“Нова Україна” – це одна із багатьох неймовірних пригод дівчинки на ім’я Аліса. Приємного читання! А за цим посиланням ти можеш перейти до всіх казок та цікавих історій Аліси під назвою “Казки майбутніх поколінь”.
Нова УкРАїна
Ще перед тим як заснути, Аліса запитала про те, що буде у 2030 році? Господь вказав їй на те, що Україна має приборкати своїх “коней”, перш ніж настане час, коли Він знову зможе віддати в руки людей (українців, прим. авт.) надзвичайну сильну, потужну, чисту енергію у вигляді кристалу. Далі в уяві дівчинки постала наступна картинка. Перед Алісою з’явився спочатку один кінь, який вільно гуляв собі по пасовищу, потім пробіг ще один, а потім і третій, який, до того ж, ще й став дибки. Бо був він дуже норовливим, з характером. Всі три коні були ідеально білими, з гарними білосніжними гривами… та без господаря.
Виходить люди поступово втратили над ними контроль, а потім й взагалі почали забувати про їх існування. Ось у шаманів, наприклад, кажуть: “Де твій кінь удачі?” Зрозумійте, це не просто “безпритульні коні” – це енергія спрямована на правильний розвиток людини (сім’ї, групи людей чи певного колективу, соціуму) у співдружності з нормативами та догмами, які не суперечать законам Вселенського розвитку.
Це правильний шлях розвитку особистості (коли починаєш замислюватися: навіщо Бог дав мені можливість перебування у людському тілі? Яке моє Вище призначення? Що я повинен робити, чим займатися? Знаходження відповідей на ці питання, усвідомлення, поступове їх переосмислення та активний рух у цьому напрямку – це і є тим , що називають переродженням, трансформацією). Це також вірно обраний курс розвитку нашої держави (де цінується перш за все ЛЮДИНА; де корінний народ, має право на відсоток від видобутку ресурсів природних багатств, які залягають на території країни; де вищі керівні посади займають не ті, хто мають великі статки, це не вмілі торговці, а духовно зрілі лідери, обрані людьми і їх повинно бути не менше 12 % з загальної кількості; це питання екології та освіти, медицини та науки тощо). Це ще наш помічник, в решті решт.
Ну як Алісі утихомирити цих коней, приручити, а потім привести їх до стійла, вона поки що не знала. Думок ніяких не було…
– Але ж я дала слово це зробити, значить це можливо? Може з чиєюсь допомогою? Найлегший спосіб звичайно був би, якщо б люди самі стали замислюватися і змінюватися внутрішньо, викарбовуючи у собі оте праведне Світло зсередини. Ндааааа… А так… Що тепер робити?
Аліса (вона у казках виступає уособленням переродженної людини та України загалом, прим. авт.) чітко усвідомлювала, що вона має стати отим поводирем, не дивлячись на свій молодий вік і, здавалося б, досить маленький життєвий досвід… Але ж в неї була стара душа! Вона мудра, тому виходить так, що інколи діти з чистим розумом, які від щирого серця тішаться кожному сонячному промінцю та ще не обтяжені тягарем і клопотами дорослого життя, мають більш тісні стосунки з Богом. Бо дитина тільки-но побачить, яка гарна погода стоїть надворі, то вже хоче погуляти, вийти на природу, щоб бігати та стрибати, сміятися та просто РАдіти життю.
А коли ми дорослішаємо, куди це все потім дівається? Тільки встав з ліжка:
– У цьому місяці у нас великі витрати, – почула Аліса татків голос.
– Так це може тому, що ти вклав гроші на розширення свого бізнесу, – відповідала мама.
– Окрім того були значні витрати. Ти багато витрачаєш на продукти. Ми не можемо собі дозволити купувати їх на таку значну суму. Ти повинна бути більш обережніша з витратами для дому. Бо інакше все, що я заробляю таким непосильним трудом*, буде зведено нанівець.
* ТРУД – наполеглива, старанна праця людини, витрачання своєї власної фізичної сили та розумової енергії. Джерело: slovnyk.ua
– Я поміркую над цим, – почула Аліса відповідь своєї матусі.
Алісі було досить неприємно спостерігати за діалогом своїх батьків, який вони розпочали тільки-но вмивши своє обличчя і не встигши ще навіть випити чаю. Чому, міркувала так собі Аліса, замість того, аби зрання, отак взявши за добру звичку, татко би обійняв маму і сказав би їй:
– Ти така в мене гарна! Я так тебе люблю! Дякую Богові за те, що зустрів тебе на своєму життєвому шляху.
А мама би йому відповіла:
– Я теж тебе дуже люблю, коханий. Я теж дякую тобі за все, що ти робиш для нашої сім’ї. Ти для мене найкращий чоловік у всьому білому світі!
Потім би вони обійнялися і пішли разом пити чай або каву. Чому так не робиться в моїй сім’ї, чи в багатьох інших? Чому суспільство у своєму дорослому житті дозволяє собі бути занадто стриманим, аби зайвий раз промовити рідній людині: “Я тебе люблю!” отак з самого ранку, тільки відкривши очі (які у більшості своїй не помічають навіть того, що почався Новий, Світлий, Божий день). Люди з самих перших хвилин, як тільки встали з ліжка, починають дорікати один одному, віддавати пошану грошам. Адже саме про них саме була вранішня промова Алісиних батьків. Саме туди був сконцентрований потік енергії, чи не так?
А насправді, кожного ранку Божа Любов огортає кожного з нас, всміхається нам разом із сходом Сонця. Ранок несе Благодать, оповиває нею, неспішно будить все живе навкруги. Пригадайте, що на кожній рослині після ночі є роса. Потім “вмита” Природа ще деякий, відносно невеличкий проміжок часу, стоїть у обіймах самого Світла. Це стається у ту саму мить, коли Сонце встає із-за обрію. А вже потім, і роса зникає … та настає день. У Природи завжди так. То чому люди ведуть себе по-іншому? Чому немає такої “ніжної делікатності” зранку? Встав з ліжка – вислови подяку Богові за цей день, обійми, поцілуй свою родину, дай своєму організму проснутися із насолодою, відчути її. Не будь черствим, матеріальний світ не став превище Божественного прояву. Отямся! Чи так нерозумно себе ведуть всі дорослі люди, чи то може тільки у сім’ї Аліси таке?
Тож поки вона вслухалася до розмови своїх батьків, а потім міркувала про це й сама не помітила, як перенеслася у своїй дитячій уяві у вигаданий нею ж самою світ.
Там вона побачила себе з невеличкою сумкою, така ще вдягається через плече. Та сумка була трохи прочиненою.
– Що там? – Аліса стала зазирати в неї, бо їй і самій цікаво стало, що її уява поклала туди. – Може щось цікаве знайдеться?
Дівчинка подивилася і побачила там… шматочок хліба.
– Хм… Нащо?
Її уявне Вище я відповіло:
– Я більше не хочу жити у цьому вимірі, де є такі нездорові стосунки між собою у родинах, як от у твоїй сім’ї, наприклад. Я маю вибір і тому обираю жити в іншому вимірі, там де панує повага до Божественної Природи Буття. Тож, Я йду.
– А що там іще у тебе у сумці є? – обізвалася Аліса до свого Вищого я.
– Подивись.
Дівчинка дозволила собі ширше відкрити ту сумку, щоб роздивитися все детальніше. Але її здивування стало тільки набагато більшим, аніж було до того, коли Аліса побачила там хліб. Бо окрім нього у сумці була ще одна річ (матеріальна). Спробуй догадатися. Ну хоча б наведи кілька прикладів, що то могло бути?
А там було… знаєте що? Парфум. Це був Алісин найулюбленіший флакончик духів з приємним, легким, свіжим запахом квітів. Дівчинка була й сама спантеличеною вибором власного Вищого я. Й справді, таке собі поєднання: окраєць хліба і парфум.
– Нащо ти поклала у торбинку духи? – не втрималася та запитала Аліса у свого Вищого я.
– Там, куди я йду, все добре пахне. Там тільки приємний аромат.
– А хліб? Нащо тобі хліб?!
– Бо шлях довгий.
Негадано Аліса почула і татків голос:
– Куди це ти зібралася?
Дівчинка була дуже здивованою, що тато опинився теж в її уяві. Вище Алісине я йому відповіло:
– Туди, де шукають перше за все стосунків з Богом. Де є нова формація людей. Де панує Любов, Гармонія, Спокій, Мир та Повага до всього живого.
Тато навіть намагався “підкупити” Алісине Вище я і простягнув їй іграшкову велику каблучку і сережки у формі спіралі. Ця каблучка мала прямокутну форму, з численними червоними камінцями-скельцями.
З одного боку прикольно, а з іншого – саме розчарування. Замість рубіна – звичайнісіньке скло, замість золота – якийсь дешевий металевий сплав. Одним словом, всюди підробка. Взагалі не цікаво. Хоч і було подано з таким шиком, аби визвати в дитині “Вау!” ефект. Алісине Вище я глянуло на татову спробу підманити, підкупити дитячу уяву… та не вийшло.
Тоді тато навіть силоміць спробував втримати Алісине Вище я. Так тож душа, як втримаєш? Куди захоче, туди і курс тримає.
Аліса спостерігала за цією сценкою і сама тому дивувалася неабияк. Та скоро опинилася зі своїм Вищим я у якомусь Святому місці. Аліса та її Вище я тут знов стали одним цілим і тепер дівчинка сам-на-сам стала роздивлятися те місце, де опинилася.
Тут було дуже багато Світла. Всюди мрамор. Високі-превисокі колони з позолотою. Це місце було схоже на церкву та й так її назвати складно.
– ОМ… – Чулося навкруги.
– Йде церковне богослужіння? – задала сама собі питання Аліса.
Дівчинка побачила велику могутню постать у білому вбранні. То був Вчитель: кремезний та водночас лагідний, дуже мудрий, але добрий та щирий. Аліса не знала як його назвати, бо слово ”батюшка” сюди явно не підходило. Він дозволив дівчинці залишитися тут, бо знав, що вона подолала важкий шлях, аби потрапити у цей Божественний вимір існування.
Аліса з з полегшенням зітхнула, розуміючи, що вона “прийнята”. Але на яких засадах? Як їй акліматизуватися у цьому новому для неї середовищі? Вчитель-мудрець подав їй великий віник:
– У нас тут чисто. Тож, прибери увесь пил, що з собою принесла.
Дівчинка стояла босоніж з великим віником та ще й таким важким, як для дитини. Але Аліса знала, що знаходиться тепер у Святому місці. Тут перш за все безпечно, бо панує Спокій. Це місце розвитку, РАдості та Божої благодаті.
Аліса і справді відчувала велику радість та насолоду від того, що таки добралася сюди. А тут її ще й прийняли, немов свою. Тільки дорости їй треба, Знань трішки набратися, зміцніти (а тож бо і окраєць хліба вже був давно вже з’їденим).
Пройшов зовсім незначний проміжок часу, коли на раді мудреців було вирішено надати й Алісі слово для виступу.
– А хіба я готова? Чи готова я виступати з промовою, як жити людям у Новому вимірі? Я ж і сама тільки-тільки прийшла сюди, а точніше допленталася… Скільки ж років/ віків дезорієнтованою була. Отямилася. Прийняла тверде рішення, та таки прийшла. І що вже є про що казати? А-а-а-а… іншим країнам про свій шлях отой гіркий розказати треба? Про шлях до Світла, про своє становлення… так, це я можу. Про це скажу. Й треба мабуть…
Аліса побачила, як майстриня-Мати Світла стала розчісувати її заплутане золотаве волоссячко. Так бережно, з великою ласкою вона те робила! І нашіптувала дівчинці тим часом, що вона найвродливіша, найсміливіша дівчинка на всій Землі. Що вона має стати прикладом для інших.
– Не бійся! – казала Вона, – Я з тобою. Ти прийшла і тепер Я завжди турбуватимуся про тебе. Навчу тебе жити у Любові, Спокої, Гармонії. Он подивися, яка ти тепер гарна! Дивися!
Перед Алісою було чимале дзеркало, де вона бачила своє віддзеркалення.
– І справді красуня, – подумала про себе Аліса.
Вона давно вже не бачила себе доглянутою, гарно вбраною, навіть і забула як то…
– Всміхнися собі, – сказала Мати.
Дівчинка спочатку зніяковіло це зробила, а потім і сама від щирого серця усміхнулася своєму відображенню.
Батько ж (отой самий кремезний та вольовий Майстер) навчав Алісу, як бути здоровою, сильною, як приймати правильні, виважені рішення, які б не розходилися з Божими намірами перебування у Святому Світлому місці Сили, у якому зараз перебувала Аліса. А навіть й більше того, своїми досягненнями вказувати іншим куди слід рухатися, щоб перейти у Новий вимір – Золоту Еру (наразі дім для Аліси).
Дівчинка робила перші кроки, навчалася, намагалася стати впевненішою у собі. Але вниз вже жодного разу більше не впала – втрималася! Навчилася Балансу та Гармонії. Нелегко було, але цікаво. Це як сісти на шпагат на високому турніку і не впасти при цьому. Потім стати на нього ногами, спробувати навіть пройтися, потім ще й підтягнутися та заглянути далі: що там зверху?
А зверху був теж турник, але округлої форми. Сили та вміння треба багато, а ще Знань, Бо показуються ті верхні щаблі розвитку, тільки коли ти стаєш сам готовим до них. А для інших вони так і лишаються прихованими, як за димкою якоюсь – геть не видно.
Тож Аліса довго старалася, навчалася у Майстрів Світла. А потім і сама була у повному захопленні від того, що стала почувати силу у своїх м’язах. Якось одного разу, зловчилася, підтягнулася і з наступним ривком, як акробат, була вже на тому самому колі. Поки перепочивала, насолоджувалася своїми досягненнями, наверх подивилася…
То там вже тільки всі округлі щаблі булі! Всі вони були вистроєні, як “тунель” або “отвір” – це двері до Знань. Де у самій середині, там далеко, була сакральна зелена Анахата чакра (Anahata Chakra або серцева чакра), відчувши і попрацювавши над якою, кожен може стати ЛЮДИНОЮ, віднаходячи у собі самому те Благе Божественне Світло.
Чарівний, дивовижний і такий зрозумілий для Аліси був той світ, у якому вона перебувала! Звісно, так багато ще треба чого навчитися робити, але те того варте. То і є ЖИТТЯ, коли ти здатен відчути своїм серцем єдність з самим Творцем, коли піклуєшся про навколишнє середовище, бажаєш всім Добра, Миру та Любові і сам перебуваєш у цьому. Це як жити у Раю чи “у Бога за пазухою”, як хочеш, так і називай це. Та річ у тому, що ти при цьому живеш у Новому вимірі, перебуваючи у тілі людини. Розумієш???
~КІНЕЦЬ~
Дякую, що був з нами! Якщо ти маєш свою думку щодо прочитанного, вислови її у коментарі знизу.
Не забудь підписатися на наші канали:
Або переходь за посиланням НА ГОЛОВНУ СТОРІНКУ
