“Музей Енергій” – це одна із багатьох неймовірних пригод дівчинки на ім’я Аліса. Приємного читання! А за цим посиланням ти можеш перейти до всіх казок та цікавих історій Аліси під назвою “Казки майбутніх поколінь”

Музей Енергій

∗ Увага! Ця стаття захищена авторським правом та не підлягає копіюванню. (Автор: Ольга-Марія)

На цей раз дівчинка Аліса теж мандрувала незнаними та далекими світами. Та тільки подорож її була дуже-дуже сповненою незвичайними, таємничими диковинами, які довгий час були під грифом “Секретно”. Що саме показали Вищі Сили Алісі? І чому почали відкриватися таємниці, які зберігалися у секреті довгий час? Про це все ви сьогодні й дізнаєтеся. Тож продовжуємо…

Аліса, як завжди, перед сном в своїй уяві злетіла кудись у високу далечінь. Перед нею були величезні двері, зроблені як для якихось велетнів, тож дівчинка поруч із ними виглядала зовсім-зовсім маленькою. Ті двері були важкими. Мало того, що ти їх сам не відчиниш, бо не матимеш такої сили. А по-друге, до них потрібен був своєрідний “доступ чи код”.

Та, як на диво, двері кимось відчинилися і цей “Провідник” пропустив дівчинку далі. Аліса тільки-но зробила туди перший крок, як побачила, що перед нею є просто “неймовірний музей”. Тільки натомість виставкових екземплярів, Аліса побачила там Енергії. Вони і дійсно були розташованими по обидва боки, як у музеї, ще й дуже щільно один до одного.

Першим, що Аліса побачила зліва від себе – величезну, просто гігантського розміру колону. Було видно, що вона зроблена не людьми, бо дуже вона була гарною та вміло зробленою. Та колона була не просто кам’яною, вона була витесана з якогось дорогоцінного приглушено-зеленуватого мінералу. Аліса хотіла було розгледіти ту колону детальніше, але екскурсовод (а до речі, це був пра-прадід Аліси) сказав:

– Не цього разу. Дізнаєтесь пізніше, ви ще до цього рівня не доросли.

То дід провів Алісу далі. Поруч із тією колоною був стовп води. Дівчинка аж роззявила рота від здивування. І задрала свою голову догори, бо напрямок струму води був із низу до гори. Сам же водяний стовп був, як велике в діаметрі дерево, був щільним та концентрованим. Зверху вода булькала, а знизу просто починала свій рух і все – виривалася, наче як спід землі.

– Дивно! Як це вода тече до гори дриґом – знизу вгору? Хм… – сказала Аліса.

– Це Жива Вода, – пояснював дівчинці дід.

– Не може того бути! – запротестувала Аліса. – Я бачила Живу Воду, вона не така! І до неї ще ген-ген спробуй дібратися, а потім ще й узяти!

– Та ні! – всміхнувся дід. – То ти плутаєш із Живою Матерією. Вона дійсно виглядає по-іншому і вона далеко. Але єдине, що в них спільного – вони сині й текучі. Та якщо Жива Матерія здатна не лише лікувати, а ще й змінювати неправильну роботу організму на клітинному рівні, на рівні ДНК, то ця Жива Вода – ні! Вона лише зцілює зовнішні, поверхневі пошкодження тканин, знезаражує, пришвидшує регенерацію  та загоює, стягує рани. І все. Вона не впливає на загальний стан всього організму, тим паче на ДНК структуру. А от Жива Матерія здатна ще й на більше! вона одухотворює, наповнює певною мірою пізнанням, усвідомленням, “пояснює”, як все влаштовано у Всесвіті. Жива Вода таких властивостей не має.

Аліса хотіла було доторкнутися до тієї дзюркотливої, потужної маси води, як дід її застеріг:

– Ти не маєш нічого торкатися, тільки споглядай! Концентрація цих Енергій є занадто потужною. Нічого не чіпай!

Аліса кивнула у відповідь головою дідові, бо вже хотіла дізнатися, які ще є тут Енергії? Їй було аж занадто цікаво.

Коли це раптом “підлога” захвилювалася. Дівчина побачила, що та “підлога” з білого матового каменю, що мала вигляд наче бруківка стала йти легкими хвилями, як на морському узбережжі. Дід пояснив:

– Тут людям не дозволено бувати, тільки легкі душі зможуть.

Аліса взагалі цьому зауваженню не здивувалася. Здійнялася і полетіла далі роздивлятися “експонати” у Небесній Залі.

Справа від Живої води був іще один стовп з текучою рідиною. Те, що далі побачила Аліса дуже важко перекласти до сприйняття мовою людини. Тож, спробуємо пояснити розумом маленької дівчинки Аліси. Ось, наприклад, якщо взяти бите скло, яке побуло у морі довгий час і спробувати подивитися крізь нього. Все буде білувато-мутнуватого кольору. Тож, той стовп був десь такого ґатунку, тільки “скло” те було ще й рідким!

Стовп цей був “живий”, але напрямку чи то вниз, чи вгору він не мав. Просто, як желе у стовпі і все. Але коли Аліса наблизилася ближче, щось почало відбуватися. Зі стовпа просто висунулася здоровенна голова. Вона переливалася тією матовою рідиною, але мала досить чіткі риси. Голова, у вигляді черепу, відкрила рота й ще ближче підсунулася до обличчя дівчинки. Та Аліса була не з лякливих! Вона вже не лякалася. Тим паче, що поруч був дід.

– Діду, – звернулася до сьогоднішнього “екскурсоводу” дівчинка, – чому у цьому стовпі – голова?

– А ти подивися на нього та згадай щось інше.

– Ромашка, – промовила Аліса.

І в цю саму мить голова сховалася й розчинилася. А потім зі стовпа з’явилися обриси великої ромашки.

– О, чудово! – сказала дівчинка. Їй сподобалося гратися з цією Енергією. – Що це, діду? – спитала вона.

– Це Енергія Мислеформи. Як бачиш, думки мають велику, потужну силу.

Екскурсія тривала далі. Наступний експонат Енергій був розташований ліворуч. Він зовсім не виглядав таким великим, а більше навпаки. Перед Алісою був доволі тоненький стовп. Так, якби скласти разом вказівний і великий пальці разом – ось такого невеличкого діаметру. Всередині він був заповнений чимось чорним. Та тільки воно не виглядало цілісним. А так, начебто, обгоріла деревина з нерівними, обламаними краями. Потім був проміжок і знову такого чорно-обгорілого кольору відрізок і т. д. У самісінькому центрі був наче тонесенький ґніт (“фетиль” на рос. мові). Він робив – шпик, шпик… і згасав. Оця одна іскринка феєрично загоралася і згасала.

Цей експонат не дуже зацікавив дівчинку, вона готова вже була піти далі. Та тільки дідусь її зупинив:

– Ти даремно недооцінюєш цю Енергію. Вона є однією з найсильніших. Це, як двигун, розумієш? Вона називається “Енергія Наміру”.

Аліса запам’ятала дідове зауваження. Потім вони рушили до наступного експонату. Перед дівчиною був величезний екран, схожий на встановлений настінний водоспад. Він переливався. А ще крізь нього можна було пройти крізь.

– А-а-а-а! Я вже таке бачила у нас на Землі! – викрикнула Аліса і знову збиралася йти далі. Та дід сказав:

– Вдивляйся уважніше!

Аліса дивилася, та нічого нового не побачила.

– Це Енергія Буття, – почав роз’яснювати дід.  – Багато хто з інших галактик чи планет мріє мати тіло! Вони інколи вщеплюються, входять в людину на короткий проміжок часу, щоб виконати якусь місію.

Голос діда набував потужного тону. Він явно був розсерджений, але продовжував:

– Ви, люди, самі не розумієте, чим володієте! Не цінуєте свого тіла. А це величезної сили Енергія!!! – дід замовк.

Та Аліса вже розглядала щось інше, що знаходилося від неї справа. Бо то виглядало цікавішим, як здалося дівчинці. То були різні за розміром шари. Один з них був найбільший. Такий, якби розставити руки в сторони. Отакий великий в діаметрі! Інший був меншого розміру, вже, як голова у людини. Були й зовсім маленькі, як кулак. Вони липли один до одного, наче магніт, але скочувалися. І знову збиралися і прилипали один до одного. Вони постійно мінялися місцями, падали й збиралися докупи знову. Всередині вони виглядали порожніми та прозорими. Мали приглушено-помаранчеву облямівку, а верхній, останній шар був чорним.

Аліса дивилася на цей безперервно-незрозумілий рух куль. Особливо заворожував її той момент, коли великі кули були на найменших зверху і … все обрушувалося, розпадалося і швидко прилипало знову один до одного у незкінченному русі.

– Це Енергія Хаосу.

– Ого! Вона сама велика з тих, що я тут бачила. Вона має потужну силу? – запитала Аліса.

– Ха-ха-ха! – дід щиро засміявся. – Навпаки, найнікчемнішу, нічого не значущу силу. Ба тільки ви, люди, надаєте їй якоїсь незрозумілої величі.

Екскурсія доходила кінця, бо далі ця “Зала” закінчувалася. Треба було повертати і переходити до наступної “Зали” справа.

– Чому тут так мало енергій? Їх лише 5, – порахувала Аліса. – Я знаю, що їх набагато більше, цілих 32! Я хочу побачити ще!

– Не цього разу. Ви ще не готові, – сказав дід і повів дівчинку в “Залу ремесел”. Принаймні так її охрестила сама для себе Аліса.

По середині була квіточка велика-превелика. Це була квітка лотосу. Вона сяяла, виблискувала, переливалася, наче діамант. Цей лотос виглядав неймовірно гарним. Було видно неозброєним оком, що він був дорогоцінний.

Та ось, наче хмара накрила його. Все стало сірим і темнуватим. Хоча, ані Сонця, ані хмари у цій Залі не було. Та якщо тепер подивитися на квітку лотосу, вона була померклою, виглядала занедбаною, дешевим скельцем.

А дід у цей час навчав дівчинку:

– Ти бачиш, квітка, світиться лише тоді, коли людина займається тим, чим повинна займатися при своєму житті на Землі. Тим, на що вона була призвана, яке вона має призначення від Всесвіту. це має відчути серце людини. Коли вона займається такою справою, знаходить себе, своє Вище Я, то світиться не лише людина, а й діло, справа, якою вона займається. А коли людина не знайшла свого призначення, її справа меркне, стає ось такою… Шкода, що так багато людей і досі займаються не своїми справами! витрачають намарно своє життя. Та то їх вибір. Шкода, шкода…

Потім дід став розповідати Алісі про справу його життя, яку він дуже любив, та чомусь і досі ніхто з нащадків як слід її не продовжив, не продовжили того, що він робив…

– Так, ми якось, навіть, думали про таке. Та воно якось відкладалося, не надавали цьому важливого значення… – нібито виправдовувалася Аліса перед дідом. А він он як багато для неї зробив! Сьогодні скільки показав, роз’яснив, а ми… Їй самій стало соромно. вона вирішила більше дізнатися про те, що так любив робити її дідусь при життю. Якось “оживити” ту справу. справу цілого життя…

Вона побачила, як дід мовчки схилив голову. Алісі було дуже-дуже незручно. Аліса вирішила виправити те становище, як тільки зможе. Вона обійняла свого дідуся міцно-міцно і поцілувала. Ще встигла подякувати йому за сьогоднішню екскурсію і прокинулася.

~КІНЕЦЬ~

Дізнавайся більше! Читай, що розповідає Ольга-Марія про себе на сторінках Instagram, а також не забудь підписатися на наш канал в YouTube