“Вперед із вірою ідем” – це одна із багатьох казок, у якій розповідається про неймовірні пригоди дівчинки на ім’я Аліса.
Приємного читання! А за цим посиланням ви можете перейти до всіх казок та цікавих історій Аліси під назвою “Казки майбутніх поколінь”).
Вперед із вірою ідем
∗ Увага! Ця стаття захищена авторським правом та не підлягає копіюванню. (Автор: Ольга-Марія Насонова)
Перед тим як заснути Аліса із заплющеними очима та у розслабленому стані бачить галявину з зеленою молодою травою. Травиця та свіжа, соковита, невисока. Поруч дерева, але їх не так і багато. Їх крони ошатно вбрані у весняну зелень. У небі – блакить.
У цю мить незалежний спостерігач Вищого Я дівчини змушений був поступитися критичному розумові і дати можливість йому сказати слово. А все через те, що нещодавні події, відео і фото, якими мерехтить весь інтернет і переповнені соціальні мережі, показували сучасну реальність, не вигадану, не майбутню, а справжню: кричущу, волаючу, гірку і розпачливу. Дівчина Аліса вмить вийшла зі стану спокійного незалежного спостерігача і сама у себе запитала:
— А може я щось таки нафантазувала? Де б то мені вбачати такі прекрасні зелені галявини і статні, високі дерева? Може я щось не так зрозуміла — там повинні бути обгорілі, поламані недогарки дерев, бо так виглядають наші сучасні лісосмуги. А трава, а спокій, а гарне блакитне небо? Хіба що у снах… Примріється ж таке.
На тому дівчина заплющила очі, про щось іще думала сьогодні, з тим і заснула. Але не бачила вона більше не пишно вбраної природи, ані спокійного блакитного неба.
Назавтра, зовсім забувши про побачене раніше видіння, Аліса знову увечері стелить своє ліжко і готується до сну. Ні про що не думає. Їй просто хочеться спати, бо шахеди, дрони і ракети все ще літають над її домівкою. Аліса втомлена, лягає, бо просто хоче відпочити.
А ні ж бо! Продовжуй, дитино, з того місця роздивлятися своє видіння, де вчора зупинилася. Перед нею та сама зелена галявина, дерева.
— Ні, — міркує Аліса, — раз “показують”, то означає щось важливе. Треба “додивитися” до кінця. І бачить дівчина наступне: вона босими ногами ступає на молоду, зелену, мʼяку траву. Йде, наче по ковдрі, ранково вбраною самою Матінкою-Природою, а на траві ще виблискує роса.
Йде Аліса без поспіху, робить крок за кроком і розглядає все навкруги. Дівчина там є, але її присутність не заважає нічому.
Аліса знову у ролі спостерігача. Скільки вона пройшла, або скільки кроків зробила — ніхто не рахував. Аж ось перед нею показався струмочок з гладенькими камінцями, наче вимощена дорога стелиться. А зверху камінців дивовижно чиста, джерельна вода тече. Підійшла Аліса ближче до струмочка. Набрала повну пригоршню тієї животровящої, джерельної водиці і як змахне — заграли з переливами від сонця краплі по дузі, звеселилися різнобарвною веселкою, і плюхнулися у воду.
Дівчині стало весело, вона хотіла б так ще побавитися з водицею, але почула:
— Не роби так більше. Вмий своє обличчя джерельною водою і йди по руслу. Як будеш іти, то не звертай ні вліво, ні вправо. Йди чітко за джерелом, тримайся його. Що б ти не побачила, що б не почула — зберігай спокій. Впевнено рушай вперед.
Аліса зробила все так, як їй було велено: вмила своє обличчя джерельною водою,
ступила ногами у весняну воду, не дуже прохолодну, але таку, що вже пробуджує. Води по щиколотку, чиста-чистесенька біжить собі кудись.
— І що тут такого страшного? — промовила Аліса. Подивилася вперед, куди тече джерело. Нічого наче не змінилося: весняна зелень, тиша навкруги та благодать. — Нащо тоді ті перестороги? Все ж добре і спокійно.
Тиша.
Багато не пройшла, а потрапила нібито у багаторічний тунель з моменту проголошення незалежної України. Стоїть Аліса ногами у цілющій воді, навколо жива природа, от тільки сірою масою насувають і давлять рокові дати: проголошення IV Універсалу Центральної Ради, Українська революція 1917-1921 років, голод, поневолення, крик людей, розпач і стогін… Друга Світова війна — всюди горить, палає, потім стихає, але на свідомих українців все ще гирчить система, і змушений народ терпіти знов… Чорнобиль…
Аліса памʼятає, що шлях — це джерело. Страшно, але йде, головою не поворухне.
А тут ще одна дата зʼявилась 1991 рік. Як файли з роками один за одним гортаються. Знов криваві кадрі йдуть: Майдан, окупація Криму і Донбасу, повномасштабне вторгнення росії в Україну… Сучасність, 2026 рік…
А дівчина йде — вода жива її веде. Пройшла крізь бурю і крізь страх. Жива. Попереду імла розсіюється. І розливається теплом по тілу любов до рідної Матері-Землі і рідної Природи навкруги.
— Вітаю, Сонце! Вітаю чисте, блакитне Небо! Я є! Я буду жити на благословенній, на своїй Землі.
Рушаймо. Благослови нас, Боже, у цю мить. Прозріння всьому світові. Хай так і буде.
Алилуя.
~КІНЕЦЬ~
Дякуємо, що були з нами!
Підписуйтеся на наші канали в соціальних мережах:
Або переходьте за посиланням НА ГОЛОВНУ СТОРІНКУ
Email адреса для ваших пропозицій: ask.olhamaria@gmail.com
