Казки українських письменників “ТВОРЦІ МАЙБУТНЬОГО”
Зі збірки "Казки майбутніх поколінь". Розділ IV
“Творці майбутнього” – це одна із багатьох казок, у якій розповідається про неймовірні пригоди дівчинки на ім’я Аліса.
Приємного читання! А за цим посиланням ти можеш перейти до всіх казок та цікавих історій Аліси під назвою “Казки майбутнього” (або “Казки майбутніх поколінь”).
Творці майбутнього
∗ Увага! Ця стаття захищена авторським правом та не підлягає копіюванню. (Автор: Ольга-Марія)
Аліса настільки погрузла та зав’язла у буденних справах, що зовсім перестала уділяти увагу своїм Небесним друзям, дідові, за допомогою якого вона взагалі дізналася, що можна виходити за межі нав’язаної нам реальності, за якою для нас відкривається увесь Всесвіт, у джерела якого стоїть сам Бог-Творець ( Абсолют, Спостерігач). У тому безмежному вимірі можливостей, які ще треба було усвідомити та прийняти, і до яких Аліса тільки-но почала хоча б поверхнево доторкатися – до тих потаємних, скритих від стороннього ока людини Знань.
Отож, як тільки Аліса про те згадала, то одразу покинула всі свої безкінечні і “такі потрібні” справи, зупинилася, глибоко вдихнула і знов спробувала пірнути у той величний, безкрайній простір Вселенського Буття.
А ось її дід, стоїть увесь зріст, руками водить попереду себе. Погляд його сконцентрований. Значить дід чимось зайнятий. Та Аліса вже звикла до того, що у тому таємничому Всесвіті всі завжди щось роблять. Не було ще жодного випадку, щоб Аліса побачила аби хтось там нудьгував. Навпроти, дівчинка раз по раз усвідомлювала те, що праця у духовному світі ще більш напружена й дуже нелегка.
Тож повернемося до дідової постаті.
– Привіт! – звернулася до нього Аліса.
– Я зайнятий, – сухо відповів дід.
Дівчинка почала розглядати все довкола… і зовсім нічого не побачила. Анічогісінько!
– Досить дивно, – подумала Аліса, бо завжди поруч із її дідом були якісь пляшечки, мензурки та примочки і обов’язково той, кому конче була потрібна дідова допомога. А наразі був просто білесий, концентрований, нескінченний простір і все.
– То може, дід таке сказав заради забавки… хтозна. Зараз перевірю , – подумала Аліса і знову звернулася до свого діда Ілларіона. – Дідусь, а давай пограємо з тобою в Енергії, як тоді, пам’ятаєш?
– Я ж тобі сказав: “ Я зайнятий”.
– Чим же ти таким зайнятий, адже ти нікого зараз не лікуєш? Он зі мною навіть говорити не хочеш, – дівчинка насупилася.
– Ти навіть уявити собі не можеш, наскільки є важливим те, що я зараз роблю, – відповів дід дівчинці.
– Ти тільки руками розводиш, більше нічого! – не стримувала своїх емоцій Аліса. – Я до тебе у гості завітала, а ти настільки зайнятий, чи поговорити зі мною не хочеш!!!
– Я не можу відволіктись, аж поки не закінчу те, що розпочав робити, бо то є справа занадто вже важливою, – сказав дід і знову почав “ чаклувати” виставленими уперед руками і водити пальцями у просторі.
– То над чим ти зараз працюєш? – вже почала проявляти більше зацікавлення Аліса до дідової праці, стримуючи своє власне его.
– Старанно клаптик за клаптиком викладаю майбутнє для людей – зшиваю майбутнє української нації.
– То ти ж не Бог! – викрикнула дівчинка, хоча старанно намагалася приборкати свої емоції. Та якось погано то в неї виходило. – Як ти можеш втрутитися у долю цілого народу? Ти намагаєшся їм нав’язати свою волю, але у людей є вибір!
Дід продовжував робити свою справу, хоч якби там не репетувала Аліса (його нащадок і спадкоємець, який ще тримається Земного існування і має не лише тіло, але й той норовливий, метушливий людський розум, якому ще важко усвідомити всі процеси Буття, які є поза виміром Земного життя.)
– Я не впливаю на вибір людей, а лише розкриваю, підношу їм нову інформацію у більш доступному, “розкодованому” вигляді.
І тільки зараз дівчинка стала помічати якусь напівпрозору картинку перед дідовими руками, якими він так вміло маніпулював. Ця “карта” (так назвала її для себе Аліса) була дуже великого розміру і виглядала наче екран. На тому “екрані” чітко простежувалися кордони України (які були до 2022 року – примітка авт.) Окрім кордонів можна було помітити, що на цій напівпрозорій мапі, десь більшою або меншою мірою, концентрувалася енергія у вигляді білих енергетичних скупчень. Але коли розглядати усю мапу цілком, то можна помітити, що “дірок” у ній набагато більше, ніж енергетично залатаних місць. Та хоча тих дірок є ще багато, але всі вони досить невеликого розміру. Тож дійсно є над чим працювати!
– Діду, – знову звернулася дівчина до свого пращура, – а як люди дізнаються про ту “розкодовану” інформацію?
Від того дитячого наївного питання аж посмішка поступила дідовому обличчі:
– Коли будуть заглядати у TikTok, Facebook та Instagram чи інші якісь соціальні мережі, то замість того аби просто бездарно гаяти свій час, зазираючи у телефон, вони бачитимуть важливу інформацію. Вона буде просочуватися по мережі інтернету і проявлятися у релізах чи постах про справжню історію, а не переписану кимось, величної держави під назвою Україна.
Люди читатимуть у публікаціях на сторінках соцмереж про талановитих українських митців, чутимуть прекрасні українські пісні, милуватимуться неймовірною красою природи України, прочитуватимуть твори написані українською мовою, надихатимуться культурним надбанням, купуватимуть та носитимуть вишиту хрестиком одежу, розроблену новими українськими торговими брендами, у візерунках же тої одежі буде визначатися історична ідентичність*, унікальність, самобутність української нації.
Українці й самі не будуть проти інформації такого роду. Стануть роздивлятися, милуватися, потроху стануть свідомішими, уважнішими. А де уважність, там і прозріння. Де прозріння, там надія на світле, квітуче майбутнє. Розумієш тепер?
– А звідки ж ти, діду, стільки сил візьмеш, аби ті пошкоджені “ історичні дірки” залатати?
– От ти, онучко мила, вже й надаєш своєму дідові тої необхідної сили. Бо своєю працею на Землі на користь суспільству, концентруєш та розповсюджуєш ту енергію. А потім вона примножена у тисячі разів, віддзеркалюється по всьому Всесвіту, що дає мені змогу допомагати і вносити корективи для можливості кращого існування моїх нащадків, таких як ти, на Землі та рідній мені Україні.
– Тобто що це виходить? – підводила підсумки у своїй дитячій голівоньці Аліса. – Тобто ті люди, хто не лише захищає та боронить наші кордони, але й ті, які своїм серцем слугують на благо суспільству, його культурному прозрінню, дають сили своїм пращурам на Небесах діяти? Люди які активно проявляють себе та підіймають свідомість українців на вищий рівень, взаємодіють з енергетикою своєї родової системи?
– Саме так. Ви живі нащадки славного, могутнього роду своїми вчинками та добрими справами на Землі даєте нам, вашим пращурам на Небесах, можливість допомагати вам, берегти вас, піклуватися за вас.
– А-а-а, тепер я діду, мабуть зрозуміла, що ти робив. Закривай, залатуй всі-всі до одної “дірочки” над Україною. Щоб енергетика над моєю Батьківщиною стала настільки щільною, сильною, щоб аж її Сяйво розлилося по всій Землі і було видно те відроджене Світло у кожному куточку планети. Щоб всі знали, що ми є, хто ми є, шанували Україну!!!
Аліса вклонилася дідові, який старанно продовжував своє діло. Вона тихесенько відступила і повернулася назад у свій вимір. Та все ще продовжувала із захопленням вигукувати:
– Працюй діду! Працюй! Твоя справа і дійсно є важливою!
І вже знаходячись вдома спокійно та впевнено промовила:
– Я теж буду старатися, діду, і працюватиму ще з більшою наснагою. Обіцяю!
~КІНЕЦЬ~
Аудіо казка українською “Творці майбутнього”
*Пояснення:
Що таке ідентичність? Що означає це слово?
Ідентичність – це невід’ємна характеристика людини, що виявляється у визнанні своєї унікальності, з одного боку, й відчуття приналежності до певної спільноти, з іншого. Саме ж слово пішло від лат. identicus («однаковість») або ж від idem («однаковий»). Але в українських законодавчих актах «ідентичність» зазвичай перекладають як «самобутність».
Становлення ідентичності триває впродовж усього життя людини. Після народження ми поступово набуваємо певних, притаманних лише нам, ознак. Від батьків ми отримуємо своє ім’я та прізвище. А проживаючи у певному населеному пункті, стаємо його мешканцями. Ще на формування ідентичності впливає культурне середовище, навчання, робота, громадська активність, а також стосунки з родичами, друзями, колегами також допомагають нам сконструювати особисте «Я». Ідентичність є результатом цього складного та багатовимірного процесу.
До речі, майже 40% українців у 2020 році ще шукали свою ідентичність, про що свідчить опитування Інституту соціології НАН України. Більшість людей на той час ідентифікували себе, в першу чергу, як громадян Україні (61,7%), але чимало з них просто уявляли себе як жителі якогось села, міста чи області (27,4%), а ще невелика частина людей взагалі бачила себе громадянами колишнього СРСР (3,4%).
Як ти вважаєш, на цей час чи вже сформувалась національна ідентичність в українців?
Але давай спочатку розберемося з визначенням «національна ідентичність» та що це словосполучення взагалі означає?
Національна ідентичність – це персональна ідентичність або відчуття належності до певної держави чи нації. Нації як цілісного цілого, представленої самобутніми традиціями, культурою та мовою. (Джерело: uk.wikipedia.org)
Національна ідентичність не є вродженою рисою людини. Вона випливає безпосередньо з присутності елементів із «спільних точок» у повсякденному житті людей: національних символів, кольорів, історії нації, кровних зв’язків, культури, музики, кухні, радіо, телебачення тощо. Люди з ідентифікацією їх нації розглядають національні переконання і цінності, особистісно значущим, і транслюють ці переконання і цінності у повсякденній практиці.
А які з перелічених ознак, на твою думку, є важливою складових української ідентичності? Напиши, будь ласка, у коментарях. Приміром, ти можеш вибрати з наступних запропонованих варіантів, або додати свій:
- Народитися в Україні
- Мати батьків – етнічних українців або хоча б одного з них
- Мати українське громадянство
- Розмовляти українською мовою
- Поважати українську культуру
- Дотримуватися українських традицій
- Знати історію України та вміти її аналізувати
- Знати та відзначати державні свята
- Не порушувати соціальних норм і законів своєї країни
- Захищати свою Батьківщину
До української нації належать ті, для кого життєво важливими цінностями є державна незалежність України, патріотизм і почуття гордості за належність, приналежність до спільноти українських громадян, повага до самобутньої української культури й української державної мови.
“В українському розумінні національна ідентичність – це, перш за все, любов до своє Батьківщини. Сьогодні кожен українець не служить владі, державним інститутам, а має на меті розвивати власну країну та націю. Ми відстоюємо наш простір, нашу державність, нашу спільноту”, – впевнено заявляє Котигоренко Віктор Олексійович. (Доктор політичних наук, професор Інституту політичних і етнонаціональних досліджень імені І. Ф. Кураса, заслужений діяч науки і техніки України, нагороджений Орденом „За заслуги” ІІІ ступеня, Лауреат Премії НАН України імені М. С. Грушевського)
Дякую, що був з нами!
Якщо ти маєш свою думку щодо прочитанного, вислови її у коментарі знизу.
Та не забудь підписатися на наші канали:
