі більш округлими. В них було повне непорозуміння, що то таке коїться зараз?

Той неймовірно великий удав вже показав Алісі велику пащу і свої хижі зуби. Та дівчинка стояла смирно – вона була впевнена, що нічого поганого статися не може, бо поруч із нею був сам Бог! І вона йому довіряла. Довіряла більше, аніж самій собі.

Той удав повернув свою голову тепер до Бога. Монстр встиг навіть оповити коло зі своїх величезних твердих м’язів навколо ніг Господа. Та як тільки Бог наблизив до нього свою руку, той страшенний та незмірний монстр одразу ж обм’як. Він видавив із себе якийсь незрозумілий звук, схожий на скавчання і … обм’як. Обм’як, як ганчірка. Уявляєте, й навіть це гидотне створіння захотіло іще відчути дотик Господньої любові! Цей змій спробував було підвести свою голову, та сил вже в нього не було. Він рухнув увесь додолу, а потім і зовсім зник.

– Нічого собі!!!  Ото вже дива!  – радісно про себе вигукувала Аліса. – Це ж треба! Такого монстра перемогти просто ласкою та Любов’ю! Якщо цей велетенський удав не зміг протидіяти Любові Господа, бо він від цього просто зник, що ж тоді казати про інше зло, яке в рази менше у своїх проявах. Ну, й Господь! Ну й славетний же Ти у Своїй Любові! Ти всесильний! Я Тебе люблю!

Аліса продовжувала прославляти Бога, але вона вже лежала з відкритими оченятами на своєму дитячому ліжечку, у звичній обстановці своєї квартири.

– Дякую, Господь, що ти явив силу своєї Любові! Ото вже ніколи того не забуду. Дякую!

Дівчинка лежала й обмірковувала побачене. І вже дозволила собі щось шепотіти вголос:

– Якщо Любов Бога така велика, – пошепки промовила Аліса, – то виходить, що й людина сповнена Любові теж може протидіяти Злу? Виходить, що так! Бо, так мене щойно повчав сам Господь!

∼~КІНЕЦЬ~

А ви, любі читачі, як самі гадаєте? Напишіть, що думаєте з цього приводу у коментарях під цією неймовірною історією дівчинки на ім’я Аліса.

Дізнавайся більше! Читай, що розповідає Ольга-Марія про себе на сторінках Instagram, а також не забудь підписатися на наш канал в YouTube