“Золота Ера людства” – це одна із багатьох неймовірних пригод дівчинки на ім’я Аліса. Приємного читання! А за цим посиланням ти можеш перейти до всіх казок та цікавих історій Аліси під назвою “Казки майбутніх поколінь”.

Золота Ера людства

∗ Увага! Ця стаття захищена авторським правом та не підлягає копіюванню. (Автор: Ольга-Марія)

По мірі того як Аліса почала займатися йогою, вона стала більш гармонійніше взаємодіяти з усім Всесвітом.

Алісі і раніше були доступні Знання, які людство забуло (а точніше замінило Істинні Знання іншими поняттями та спотвореними, нав’язаними стереотипами нині існуючої людської раси).

Так, якось одного дня увечері займаючись зовсім звичайнісінькими буденними справами, дівчинка раптом почула стогін, що сильно нагадував страждання жінки, яка відчуває родові перейми.

– Досить дивно, – промайнула думка в голові дівчинки.

І вона стала старатися у цей час свідомо не звертати уваги та й взагалі намагалася забути цей гучний і новий почутий нею звук, який вельми різав її слух. Алісі явно не хотілося більше чути стогін жінки, яка дуже знемагає від страждань. І тому дівчинка вирішила сильніше “заритися”, пірнути у звичайні життєві реалії земного існування.

До того ж Аліса знала, що ніхто з кола її близьких родичів зараз не очікував появи на світ малюка.

– Ну подумаєш, мама чи тато найближчим часом розкажуть мені про якихось своїх друзів по роботі, що тепер у когось із них буде поповнення в сім’ї. Так, звісно, я щиро за них рада, але навіщо мені про це знати?

Аліса прийняла чітке рішення більше не думати про це, але якийсь час жалісні звуки охкання жінки все ще долинали до вух дівчинки. Тому вона всіма своїми силами намагалася сконцентруватися на домашніх справах, згадуючи, навіть,  про те, що колись вона не доробила. І тому жіночий стогін ставав все віддаленішим, а потім і зовсім зник.

Аліса вже й зовсім забула про цей випадок. І цієї ж ночі дівчинка знову піднялася у своїй дитячий фантазії десь високо-високо над Землею й дуже раділа від щастя, бо знову бачила своїх помічників та вірних друзів.

У своїй уяві вона спостерігала за собою немов збоку. Тільки та Аліса, на яку вона дивилася, була настільки гармонійною,  просто перебувала у якійсь незвичайній єдності з усім Всесвітом! Вона відчувала все, що відбувається поряд.  А ще вона розхитувалася, немов у якомусь дивовижно містичному танці, роблячи кругові рухи, сидячи у позі лотоса. При цьому увесь корпус її тіла, весь хребет неспішно малював коло то в один бік, потім – в інший. Далі рух зупинявся, як листя на дереві перестає колихатися, коли стихає вітер. Знову “легкий подих вітру” і корпус тіла тієї уявної дівчинки знову малював коло. Потім рух зупинився, бо,  мабуть, вітер стих. Руки дівчинки, що перебувала у позі лотоса, потяглися вгору. Так, з витягнутими руками догори над головою, вона ще раз малює коло.

Тепер вона встає. Навколо неї сидять її помічники. Ось лев із величезними крилами, якого Аліса ніжно називала “Мій Грифон”.

Він підняв свою велетенську, міцну та дужу лапу, як у цирковому номері, і подав її дівчинці. Алісі було приємно бачити та приймати таке вітання від її помічників. Але це було взагалі не характерним для їхньої поведінки. Раніше, принаймні, Аліса ніколи такого за ними не спостерігала. Дівчинка своїми дитячими рученятами дотяглася до гігантської лапи Грифона, а опісля підійшла до іншої неймовірно чистої небесної істоти, що знаходилася поруч з левом. То був її вірний друг Білий Кінь. Він чомусь теж підняв свою ногу, вітаючи Алісу.

– Що відбувається? – подумала вона.  –  Чому мої помічники поводять себе не так, як раніше?

Дівчинка вже й не сумнівалася, що і наступний її друг та духовний помічник буде поводитись так само. І справді, Ведмідь теж привітав дівчинку своєю піднятою лапою. Алісу це зворушило до глибини душі. Вона притулилася до неймовірно величезного Ведмідя і дитячим обличчям уткнулася у його густючу шерсть.

–  Дякую! – промовила вона до своїх небесних друзів. 

Поруч з отим здоровенним Ведмедем була маленька крихітна біленька собачка.  Так і цей японський карликовий шпіц тягнув свої малесенькі лапки до Аліси. 

Наступним був її вірний пес,  якого доручив їй сам Господь –  це собака Нота.  Вона була єдиною твариною,  якій Бог дозволяв  підніматися та входити в його Небесне Царство.  Ця собака була  своєрідною “скарбницею Знань”,  які ще повинна була усвідомити Аліса. Кожен срібний волосок собаки аж тріщав від великої концентрації енергії,  яку Бог довірив донести до свідомості дівчинки. І по цей час Аліса розуміла,  що тих Знань, котрі вона повинна  освоїти,  ще ого скільки! Старенька Божа істота Нота теж піднялася на своїй задні  лапи.  Це була найдорожча для Аліси собака-помічник. Дівчинка її просто обожнювала. 

Обік стояв Білий Дракон, котрий був вже на готовій летіти у безкраї простори. Його луска видавала незвичайний дзвінкий гримкотливий звук. Дракон присів та розправив свої крила. Дівчинка залізла до нього на спину. І ось вони полетіли вглиб Всесвіту й незабаром зовсім зникли з поля зору.

За усім цим маленька Аліса досі спостерігала ніби збоку,  немов дивлячись на себе в паралельній проекції. Оскільки вся ця уявна історія вже вочевидь підходила до свого логічного завершення,  то й Аліса збиралася повертатися у свій вимір на Землю. Але…

Дівчинка побачила в цей момент свою рідну планету під назвою Земля. І раптом зрозуміла, що стогін жінки, що мучилася в муках розродження, виходив саме від неї.

– Як? – здивувалася Аліса. І з нерозумінням, а точніше сказати, у повному ступорі сказала: “Наша Земля народжує???”

– Так, – почула Аліса відповідь Голосу на своє по-дитячому щире та наївне запитання.

– І кого вона народжує? – лукаво з хитринкою у голосі дівчинка знову звернулася до Бога, який він з нею діалог.

–  Нову Еру.

– Що це означає? Я не розумію.

– Періодично Земля оновлюється. Так було завжди. Настав новий час для оновлення, – почула Аліса.

Очі дівчинки спостерігали як нова небесно-блакитна вода з’явилася спочатку на якійсь певній ділянці Землі. Вона наповнювала й оживлювала все довколо. Але її потік був настільки сильним, що цей океан води ось-ось готовий був залити собою залишок всієї земної кори, яка була заселена людством.

– А люди? Як же люди? Адже вони загинуть! – в істериці закричала Аліса.

Адже її очі спостерігали за тим, як наразі весь “непотріб” зчищався з Землі, як та шкірка з яблука… Ні точніше, скажімо, як з брудної картоплі. Зчищався, бо був непридатним до використання. А саме те, що було під ним, було настільки цінним! Настільки, що навіть уявити собі важко.

– Це люди зробили те з Землею,  що вона отак зараз  мучиться.  Вони забруднили її своєю егоїстичною поведінкою.  Люди…  яким була дарована можливість жити на ній.  Невдячні!  Користолюбиві,  жорстокі. Землі  потрібне оновлення. І воно зараз відбувається. Ти б хотіла,  щоб людство стало люблячим,  турботливим,  добрим?

–  Звісно, що так! –  відповіла Господу Аліса.  Тоді дозволиш показати тобі оновлену Землю? Хочеш побачити якою вона стане?

– Хочу!  Хочу, покажи! –  Аліса дуже сильно переживала за свою рідну планету. А  ще дівчинці по-справжньому було досить цікаво дізнатися,  як то  відбуватиметься.

Так вона дивилася своїми дитячими оченятами на Землю, яка просто скатувала у “рулетик”,  або як папірець у трубочку, всі “очистки” з себе.  А той увесь бруд був аж сизо-чорного кольору.  Але прошарок,  разом із людьми,  був настільки тонесеньким,  що навіть дивно… Як то можна було отим створінням (людській цивілізації), забруднити таку Велич!!!

Аліса бачила,  як на Новій Землі вже з’являється подекуди й земна кора, а  кришталево чиста та прозора вода омиває її. “Бруду” вже майже не було. Земля ставала повністю очищеною. 

– І що з тим “брудом” далі буде? –  поцікавилася Аліса.

– У Всесвіті немає “відходів”. Все піде на переробку і знову стане корисним.

–  Я вже знаю! –  вигукнула дівчинка. –  Мене так мій дідусь вчив, коли ми з ним на городі працювали.   Казав,  що кожен бур’янець є ланкою у живильній системі. Нічого не пропадає задарма.

– Такий процес проходить і у Всесвіті.

Дівчинка навіть намагалася уявити собі, куди б ото можна було б подіти оті усі зчищенні брудні “очистки” з Землі  і не могла.  Думала,  думала… “Чи то може вони тепер будуть літати,  як астероїди  по всьому Всесвіту? Та ні,  не може  того бути,  аби бруд міг собі  вільно літати хоча б у галактиці, у якій розташована наша Сонячна система.  А може з нього утвориться гігантська якась брила,  що буде літати навколо Землі?  Теж таки мабуть ні… Здаюся,  не можу уявити,  що з тим “земним брудом” далі відбуватиметься”.

Допоки Аліса розмірковувала над цим,  процес оновлення був завершеним. Дівчинка наблизилася до кришталево чистої води,  що тепер омивала Землю. “Буль!”, – тихесенько б’ється хвилька води при березі об тверду породу.  Знову: “Буль!”.

Як було приємно за цим спостерігати.  Чисто, тепло і спокійно.  Земля вже не кректіла,  вона заспокоїлась,  зтрусивши все,  що їй муляло й заважало. Тепер вона  перебувала у повному спокої.  Якою недоторканною,  навіть цнотливою була та природна краса!

– Чи я можу доторкнутися? –  запитала в Голосу дівчинка,  бо сама не могла собі того дозволити зробити, бо була людиною. А земля тільки-тільки оновилася від кривдників,  які жили у людських постатях.

– Можеш, –  почула Аліса дозвіл. – Бо ті люди,  котрі залишилися після переродження Землі і перейшли у нову Золоту Еру∗ існування людства,  більше не можуть собі дозволити такої низької поведінки, як було раніше. Прийшов  інший час.

Аліса обережно і легенько доторкнулася до  тієї прозорої водички. Той дотик був як до немовляти, що тільки-но народилося.  Все довколо на Землі знову виглядало як те безневинне новонароджене дитинча. Хотілося з великою турботою приголубити все живе навколо: “Тихіше, тихіше, заспокойся.  Ми будемо турбуватися про тебе і від серця бажати – Будь здоровою!”

– А  якими стануть люди для планети Земля,  що перейшли на новий духовний рівень свого розвитку? 

– Турботливими батьками, –  вчив дівчинку Голос.

Вона навіть не знала, що сказати у відповідь,  бо Бог знову довіряв людям цілу планету під назвою Земля.

– А де ж той увесь бруд подінеться? –  згадала Аліса.

–  Він переробиться,  стане легким,  але Землю покинути не зможе. Тож буде оповивати її,  захищати ззовні  і водночас залатає всі озонові діри.  Буде виконувати оздоровчу функцію.  Все знов стане гармонійним.

– ГАР-МО-НІ-Я, – вимовила на розспів Аліса.  Згадуючи, з чого сьогодні вона розпочала бачити все у своїй дитячій уяві. А саме з ГАРМОНІЇ, яка ґрунтується на повній повазі та довірі.

~КІНЕЦЬ~

* Пояснення:
У Ведах йдеться про те, що весь час існування світів складається з тривалих циклів, які змінюють один одного. Однією з таких одиниць часу вважається Юга. Кожна Юга триває кілька тисяч років.  Манвантара включає чотири епохи:

• Сатья-юга або Крита-юга – Золоте століття
• Трета-юга – Срібний вік
• Двапара-юга – Бронзовий вік
• Калі-юга – Залізний вік 

Загальна тривалість Маха-юги (або Манвантара) складає 4 320 000 років богів, де рік богів дорівнює 360 земним рокам. Кожна епоха в Маха-юзі має свої особливості і характеризується певним рівнем духовності та моральності. Цей цикл повторюється 71 раз й опісля 71 Маха-юги настає момент збереження світу Праляйа (розчинення).

Зараз людство перебуває у Калі-юзі, в останній з чотирьох Юг  – «вік розбрату». Калі-юга є четвертою і найкоротшою епохою в Маха-югу. Це століття характеризується падінням моральності. У «Махабхараті» описується, що це найгірший вік, коли від початкової чесноти залишається лише одна чверть, та й та до кінця Калі-юги повністю руйнується. Помітно зменшується й тривалість життя. Настає загальна економічна та духовна деградація, люди виявляють свої найжахливіші та найогидніші якості. Слабшають їхня мужність, розум і сила. Поведінкою людей починають керувати злість та заздрість. Втрата моральних цінностей зрештою обертається проти самих носіїв зла. Калі-юга припиняється тоді, коли зло і насильство заповнюють весь світ, який потім руйнується – настає Пралайя (розчинення). Таким чином, завершується Маха-юга (Манвантара), і коло епох відновлюється.

Людство поступово починає переходити новий рівень розвитку. Це Сатья-юга чи Крита-юга – «століття чистоти»  і перша з чотирьох Юг чи епох у циклі.

Сатья-юга відповідає Золотому віці грецької міфології, являючи собою період благоденства, справедливості та достатку, аналогічний золотому віці грецької міфології. У цей період, згідно з індуїстськими переказами, людство живе в повній гармонії з природою, духовними цінностями та праведністю. Сатья-юга уособлює ідеал досконалості та духовної чистоти, створюючи аналогію з міфологічним Золотим віком греків, коли люди жили у злагоді з богами та користувалися благополуччям.

В астрології існує  аналогічне поняття  відоме, як Епоха Водолія (або водолійська ера) — це термін, використовується також і у деяких інших духовних течіях для позначення періоду змін в енергетиці та характері людства відповідно до зодіакальних астрологічних епох. Традиційно зодіак поділяється на 12 епох, при цьому кожна з них триває приблизно 2,160 років. Водолійська ера часто асоціюється з ідеями прогресу, інновацій, духовної свободи, гуманізму та колективного свідомого розвитку. Так, вважається, що саме Водолій приведе людство до Золотої Ери технічного і соціального прогресу. Активізуються приховані ресурси, які зроблять світ кращим. Це відноситься й до відкриття особистих якостей людини, тобто відбуватиметься революція свідомості. Де кожна особистість має зробити свій вибір – приймати оновлення чи не змінюватися зовсім. Хто вирішить не слідувати цим поняттям, той слабшає. Треба вчитися бути в позитиві,  приймати нове і прогресивне, не боятися періоду змін. Бо найбільше постраждає той, хто не хоче змінюватися, стверджує каббаліст Михаїл Лайтман.

Лайтман розповідає, що б’єднання людей, це те найнеобхідніше, коли відбуватиметься перехід в Нову епоху – епоху  Водолія. У цей період дружба і соціальні об’єднання вийдуть на перший план, бо це допоможе вижити і стати сильним. 

“Думай про товариша і про ближнього свого”– каже Михаїл Лайтман.

Лайтман навіть припускає, що швидше за все прийде також нова оновлена релігія, яка об’єднає багатьох людей. Цьому сприятимуть:

1) Соціокультурні зміни: зміни в суспільстві, його цінностях і структурі, що можуть викликати потребу в нових формах духовності та релігійних поглядах.

2) Наукові відкриття і технологічний прогрес: прогрес у науці і технології може сприяти новому розумінню світу і тим самим створенню нових символів, які можуть увійти в нову релігійну систему.

3) Глобалізація* і культурний обмін: зі зростанням соціального свідомого об’єднання людей може виникнути потреба в новій релігійній системі, яка буде враховувати різноманіття інших культур і традицій.

*Глобалізація – це процес зростання та розвитку взаємозалежності та взаємодії країн, економік, культур, технологій та людей у світі. Цей термін описує тенденцію до усунення меж та перешкод на шляху обміну інформацією, товарами та послугами між країнами.

4) Духовна пошуковість: люди можуть відчувати потребу в новому способі вираження своєї духовності та пошуку значень у світі, що змінюється.

Дякую, що був з нами! Поділися своїми думками щодо прочитанного у коментарях.

Не забудь підписатися на наші канали:

• Instagram 
• Facebook 
• Pinterest 
• YouTube