“Черстві душі” – це одна із багатьох неймовірних пригод дівчинки на ім’я Аліса. Приємного читання! А за цим посиланням ти можеш перейти до всіх казок та цікавих історій Аліси під назвою “Казки майбутніх поколінь”.

Черстві душі

∗ Увага! Ця стаття захищена авторським правом та не підлягає копіюванню. (Автор: Ольга-Марія)

У той день Аліса розмовляла зі своїм дідом Михайлом по телефону. Це  батько Аліси дав їй слухавку після того, як сам закінчив розмову зі своїм батьком:

– Аліса, ти хочеш поспілкуватися з дідом Михайлом?

Дівчинка любила з ним розмовляти. Вона із захопленням завжди охоче ділилася з дідусем своїми дитячими досягненнями. А потім в кінці їхньої розмови просто собі додала:

– Твій дід (з Небес) попросив передати: “Михайло молодець!”.

Через деякий час Михайло сам подзвонив Алісі, щоб запитати:

– Чому ти тоді мені так сказала? Чому я молодець? Спитай у діда, там з Небес, йому видніше. А я буду ще більше працювати у тому напрямку. Бо я не розумію, за що саме мене похвалили.

Перед сном Аліса й задала питання:

– Чому її дідусь Михайло молодець?

Дівчинка спочатку почула, як до неї звернулася голос, що належить її прапрадіду:

– Михайло молодець тому що, ще при житті встиг пізнати Бога. Його душа стала світитися, як світлячок, у Земній темряві небуття. Світло його душі стало помітним і висоти Небес. Михайло повинен чітко дотримуватися цього шляху, тоді його душа засяє.

Аліса одразу ж поставила питання, де у неї виникло нерозуміння самої суті речей:

– А хіба людські душі, після смерті тіла, не приходять на суд Божий протягом 40 днів? Хіба не тоді приймається рішення, куди вони потім потраплять – до Аду чи до Раю?

– Все правильно. Ти, Алісо, маєш рацію. Душі людей дійсно перебувають у поневірянні протягом 40 днів. Тільки ось місце, куди вони вирушать, вже давно є визначеним. Визначено те ще за життя кожної людини, через її діяння. Кожен день людина обирає, як їй вчинити, чому приділити увагу, кому допомогти, як приборкати своє власне его, слухати новини по телевізору чи нову проповідь, з ким проводити час, як відпочивати, що їсти і що пити, які слова говорити, вирішує що робитимуть її власні руки сьогодні. Це людина у процесі своїх щоденних виборів й прокладає собі шлях – шлях душі до Аду або Раю. Саме людина!!! Місце людина готує собі сама.

А протягом 40 днів душі потрібно попрощатися з усіма родичами, з усіма місцями, де вона жила на Землі, з людьми, які для неї  були приємними та дорогі її серцю. А також Господь покаже їй місце, де могла б бути ця душа, якщо б вона ЛЮБИЛА за життя (любила самого Бога й шукала Його; любила життя; раділа; любила природу та все живе, що створив Господь; любила людей; саме існування (БУТТЯ); любила себе та своє Вище проявлення на Землі; служила Світлу та Добру). Тоді Бог покаже їй Рай. А диявол проведе, в свою чергу, екскурсію до Аду. Проте більшість простих людей так і не опиниться ані там, ані там.

– А де ж тоді? – запитала Аліса з непорозумінням.

– Багато людей, простих мешканців, за їх власною думку, не вчинили нічого вже настільки поганого, аби потрапити до Аду. Але вони і не були настільки приємними Богу, щоб мати місце у Раю на Небесах. Вони були споживачами, точніше, самі того не розуміючи, йшли все своє життя на поводу свого егоїзму.

В очах Аліси все ще було порозуміння.

– Давай я тобі дещо покажу, – сказав дід і взяв дівчинку за руку.

Вони піднялися вгору, але зовсім недалечко, не туди, куди Аліса завжди звикла літати у своїх снах. Місце, куди привів її дід, було “приземленим”. А точніше, воно знаходилося зовсім недалеко від самої Землі. Там все було у сірих та чорних кольорах. Алісі було дуже неприємно знаходитися там. Не було теплого Світла, що зігрівало б душу. Стояв холод. Однак Аліса мовчки спостерігала. Адже дівчинка розуміла, раз їй дід щось показує, то це є дуже важливим. Подобається це їй самій чи ні.

Ось дід нахилився і взяв у руки щось. То було більше схожим на великий “зародок”. Біле та випукле всередині, скручене у невелику спіраль й обгорнуте сіро-чорним, як мумія, висохлу людську тканину.

– Що це? – запитала Аліса, намагаючись відвернути свою голову якнайдалі від того видовища.

– Це душі. Черстві, егоїстичні людські душі.

Дід вказав пальцем на біле, як кістка, всередині “зародка”:

– Це СПРАВЖНЄ НЕПРОБУДЖЕНЕ БОЖЕСТВЕНЕ НАЧАЛО у людині, яке так, на жаль, і залишилося у стані зародка. Не визріло, не проявилося. Людина  за своє життя, так і прозріла, не пізнала Бога. Висохла її душа, зачерствіла. Важкою стала, на Небеса не піднялася. Подивися, скільки їх тут.

Аліса здивувалася. “Черстві душі”, ніби  застеляли тут собою все навкруги. Їх було багато, дуже багато. Лежали одна на одній.

– І що тепер? – поцікавилася дівчинка. – Вони так і будуть знаходитися тут вічно?

– Тепер все залежить від їхнього роду на Землі. Ось народиться сильна, світла душа (а коли, у якому поколінні, хто ж то знає), тоді й з’явиться шанс на відродження. То-о-о-онесенький просвіт, аби вибратися. Це буде єдиний шанс. Ти як гадаєш, – поставив дід запитання до Аліси, вказуючи на “черстві душі”, – їм добре тут?

– Не думаю, – відповіла дівчинка. – Вони сильно сковані своїм егом, начебто. Скручені, чорні, не розвинуті, жалкі якісь…

– Так. Це люди самі зробили такими свої душі за життя. Підемо?

Дід обережно поклав “зародок душі” на те місце, де й взяв його, а потім дівчинка разом зі своїм дідусем залишили те місце.

Аліса знову була під враженням від баченого. Лежачи вже в своєму дитячому ліжечку, вона ще деякий час розмірковувала про це. А потім сон таки взяв своє і дівчинка заснула.

Зате їй було що розповісти назавтра своєму 72-річному дідусеві Михайлу, який був ще живим.

– Дід Михасю-, говорила Аліса наступного дня по сотовому телефону, – я знаю, чому ти молодець!

Запально і впевнено заявила дівчинка й продовжила:

– Тому що ти працюєш над своєю душею за життя. Світло твоєї душі не дасть їй знаходитися після смерті там, де знаходяться “черстві душі”. Твоя душа пізнала Бога за життя, вона стала легкою і підніметься високо. Ось за це тобі подякував прапрадід, сказавши, що ти молодець! Діду Михасю, а ти справді такий молодець, правда-правда. Ти знаєш, що я побачила у сні сьогодні?

І Аліса по-дитячому наївно стала все розповідати своєму улюбленому діду Михайлу, а той уважно слухав свою онучку та тихесенько посміхався їй у відповідь.

~КІНЕЦЬ~

Дізнавайся більше! Та не забудь підписатися на наші канали:

• YouTube 
• Instagram 
• Facebook