Розмова про дощ та блискавку
Розмова про дощ та блискавку
24 червня 2025 року у м. Запоріжжя вдалося сфотографувати дивовижну блискавку, коли йшов сильний дощ. На місцевому каналі новин це природне явище охарактеризували так:
“одночасно моторошна та гарна картина”.
Далі я буду подавати інформацію для того кола людей, які йдуть на мою енергію, які цікавляться духовним розвитком та глибшим пізнанням себе. Дякую вам, любі друзі та читачі за ваші влучні коментарі. Таким чином ми обмінюємося емоціями, досвідом, навчаємося один від одного, формуємо коло однодумців і це чудово.
Тобто те, про що далі йтиме мова – це моє особисте сприйняття себе у великому Всесвіті. На якусь мить ви зможете подивитися на світ крізь призму мого власного усвідомлення і побачити все так, як бачу я. Готові?)
Мій життєвий досвід
Я люблю той час, коли йде дощ. Обожнюю просто. Мене не лякає блискавка і грім, радше навпаки, це наповнює мене енергією. З роками я навчилась якось”домовлятися” з цим природнім явищем.
Всі мої рідні знають, якщо навіть небо буде дуже затягнуте хмарами і ось-ось піде дощ, але мені у цей час конче потрібно бути на вулиці по справах, то злива мене не накриє.
Я залишаюся сухою. А вже як заходжу додому, або в якусь будівлю, то тоді вже починається реальний дощ. Коли я виконала, зробила всі свої невідкладні справи, тоді дощ або перестає йти, або дуже-дуже рідко падають дощові краплі, даючи мені змогу повернутися назад. Я роками вчилась такій взаємодії, тут мова не йде про егоїстичну людську натуру, бо тоді це б не діяло. Тільки коли мені щось реально треба, що не можна ніяк відкласти, тоді я прошу про допомогу Всесвіту відносно опадів. У даному випадку це працює якось так.
Ось зовсім нещодавній життєвий досвід. Ви вже знаєте, що я мати трьох дітей. То ми домовилися з ними поїхати до Дніпра, побути там, бо досить давно не були коло води. Тепер для запорожців це “розкіш”, а правильніше сказати табу та заборона.
“Висохлі паркові озера, зщулений Дніпро – улюблені літні локації запоріжців геть спотворені російською агресією. Але дехто все одно до них вирушає”.
Тоді я зробила кілька фото, як виглядає річка Дніпро зараз. Я знала, що біда з водоймою, але якщо порівняти ситуацію хоча би рік тому, то вона не була настільки катастрофічною. Жданівський пляж тоді, попри те, що вода відійшла, був ще не настільки “хворим”.
А зараз до води й не пройдеш просто так: замість колись золотавого піску тепер, аби підійти ближче до водойми треба ще постаратися, бо там бридкий мул. Мало того, що води в Дніпрі дуже мало залишилося, так ще й нафтові розводи є. Сморід. Боляче дивитися. Моя маленька дитина, якій 3 рочки, на якомусь підсвідомому рівні навіть не намагалася підійти до води, більше того, вона зовсім не хотіла гратися з рудим піском на набережній.
Але повернемося до сьогоднішньої теми. Зверніть увагу, яким було тоді небо. Ми бачили, як блискавка десь вдарила на другому березі Дніпра. Син подивився на мене і сказав:
— Мамо, що ми тут робимо? Поїхали додому. Зараз дощ піде.
— Синочок, дощ “зачекає”, поки я тут побуду біля води. Дуже довго я не була біля нашого Дніпра. Скучила. Дай мені 10-15 хвилин і поїдемо.
Побули, постояли. Я торкнулася води і сказала: “Дніпро, люблю тебе! Одужуй, рідний!”. Над пляжем повисла величезна чорна хмара. Ми зібрали речі і рушили додому. Приїхали додому, тільки й встигли вимити руки, як пішов дощ. Я подякувала Всесвіту, що дав мені можливість сьогодні “погладити дніпрові води”.
А раніше, коли я тільки-но вчилася налагоджувати стосунки та взаємодіяти з Природою, то відбувалися казуси. Бо его моє було завеликим, а досвід замалим. Через це проходять майже всі, хто починає займатися духовним розвитком. Так що від мене буде сьогодні ще одна історія. Назвемо її так:
Повчальний урок про дощ від Всесвіту
Це було десь у 2019 році, коли я всерйоз задумалася над тих “Хто я?” і “Яка моя місія?”, “Вища ціль мого перебування на Землі” тощо.
Запоріжжя. Район Лахті. Я і сестра стоїм на вулиці, чекаємо на своїх близьких, які були там по справах. Ми розглядаємо все довкола і роздивляємося небо. Воно безхмарне.
— Слухай, — от аби дощ навчитися викликати. Круто було би!
Чия то була ідея тоді вже не пам’ятаю. А от що ми на цьому сфокусувалися – це однозначно. Вирішили “працювати” над своїм (егоїстичним) бажанням.
Ми вже знали, що маємо родову Силу, а от володіти нею добре ще не навчилися. Куди її дівати теж нам знань бракувало. Моя сестра Світлана зі мною у той рік виїзжали навіть за кордон, щоб нас навчили “розуму”. То була цікава подорож. Багато чого ми тоді дізналися, але досвіду нам дуже бракувало, то й вчилися на своїх власних помилках.
Значить, концентруємося ми, що є духу над тим, аби хмар більше нагнати на небі та й над тим, щоб дощ аж уперіщив, та же й з блискавкою. Ну а що? Якщо робити, то вже ж з усієї Сили.
Працюємо. Хмари почали з’являтися незвідкілля. Чорнота йде. Ми ж з сестрою раді “своїм успіхам”. Стоїмо, радіємо, фотографуємо, а точніше “фіксуємо” свої здібності. Прийшли рідні. Ми і їм вихваляємося: “Подивіться, як вміємо!”. Сіли в машину, а тучі за собою кличемо, щоб результат весь побачити, до кінця ж довести справу ніби треба.
Їхати нам було приблизно 15 хвилин до стоянки, де ми припаркували машину. Ох, як тоді справді захмарилось небо! Світлана і я продовжуємо. Нам треба блискавку. Коли всі вийшли з машини, небо було темне, як ніч. Додому йти ще десь хвилин десять. Он уже й маленька блискавка проскочила. Іще одна.
Ми вдома. Дощ лупонув, як навіжений. Блискавка, сильний вітер — все як “замовляли”. Світлана і я раділи, але недовго. Вечором того ж самого дня ми з нею від рідних отримали, за що вже й не пам’ятаю, такого наганяя і мабуть такої самої потужності, з якою ми дощ викликали. Тільки різниця була в тому, що “грім та блискавка” були спрямовані вже на нас. Отримали ми добряче, по заслузі, як то кажуть.
Коли отямилися, то дійшли до висновку, що так робити більше не будемо, бо “пенделя чарівного” отримувати чогось вже нам більше не хотілося, “наїлися”. Розмірковуючи далі, ми зрозуміли, що запит поставили через его, а не через Любов. Так як ми, робити не слід – заборонено. То був для нас гарний, повчальний урок.
Якщо чесно, з дощем нам все стало зрозумілим, а хто сказав, що далі ми перестали робити помилки? Всесвіт нам постійно давав свої БОЖЕСТВЕННІ СПРАВЕДЛИВІ НАСТАНОВИ.
На цей рахунок, розкажу вам наступну казку.
А поки “До нових зустрічей!”.
P. S. Не наступайте на наші граблі! Бережіть себе, друзі!!!
Дякуємо, що були з нами! Залишайте свої відгуки у коментарях під цією статтею.
Щоб дізнаватися ще більше цікавого, підписуйтеся на наші канали:
Або переходьте за посиланням НА ГОЛОВНУ СТОРІНКУ
Email адреса для ваших пропозицій: ask.olhamaria@gmail.com
