ВІДРОДИ СВОЮ ДУШУ. (Казка для дорослих 18+)
Зі збірки "Казки майбутніх поколінь". Розділ III
“Відроди свою душу” (налаштуй на благо, перебувай у злагоді з Всесвітом, у ладу з самим собою, родиною та іншими людьми) — це сучасна казка українською мовою про пригоди дівчини на ім’я Аліса. Казка розрахована на дорослих та входить до циклу “Казки майбутніх поколінь”.
Відроди свою душу
∗ Увага! Ця стаття захищена авторським правом та не підлягає копіюванню. (Автор: Ольга-Марія Насонова)
Моє невиспане, втомлене, неспокійне місто Запоріжжя! Моє серденько, моя рідна ненька-Земля! Тобі болить? Вже йде пʼятий рік повномасштабного вторгнення московитського zла. Скільки плачу, скільки сліз, крику, що роздирає материнську душу — повна чаша сліз, аж ллється через край.
Знову пекельний ранок. Скільки їх вже було і скільки ще буде… Бог один знає.
Аліса аби не показувати свій біль, аби не нести його в оточуюче довкілля, заплющує очі і виплакує, ні криком кричить, що є мочі. Проводить свою негативну енергію у неосяжний Всесвіт задля очищення (sodhana) , а також для підняття своєї живильної енергії (udgama) через danda (хребет, вісь, стрижень) і brahmarandhra (тімʼя — urdhva-gati through culminating in brahmarandhra, що дослівно означає “висхідний рух уздовж осі з завершенням у brahmarandhra”, — поясн. авт. ). Там у величному просторі Всесвіту хоч кричи, хоч вовком вий, а зустріне тебе ТИША, МИР та СПОКІЙ. Це тільки тобою ж самим зроблений вибір.
У когось внутрішня робота над самим собою є настільки довгою і напрацьованою, що виглядає як енергетичний згусток вже таки й не зовсім маленького розміру, а з цілу планету у всесвітньому масштабі, а у деяких — розміром з галактику. Якщо душа стара на Землі перебуває. Небагато тих людей, але Світло несуть людям досі і завше будуть те робити.
Сьогодні Алісі треба було виплескати біль, що назбирався за останній час, відкрито ридати і кричати там, де ніхто не почує і не побачить. Побула там на самоті, аж ось і тотемний друг Грифон зʼявився. Вже дівчину запрошує кудись, поспішає. Пора значить діяти!
— Куди летимо, друже? — запитує дівчина свого тотемного товариша. А той має намір наблизитися до самого Птаха-Гаруди, що Вішну перевозить.
Хто має внутрішню спроможність і навчився дивитися очима крізь чисте, відкрите серце, той може трохи побути у супроводі Вищих Сил. Декому з таких людей Гаруда дасть таки змогу політати на його крилах — тому хто має, а радше заслугував те право своїм життєвим проявом на Землі. Та Вогняний птах вмить випалить своїм полумʼям того, хто не має чистих благотворчих намірів.
Аліса (образ України, поясн. авт.) вже познайомилася з цим диво-птахом раніше. Одна йота секунди знадобилася їй на роздуми і відчайдушне рішення аби триматися за його крило. Туди де понесе птах Гаруда, тотемні друзі не літають. Бо там майбутнє відкривається.
Дівчина зібрала всю свою увагу, зконцентрувалася на перебуванні у цьому стані. Дивиться-вдивляється.
— Який жах! І там, і там горить, вибухає, палає. В криваве полю бою, болю перетворюється Земля.
Це не вогняне пірʼя птаха дівчині пече, а полумʼя пекла на Землі, що творять люди. Той крик душевний, що виливала Аліса зранку на фоні побаченого, здавався тепер однією крапелькою сльози з великого океану людських сліз.
Бачить дівчина, що люди, які досі фарбували життя безтурботними фарбами і мчали за омріяними матеріальними благами, тепер спотикаються, випадають із звичайного ритму життя, мов скованими стають від шоку. Хтось стогне, хтось впав і вже не встане, хтось отримає добрячого ляпаса від доленосних подій. Хаос. Тьма накриває, йде світом гуляти, бо люди мабуть запросили та не словами, а своїми діями. Чорна Мара вже близько.
Навіть відчувають її подих. Готуються до змін. Але плекають ще люди надію на бувалу мирну геополітичну непорушність, підписані раніше згоди між країнами. Читають новини.
Та немає більше старих сталих союзів, все розбито грішною буденністю та мірилами сили зброї. Концерт бою починається. Цей рух тягне подальші події. Рушають в путь навіть ті країни, які раніше не хотіли приймати активної участі.
Від побаченого сльози градом полилися по обличчю Аліси. Та до неї знову поспішав Грифон. Значить ще щось треба дізнатися. Тепер він її несе до Білого Старця. Сам процес “прийому” був пройденим дівчиною раніше. Тепер вона просто потрапляє у простір Білого Старця-Мудреця, де її запрошують до ДІЯННЯ.
— Цікаво, що це? Лагідний теплий білий пісок? Ліпити щось з нього?
Діти маленькі ліплять, то буду ліпити і я. Пісок не осипається, тримає зліплену форму, яку надають дитячі руки своєму творінню. Будують якусь чудодійну храмову будівлю. Витончено, прискіпливо ставлячись до кожної дрібнички—піщинки. Дрібничка дії скерованої до благотворчого устрою, ще дрібка, а виходить неймовірний шедевр! Руки Аліси вже працюють над завершенням нової форми свого витвору. Ще трохи залишилось роботи.
Своїми руками людина може творити як благо для себе та інших, проявляти свої природні здібності, увесь креатив задля всього живого на Землі, здоровʼя планети або губити її.
Що ліплять твої руки? Які дії вони роблять? Куди ти використовуєш увесь свій потенціал: на користь, добро чи на зло і руйнацію?
Отже, будуйте храм своє душі, невтомно, кожен день. Хоч крихітку-піщинку вкладіть в благі діяння на Землі! Здоровʼя всім нам, цілісності та мудрості.
~КІНЕЦЬ~
Дякую, що були з нами! Поділіться своїми думками щодо прочитанного у коментарях.
За цим посиланням ви можете прочитати інші казки та цікаві історії Аліси під назвою “Казки майбутніх поколінь”).
Не забудьте підписатися на наші канали:
Або переходьте за посиланням НА ГОЛОВНУ СТОРІНКУ
Email адреса для ваших пропозицій: ask.olhamaria@gmail.com
