“Мужик та вівці” – це одна із казок розказаних дівчинці Алісі. Ця казка написана українською мовою та входить до розділу 5  збірки під назвою “Казки майбутніх поколінь”. 

Приємного читання! А за цим посиланням ти можеш перейти до всіх казок та цікавих історій Аліси.

Мужик та вівці

*Увага! Всі права на тексти та ілюстрації до них захищені авторським правом. Автор твору: Ольга-Марія

Йшов мужик по рівнині. Думав він про те, що сьогодні він загубив свою отару овець і про те, що тепер йому робити далі. Він розумів, що вбиватися через це не можна, бо це аж нічого не змінить. То він вирішив молитися. Довгенько молився мужик, підносячи свої руки до неба. Та ось вже й поступово заграва стала змінюватись світанком. Вранці мужик таки сподівався побачити своїх загублених овець. Та опісля проведеної безсонної ночі у молитві, очі мужика заплющилися та він заснув. Спав він довгенько. Вже й сонце стало припікати, коли той прокинувся.

Озирнувся мужик довкола, від всього серця сподіваючись угледіти загублену отару овець. Але їх так ніде й не було. Засмутився мужик, звісив свою голову. Та швидко зібрав свою силу духу у кулак, бо не дозволяв собі давати жодної можливості жалкувати чи взагалі гніватися. Почав мужик звати своїх овець. Але вівці не озивалися. Знову мужик почав молитися.

Молився та йшов. Йшов куди його ноги вели. Пройшов він чимало та побачив перед собою одне поселення. То й вирішив зайти у нього. До своєї великої втіхи він побачив отару овець. Та вона була набагато більша за його власну. А сталося те, що його вівці прибилися до кошари овець боярина. Захотів мужик перевірити, що він не помиляється. Заспівав він та заграв на своїй флейті й одразу ж його вівці стали озиратися, забекали.

Підійшов мужик до барина:

– Віддай мою отару овець, – каже.

А барин відповідає:

– Йди випасай свою отару та й моїх овець. Старайся й тоді я дам тобі за це 5 золотих монет. Працювати будеш місяць.

Погодився мужик. Так місяць той й промайнув. Всі вівці були цілі та ситі. Прийшов мужик до барина, той дав йому 5 золотих монет й сказав:

– Затримайся ще. Заплачу тобі на цей раз вже 7 золотих монет. Бо гарно ти працюєш.

Трохи поміркував мужик й погодився ще попрацювати.

Йшов час. Кожен раз після закінчення терміну барин платив йому сповна та просив ще залишитися. Вівці були доглянутими, а отара стала поповнюватися. Невдовзі народилися молоді овечки. Так пройшло 3 роки.

В наступний раз підходить мужик до барина:

– Дякую тобі, барин. Ти завжди щедро платив мені за мою працю, але вже прийшов час йти мені у рідні краї, свою прадідівщину.

Не став його більше просити барин залишитися й відпустив мужика з його вівцями. За цей час мужик заробив чимало грошей. З радістю та великою надією він рушив у дорогу.

Чи довго, чи мало він йшов, але незабаром він побачив свою рідну землю. Все було йому тут знайомим. Радів мужик та недовго. Побачив він, що голодно у цім краї, а його вівцям не вистачає їжі.

– Що робити? – замислився мужик. – Знову йти у чужий край, аби його вівці були ситі чи залишитися тут, де було його серцю солодко. Але ж тут недостатньо їжі для прогодування моїх овець.

Вибір був нелегким. Не поспішав мужик, все обмірковував добре. Ось і вирішив:

– Залишуся тут та засію зелені луки для своїх овець.

Так і зробив. Витратив на це трохи своїх коштів, він засіяв одне поле соковитою травою – люцерною. То й був корм вівцям. Та згодом не міг вже мужик справлятися лише своїми силами. Треба було відгородити свої угіддя, побудувати на зиму загін для овець. Найняв мужик кількох трударів. Потім він зорав та засіяв ще одне поле. Так його рідний край став потроху процвітати. А люди ставали більш доброзичливими, вони знову посміхалися, сміялися та співали пісні.

Все б то й було добре. Та не вистачало води у цьому поселенні. Звернувся мужик до керівників цього селища. Та проводарі й чути нічого не хотіли. На те мужик їм відповів, що як би йому добре не було на своїй батьківщині, та мабуть доведеться знов покинути рідну землю, забрати свою отару і знову податися у чужі краї. Не міг він залишити свою отару без води.

Та чиновникам не хотілося аби мужик залишав ці місця. Багато тут він доброго зробив за цей час. Таким зеленим їх селище ніколи ще не було. Та й як відпустити цілу отару овець? Багато було пересудів, як тому бути, але потихеньку помаленьку дали таки згоду й виділили кошти  на те, щоб пробурити свердловину та провести канал з водою.

Так один мужик зміг на своїй батьківщині налагодити порядок, а народ зробити ситим, радим та утішеним.

У людей з’явилося бажання працювати, трудитися на благо. А вівці мужика знай собі мекають та бавляться  на  зелених угіддях.

~КІНЕЦЬ~

Дізнавайся більше! Та не забудь підписатися на наші канали:

• YouTube 
• Instagram 
• Facebook