Українські землі у складі Чехословаччини. Карпатська Україна
Історія України: завдання з відповідями за темами - ЗНО / НМТ
“Західноукраїнські землі в міжвоєнний період. Українські землі у складі Чехословаччини”. Даний конспект можна використовувати як методичний доробок на уроках Історії України в 10 класі, а також для того, щоб закріпити тему завданнями відповідного розділу, або перевірити свої знання. За цим параграфом ви розглянете економічний та політичний розвиток Закарпаття у складі Чехословаччини 20-30-х років ХХ ст., дізнаєтеся які регіони українських земель входили до складу Чехословаччини та з’ясуєте історію створення Карпатської України. Підготовка до ЗНО/НМТ ще ніколи не була такою цікавою та інтерактивною!
Розраховано на вчителів, учнів випускних класів шкіл і всіх, хто цікавиться історією України. Приємного перегляду!
Навігаційне меню сторінки
Українські землі після завершення Першої світової війни
Західноукраїнські землі в міжвоєнний період
Чехослословаччина в 1920 – 1930 роки
Політика Чехословаччини щодо Підкарпатської Русі в 1920 – першій половині 1930 -х років
Боротьба за автономію краю (друга половина 1930-х років)
Активізація прихильників нацизму
Курс на зближення з Німеччиною
Едвард Бенеш
Мюнхенська угода та її наслідки
Коли Закарпаття отримало автономію?
Карпатська Україна
Карпатська січ
Проголошення незалежності Карпатської України
Опір закарпатців від угорської агресії в 1939 році
Розстріл січовиків
Бойові втрати сторін протягом війни
Вшанування пам’яті
Переслідування та арешт Августина Волошина
Монета до “70-ї річниці проголошення Карпатської України”
Підготовка до ЗНО/НМТ з історії України (відповіді)
Українські землі після завершення Першої світової війни
Після завершення Першої світової війни та подій Української революції землі нашої держави входили до складу 4 інших держав впродовж 20-30 років XX століття.
Найбільша територія Наддніпрянської України (УРСР) відтоді мала назву Українська Радянська Соціалістична Республіка та входила до складу Радянського Союзу (СРСР).
Закарпаття до 1938 року належало Чехословаччині, а потім було окуповано Угорщиною (№ 1). Галичина і Волинь були у складі Польщі (№ 2). Буковина та кілька повітів Бессарабії перебували у складі Румунії (№ 3). Кримська АРСР перебувала у складі СРСР (№ 4).
Західноукраїнські землі в міжвоєнний період
Чехослословаччина в 1920 – 1930 роки
Історичні подробиці з курсу всесвітньої історії
До Першої світової війни Чехія і Словаччина входили до складу Австро-Угорщини, причому Чехія була найрозвиненішою в економічному відношенні частиною імперії Габсбургів. 28 жовтня 1918 року уряд Австро-Угорщини оголосив намір укласти перемир’я з країнами Атланти, празький національний комітет оголосив про створення чеської незалежної держави.
28 жовтня 1918 року – проголошення незалежності і утворення чеської держави.
Через два дні 30 жовтня 1918 року Словаччина теж відділилася від Угорщини. Через брак своїх ресурсів, вони вирішили приєднатися до Чехії.
14 листопада 1918 року – проголошення Чехословацької республіки.
Президентом новоствореної держави став Томаш Масарик, якого часто називають “філософом на троні” – чехословацький політичний і державний діяч, який відстоював ідеї незалежності та суверенітету Чехословаччини. Автор низки праць з соціології та філософії, критично ставився до марксистської теорії (“Критика марксизму”).
Влітку 1918 переїхав у США. Заснував Середньоєвропейську демократичну унію з представників пригноблених народів і національностей Австро-Угорщини, зокрема галицьких і закарпатських русинів-українців, яких переконував у доцільності приєднання територій їхнього проживання до майбутньої Чехословаччини. Це питання він обговорював з президентом США Т.-В. Вільсоном, який включив його у програму Паризької мирної конференції 1919–20. Конференція ухвалила пропозицію про приєднання Закарпаття (Підкарпатської Русі) до новоствореної Чехословаччини. За президентства Масарика вона стала найдемократичнішою країною Центральної Європи.
20 лютого 1920 року Національні збори ухвалили Конституцію Чехословацької Республіки.
Остаточно кордони Чехословаччини визначили в 1919 – 1920 роках Версальським, Сен-Жерменським (визнав незалежність Чехословаччини) та Тріанонським (визначив кордони нової держави) мирними договорами. До складу Чехословацької держави увійшли Чехія, Моравія, частина Сілезії, Словаччина і Закарпаття.
Територія Чехословаччини становила 140 тис. кв. км., а населення – близько 13,6 млн осіб. Серед них: чехи – близько 7 млн, німці – 3 млн, словаки – 2 млн, угорці – 750 тис., українці – близько 500 тис., поляки – 100 тис. осіб.
За Чехословацькою статистикою, яка у 1930 році подавала чисельність місцевого українського населення як 549 тис. (3,8% загальної кількості жителів Чехословаччини). Близько 80% українців мешкало у Закарпатті, ще 15% – у Пряшівщині. Окрім того, у самій Празі розташувалася чисельна українська колонія, яка складалась як із західних, так і східних українців.
За конституцією 1920 року Чехословаччина була унітарною державою.
Унітаризм – це державний устрій, що характеризується централізованим управлінням адміністративно-територіальними одиницями і відсутністю відокремлених (самостійних) державних утворень.
Політика Чехословаччини щодо Підкарпатської Русі в 1920 – першій половині 1930 -х років
Згідно із Сен-Жерменським мирним договором з Австрією 1919 року і Тріанонським договором з Угорщиною 1920 року до Чехословаччини відійшла Закарпатська Україна на правах автономії. Ця адміністративно-територіальна одиниця мала назву “Підкарпатська Русь”, а місцеве населення називало себе “русинами”. Поза межами цього краю залишилося майже 100 тис. українців, які проживали на землях Словаччини.
Чеський уряд мав міжнародні зобов’язання щодо надання Підкарпатській Русі автономних прав, зазначених у Сен-Жерменському договорі. Однак обіцяного від Чехословацького уряду русини так і не дочекались. Свої зволікання з наданням автономії вони пояснювали з непідготовленістю населення краю до самостійного життя через низький рівень освіти й відсутність у достатній кількості кваліфікованих українських кадрів. Більшість населення (95 %) були неграмотними.
Хоча були проведені освітня та земельні реформи. Так, було ліквідовано неграмотність населення, з’явився середній клас. Завдяки аграрній реформі селяни отримали землю. До того ж, була відроджена православна церква, а населенню було надано широкі виборчі права.
Багато дослідників стверджують, що жителям Закарпаття у складі Чехословаччини жилося набагато краще, аніж їх побратимам у складі інших держав. Так, на відміну Варшави і Бухареста празький уряд не практикував заселення українських земель чеськими і словацькими колоністами.
Історик Ярослав Грицак у науковій праці “Нариси історії України” зазначив наступне:
“Політика стосовно національних меншин стала пробним каменем для демократичного устрою усіх тих держав, які виникли у Центральній та Східній Європі після Першої світової війни. Єдиною, хто більш-менш задовільно склав цей іспит на демократію, була Чехословаччина.”
Увага! Виділені цитати, зустрічаються в тестових завданнях НМТ / ЗНО.
На посаду першого губернатора Підкарпатської Русі президент ЧСР Т. Масарик запросив молодого адвоката, вихідця з України, але громадянина США Григорія Жатковича, сформувавши адміністрацію із чехів.
“Він закарпатський українець, у 5 років з батьками виїхав до США, навчався у коледжах Нью-Йорка та Піттсбурга (штат Пенсильванія), закінчив юридичний факультет Пенсильванського університету (штат Філадельфія). 5 травня 1920 року президент ЧСР Томаш Масарик призначив на посаду першого губернатора Підкарпатської Русі. Проте його спроби на цій посаді реалізувати обіцяні широкі автономні права були безуспішними, і 17 березня 1921 року подав у відставку…”
Новопризначений губернатор Підкарпатської Русі Антон Бескид також не мав реальної влади. У 1910 року був єдиним депутатом з угорського парламенту, який виступав за скасування закону 1868 року про надзвичайні політичні права угорців та обмеження прав національних меншин.
“Він громадсько-політичний діяч Закарпаття народився, закінчив Ужгородську гімназію та Будапештський університет, активно займався адвокатською практикою. Впродовж 1910-1918 років був депутатом парламенту Угорщини. В листопаді 1918 року очолив Пряшівську народну раду. 3 січня 1919 року був делегатом Паризької мирної конференції. У травні 1919 року був обраний головою Центральної Руської Народної Ради в Ужгороді, а після її розколу в жовтні 1919 року очолив русофільську фракцію. Посаду губернатора займав від 14 грудня 1923 року до своєї смерті (1933 р.) Проте він також не мав реальної влади, оскільки краєм управляла чеська адміністрація, яку очолював віцегубернатор Антонін Розсипал, який у 1933-1935 роках був губернатором краю та очолювана ним адміністрація, до складу якої входили чехи.”
Він у 1932 році звернувся до президента Чехословаччини Масарика з вимогою надати автономію Підкарпатській Русі. Антон Бескид провадив русофільську політику і конкурував з українофілами. Його позиція і на цей час викликає багато суперечливих оцінок.
“Переклад статті А. Бескида я наводжу повністю, оскільки вона є яскравим прикладом використання тоді проросійськими силами брехні та перекручувань фактів. Наприклад, що українців та української мови ніколи не існувало. Або ж твердження про те, що населення Карпатської України – це росіяни. Дивовижно, що багато хто тоді в Чехословаччині серйозно ставився до цієї брехні.
Показовим також є зверхній, нахабний тон, з яким ці люди висловлювали свої українофобські “сентенції”. І хоча нам до цього сьогодні не звикати, розуміння методів, які використовувалися російськими пропагандистами сто років тому, може бути корисним у протидії російським інформаційним спецопераціям сьогодні.”
Лише у 1937 році за губернатора Костянтина Грабаря було створено губернську раду, яка отримала деякі повноваження восени 1938 року під час реорганізації ЧСР на федеративну державу.
“Він громадсько-політичний діяч Закарпаття, народився 15 серпня 1877 року і селі Дубрівка Ужгородського району. Виступав за надання широких автономних прав Закарпаттю. Займав високі посади, губернатором краю був з 20 травня 1935 року по 9 жовтня 1938 року. В 1937 році, за його губернаторства, почалося часткове розширення автономії Підкарпатської Русі, хоча своїм нейтралітетом потурав політиці чехословацької влади у контролі над суспільним розвитком Закарпаття. У складних умовах 1938 року не зумів сконсолідувати крайових політиків у вирішенні політичних питань. Після Віденського арбітражу 2 листопада 1938 року відійшов від активної політичної діяльності. Оселився в селі Чертіжне (Словаччина), де 21 грудня 1938 року помер.”
За його Губернаторства в Ужгороді з’явились будівлі Крайового Уряду, при цьому на усій території Підкарпатської Руси розвивалося книговидання, будувалися школи, лікарні і адміністративні будівлі разом та житлові будинки. Також розвивалось транспортне сполучення.
Боротьба за автономію краю (друга половина 1930-х років)
У західноукраїнських землях, що перебували у складі Чехословаччини, власні політичні партії були відсутні, однак існували суспільно-політичні течії національного руху:
1) Русофільство – відстоювали ідею, що населення краю, є частиною російського населення. Провадив русофільську політику А. Бескид.
2) Русинство – політична течія, що виступала за визнання слов’янського населення Закарпаття окремою нацією, тобто відстоювала самобутність населення краю, стверджуючи, що русини – окрема європейська нація. Сама назва походить від самоназви українського населення XIX ст., що збереглася в Закарпатті, – русин. Підтримувався цей напрямок більшістю населення регіону. Очолював його Андрій Бродій.
Він же був ініціатором досягнення компромісу з лідерами партій українського напряму і створення на початку жовтня 1938 р. за їх участю Національної Ради Підкарпатської Русі. Вона й довела боротьбу закарпатців за автономію до переможного кінця. 11 жовтня 1938 р. Андрія Бродія було призначено прем’єр-міністром першого автономного уряду Підкарпатської Русі.
Разом з тим москвофільські переконання і проугорська орієнтація А. Бродія, який ще до призначення прем’єром вів таємні переговори з угорським урядом про приєднання краю до Угорщини викликало, з одного боку, незадоволення представників українського напряму в краї, а з іншого — рішучі дії офіційної Праги, яка вдалася до його арешту 26 жовтня 1938 р. за «державну зраду». 11 лютого 1939 р. його звільнили. Він утік до Угорщини.
Після окупації у березні 1939 року Закарпаття Угорщиною А. Бродій повернувся до Ужгорода. Свої автономістські ідеї пропагував в газетах «Русская правда» (1939—1940) і «Русское слово» (1940—1944), що видавались ним в Закарпатті. 25 листопада 1945 р. Андрій Бродій був заарештований в Ужгороді органами НКВС. У травні 1946 р. засуджений до смертної кари. Розстріляний 11 червня (за іншими джерелами – 7 грудня) 1946 р. На підставі ст. 1 Закону Української РСР «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17 квітня 1991 р. реабілітований за відсутністю складу злочину.
3) Українофільство (народовство) – спрямовували свою діяльність на пробудження національної свідомості населення. Виступали за автономію краю, а в перспективі – приєднання до Соборної України. Авторитетним лідером українофілів був доктор теології, педагог, отець, Президент Карпатської України Августин Волошин.
“На Закарпатті у 1925 – 1938 роках тривала дискусія з мовного питання. Вона бере початок від рішення Вищого адміністративного суду ЧСР від 28 червня 1923 року про визнання української мови “чужою” для населення Закарпаття до надання краю автономії у 1938 році. Дискусія набула міжнародного розголосу й закріпила поділ населення на два протилежні табори: український (народовський) і русинський. Русинський напрямок, який користувався на той час найбільшою підтримкою населення, домагався автономії краю. Народовський напрямок послідовно відстоював український характер населення краю та виступав за автономію.”
В цьому уривку з історичного дослідження йдеться про керівників першого та другого автономного урядів підкарпатської Русі.
Українським дипломатам доводилося долати як тотальну відсутність інформації про Україну, так і повну байдужість до її долі, історії, а також відвертий, часом агресивний спротив з боку тих, хто з різних причин не був зацікавлений у виникненні на карті нової держави.
4) Комуністична – відстоювали ідею про єдність українців по обидва боки Карпат. Виступали за приєднання до радянської України.
У Закарпатті політичне життя було бурхливим через широкий спектр політичних сил. Всього на виборах місця в чехословацький парламент виборювало 30 партій. Вже під час перших виборів до парламенту ЧСР (1922 року) на території краю діяло 14 партій.
Впливовою силою були українофіли, які гуртувалися в Українському національному об’єднанні (УНО). Український рух спирався на традиції народовців XIX ст. його підтримувала національна інтелігенція, яка швидко зростала у сприятливих умовах демократичного ладу.
З українофілами конкурували русофіли, які походили від москвофілів XIX ст. Після революції в Росії вони стали орієнтуватися на Прагу. Русофільська партія користувалася підтримкою державної адміністрації. Це давало їй можливість конкурувати з українофілами.
Третьою впливовою силою на Закарпатті були комуністи. Крайовий комітет Компартії Чехословаччини активно боровся за вплив на маси. На парламентських виборах 1924 року за комуністів віддали голоси 40%, а на виборах в 1935 році – 26% виборців.
Певну роль у політичному житті Закарпаття відігравали 5 ) Локалісти, які твердили, що русини повинні консолідуватися в окрему від українців націю.
Також була 6) Угорська об’єднана партія, які під гаслом “Один народ — одна партія” активно виступала за приєднання краю до Угорщини.
” З приходом до влади в Німеччині нацистів у 1936 році на Закарпатті посилили свою політичну діяльність угорські партії, які об’єдналися в Угорську об’єднану партію, яка активно виступала за приєднання краю до Угорщини…”
У 1938 році характер політичних процесів у Закарпатті зазнав суттєвих змін, зумовлених зовнішньо-політичними реаліями.
Активізація прихильників нацизму
Навесні-влітку 1938 року співвідношення сил у Європі склалося не на користь Німеччини. В цих умовах А. Гітлер зробив ставку на те, щоб підірвати ЧСР зсередини. Серед національних меншин у найбільш привілейованому становищі були німці. Вони жили здебільшого в прикордонних регіонах історичної Чехії, для якої вони придумали нову назву Судети (нім. Sudetenland). Регіони межували з Німеччиною та новоствореною країною Австрією.
У квітні 1938 року лідер SdP Конрад Генляйн оголосив так звану “Карловарську програму” – перелік вимог до чехословацької влади. Сам Генляйн отримував інструкції при особистих зустрічах з Адольфом Гітлером в Берліні. Фюрер відкрито наголошував, що судетські німці повинні вимагати неможливого: “Висувайте такі вимоги, на які Бенеш ніколи не погодиться”.
Абсурдні і вульгарні звинувачення А. Гітлера гриміли на арені в Нюрнбергу. Він постійно повторював цілковито неправдиві твердження про утиски німецької меншини в Чехословаччині: “Чехословаччина – це штучно створена держава. Єдина мета котрої, в разі можливої війни бомбардувати німецькі промислові об’єкти! Страждання судетських німців є невимовним. За кожен прояв своєї народної волі їх переслідують як тварин… Чехословаччина це держава, котра немає ані історії, ані традиції, ані умов для існування. Рейх не стерпить таких утисків. Існують також німецькі інтереси, які ми будемо боронити будь-якою ціною. Німці в Чехословаччині не є ані безборонними, ані покинутими!”
За”Карловарською програмою” Генляйн вимагав, що “німецьких територіях” повинні були працювати німецькі чиновники. Окрім цього, Чехословаччина повинна була “вільно зголошуватися” до німецького світогляду та політичної ідеології та дружніх відносин з Рейхом. Такі вимоги були прямим втручанням у зовнішню політику держави, і, цілком очевидно, жодним чином не могла бути прийнятою Прагою.
За задумом Гітлера, вкрай необхідним було продемонструвати, що саме Прага не хоче домовлятися. Перекласти вину за можливу війну саме на чехословацького президента. Тому вимоги мали бути якомога нереалістичними.
Курс на зближення з Німеччиною
У травні 1935 році на парламентських виборах партія судетських німців виборола 44 місця з 300 і стала другою за представництвом парламентською фракцією. Уряд чехословацько-німецької коаліції очолив М. Годжа.
Чехословаччина мала діючий договір про взаємодопомогу підписаний з СРСР ще у 1935 році. Попри те, що радянська влада підтримувала риторику дружби та допомоги, однак радянської допомоги очікувати було не варто. Ані Румунія, ані, тим більше, Польща, не горіли бажанням пропустити через власну територію радянську армію для можливої допомоги Чехословаччині. Європа не бажала нової війни і схилялася до “умиротворення” (appeasement) агресора. Йозеф Геббельс зумів створити на Заході ілюзію, що саме чеський президент є тим, хто створює проблему, а німецька меншина в Чехословаччині піддається утискам. Мовляв, цю несправедливість необхідно усунути.
Саме Прага, на переконання більшості європейців, була винною в конфлікті і хотіла “втягнути Європу в безглузду війну”, лише тому, що не бажала надати німецькій меншині ті права, на які вона заслуговувала.
Президент Т. Масарик подав у відставку, мотивуючи це станом здоров’я. Головою держави був обраний Е. Бенеш.
Едвард Бенешм
Едвард Бенеш – один із творців чехословацької державності. Міністр закордонних справ за президентства Т. Массарика. Президент Чехословаччини у 1935-1938, 1945-1948 роках.
Думки про долю власного народу майбутній президент висловлював в десятках статей для місцевої преси та в академічних працях.
Західні території країни заселені німцями стали перетворюватися на бомбу сповільненої дії, коли Гітлер вирішив повернути “Судети”. Президент, тим часом, маневрував як міг. Гітлер мав мету знищити Чехословаччину і домовлятися зовсім не мав наміру. Питання “чи мала Чехословаччина оборонятись?” в 1938 році й по сьогодення є предметом дискусії серед істориків. Попри те, що чехословацька армія мала в розпорядженні значний ресурс, було цілком очевидним, що під натиском нацистів Чехословаччина не вистоїть.
Мюнхенська угода та її наслідки
Німеччина претендувала на частину земель Чехословаччини, де мешкали німці, чехословацька проблема стала домінуючою в європейській політиці наприкінці 1930-х років. 15 вересня 1938 року Гітлер, приймаючи британського прем’єр-міністра Н. Чемберлена, вперше відкрито заявив про свій намір анексувати Судетську область, посилаючись на право населення цієї області на самовизначення. Над Європою нависла загроза війни.
Велика Британія і Франція пропонували уряду Чехословаччини погодитися з вимогами Німеччини, щоб уникнути війни.
Так, 27 вересня в Лондоні відбувалися перші превентивні заходи на випадок воєнних дій. Британський прем’єр-міністр звернувся до народу із радіозверненням, висловивши домінуючу думку: “Наскільки жахливим, фантастичним та неймовірним є факт, що ми повинні копати окопи та приміряти газові маски лише через суперечку в далекій країні між людьми, про яких ми нічого не знаємо…”
Після консультацій з президентом Бенешом Ян Масарик (міністр закордонних справ Чехословаччини та син першого президента Чехословаччини Томаша Масарика) передав офіційну відповідь уряду Великобританії, в якій сформулював й загальний настрій чехословаків:
“Мій уряд мене просить, щоб я урочисто заявив, що вимоги пана Гітлера є цілковито та абсолютно неприйнятними для нашого уряду. Мій уряд вважає своїм обов’язком дати відсіч цим новим та жорстоким вимогам. І з Божою поміччю ми так і вчинимо.”
У вересні 1938 року судетські німці оголосили про свій розрив з урядом Чехословаччини. К. Генляйн зробив спробу державного перевороту. “Генляйнівці” рушили вулицями міст та сіл в прикордонних районах Чехословаччини. Вони громили єврейські та чеські магазини. У різних містах прихильники SdP захоплювали поштамти, митницю та місцеві адміністрації. Прапори Чехословаччини зривали і на їхнє місце вивішували нацистську символіку.
Е. Бенеш звернувся тоді до чеського народу з такими словами: “Я непохитно вірю в нашу державу, в її силу, її витривалість, її чудову армію. В її дух та відданість всього нашого народу. Я знаю, що з усіх сьогоднішніх проблем наша держава вийде переможцем. Нехай в нас усіх буде впевненість та віра …. Ми повинні бути готовими до жертв, але залишаймося оптимістами навіть в найважчі часи.”
Від ранку 13 вересня сутички тривали в усій прикордонній зоні. Заколот вдалося придушити. Лідер судетських німців змушений був утекти до Німеччини.
29-30 вересня 1938 року на Мюнхенській конференції лідери європейських країн (Великої Британії, Франції, Німеччини та Італії) підписали договір, за яким Чехословаччина втрачала окремі території. Цей договір увійшов в історію як “Мюнхенська змова”.
Гітлер вимагав, щоб союзники гарантували, що чехословацький уряд передасть території з усіма промисловими ресурсами та військовою технікою. Саме в цих регіонах знаходились укріплення, які чехословаки будували протягом минулих років. Це все Фюрер хотів отримати протягом найближчих тижнів, таким чином оголивши Чехословаччину для подальшого наступу. Ніхто із “союзників” не заперечував.
Представників Чехословаччини на засідання, де вирішували долю їхньої країни, навіть не допустили. Чехословацьких дипломатів повідомили, що схвалення чи підтвердження мюнхенського договору урядом Чехословаччини не передбачається. Підписи чотирьох лідерів країн вважаються достатньо авторитетними, і жодних подальших переговорів не передбачено.
У результаті Чехословаччина втратила 1/5 частину території і близько 5 млн населення, а також 33% промислових підприємств. За злочинною Мюнхенською змовою Судетську область передали Німеччині, Тешинську область передали Польщі, а південну Словаччину і Закарпаття – Угорщині.
Президент Бенеш, попри непоодинокі заклики до боротьби, прийняв рішення про фактичну капітуляцію. 5 жовтня 1938 року, через тиждень після того, як А. Гітлер, Б. Муссоліні, Е. Даладьє та А. Чемберлен фактично легалізували окупацію Чехословаччини своїми підписами в Мюнхені, президент Бенеш подав у відставку.
Едвард Бенеш висловив тоді свою точку зору на події, що сталися: “На Заході все ще думають, що в Мюнхені вони врятували мир. Але вже незабаром вони побачать, що насправді вже знаходяться в стані війни. Стало зрозуміло, що війни, насправді, не уникнути. Не знаю, коли саме вона почнеться. … Думаю, не пізніше як через рік.”
І він виявився правим. Вже в березні 1939 року Німеччина повністю окупувала Чехословаччину, перетворивши колишню демократію на Протекторат Богемії і Моравії. Після сказаних Бенешом слів, до початку Другої світової війни залишалося менше року.
Фактично, лідери європейських країн таким рішенням сподівалися умиротворити Німеччину та помилково вважали, що більше територіальних зазіхань з боку Гітлера не буде. Однак, події Другої світової війни довели протилежне.
Мюнхенська угода означала перетворення Німеччини в найсильнішу державу Центральної Європи. Усі малі країни цього регіону змушені тепер були шукати шляхи зближення з Німеччиною.
Мюнхенська угода стала справжнім нокдауном для празького уряду. Йому довелося визнати автономію Словаччини і Підкарпатської Русі. Тож, у жовтні 1938 року Закарпаття нарешті здобуло довгоочікуване самоуправління, гарантоване Сен-Жерменським договором 1919 року. А це означало, що Карпатський край отримує автономію.
Коли Закарпаття отримало автономію?
Андрій Бродій почав формування адміністрації. Так, після переговорів та консультацій між різними політичними силами краю був сформований перший автономний уряд на чолі з А. Бродієм, який 11 жовтня 1938 року був затверджений у Празі. До нового уряду увійшли представники як русинського, так і народовського блоків. Таким чином, 11 жовтня 1938 року Закарпаття одержало автономію. Після затвердження уряду Бродій виступив перед населенням і виклав таку програму дій:
– ЧСР надалі називалася Чесько-Словацько-Карпатська Республіка;
– усі маєтки в краї мали бути передані місцевій владі;
– чітко визначалися кордони Підкарпатської Русі.
З меморандуму делегації Карпатської України до канцлера Німеччини від 24 жовтня 1938 року:
“Карпатська Україна – складова частина території українського народу. Тому її населення усвідомлює свої обов’язки, що постають перед ним у даний момент не лише стосовно цієї країни, але також стосовно всього українства…”
Прем’єр-міністром Підкарпатської Русі став Августин Волошин:
“Наша програма ясна і чітка. Нікому не хочемо робити кривди, хочемо, щоб у нашій країні запанувала правда, право й справедливість! Хочемо, щоб перестала біологічна політика нищення всього, що є українське”, — виголосив А. Волошин на конгресі Першої Центральної Руської Народної Ради 4 вересня 1938 року.
Карпатська Україна
26 жовтня 1938 року Андрій Бродій був заарештований за свою проугорську діяльність. Новим керівником уряду 28 жовтня був призначений лідер народовців Августин Волошин.
Зі звернення Української Народної Ради “До всіх українців по цілому світі!” у газеті “Нова свобода” від 27 жовтня 1938 року:
“Ми віримо, що великий 50-мільйоновий український народ підійме своє велике слово і не допустить, щоб наші віковічні вороги знов засадили нас в тюрми.”
30 грудня 1938 року відбулася зміна назви – “Підкарпатська Русь” на “Карпатська Україна”.
Були проведені низки реформ: українізація адміністративної влади та освіти. Президент вільної Карпатської України Августин Волошин нещадно боровся з усіма антиукраїнськими проявами в суспільстві, особливо з мадяронством і москвофільством. Для реалізації цієї мети в Карпатській Україні було створено чітку вертикаль виконавчої влади: окружні начальники отримали повноваження розпускати сільські громадські заступництва на чолі із старостами повсюди, де буде потреба, дозволивши існування єдиної – Українського Національного об’єднання (УНО), який було засновано у січні 1939 року.
Із “Проголошення Всеукраїнської Народної Ради до всього українського народу” від 10 лютого 1939 року:
“Народе Український… кріпко віримо, що у новім бою нація Українська героїчно переможе і стане твердою стопою на тисячолітніх горах Золотоверхого, сонцем свободи осяяного, святого Києва!”
“Громадяне! Українці-Українки! Пам’ятайте, що 12 лютого Ви обираєте свій перший сойм! На чолі кандидатів: батько Прем’єр отець Августин Волошин та міністр Юліян Ревай…”
12 лютого 1939 року відбулися вибори до парламенту – Сойму Карпатської України. Було оголошено, що за УНО проголосувало 92,4 % виборців. Ця політична організація закарпатських українців обстоювала інтереси українського населення та стояла на платформі творення суверенної держави.
Перед урядом Карпатської України також постали важкі завдання у сфері внутрішньої та зовнішньої політики. Зростання цін, безробіття, реальна загроза голоду – такими були економічні реалії того часу. Уряд, який очолював Августин Волошин, вдавався до акцій допомоги найбіднішому населенню, скасування окремих податків, також налагоджував зовнішньоекономічні стосунки з іншими державами: до Карпатської України почалися поставки кукурудзи з Румунії, а з Німеччини та Словаччини постачали зерно в обмін на закарпатську сіль та ліс.
Так як за тією ж Мюнхенською угодою, право на свій “шматок” Чехословаччини здобула і Угорщина. Тому вже 2 листопада 1938 року в Бельведерському палаці Відня відбувся так званий І Віденський арбітраж, на якому Угорщині передали південні райони Закарпаття і Словаччини. Таким чином Закарпатська автономія втратила понад 1500 кв. км з містами Берегове, Ужгород, Мукачеве із населенням близько 173 тисяч осіб. Це були найбільш економічно розвинені райони краю. Крайовий уряд переїхав до Хуста.
Незважаючи на це, автономна адміністрація краю взялася за активну державотворчу діяльність. 22 листопада 1938 року чехословацький парламент автономію Карпатської України й автономію Словаччини.
Варто зазначити й те, що хоча у Закарпатті українці мали свій крайовий Сойм, але його права були обмежені угорською владою, що контролювала рішення. Діяльність політичних та громадських організацій також була обмежена, контроль над управлінням регіону все ж таки залишався у руках угорців.
Карпатська січ
Організація Народної Оборони “Карпатська Січ” (ОНОКС) — це парамілітарна (напіввійськове утворення народної оборони, що має військовий характер , але при цьому формально не входить до складу збройних сил) організація на Закарпатті в 1938–1939, оформлена 9 листопада 1938 з утвореної у вересні націоналістами “Української національної оборони” (УНО). Її основною метою було об’єднати українську молодь до оборони природних прав та захист Закарпаття від нападів угорських і польських диверсійних загонів.
У п’яти постійних гарнізонах Карпатської Січі провадився військовий вишкіл, а частина січовиків виконувала допоміжну службу в поліції чи прикордонній сторожі. Проводилася також культурно-освітня праця серед населення, видавався тижневик “Наступ” під редакцією С. Росохи.
ОНОКС був заснований з ініціятиви Степана Росохи, Івана Рогача, Дмитра Климпуша, Юрія Станинця, Василя Вереша, Юрія Шпільки та інших. Серед старшин та в постійних ґарнізонах також була, крім місцевих, значна кількість галицьких українців (Зенон Коссак, Роман Шухевич («Щука») та інші). На той час напіввійськова організації налічувала 5 тис. чоловік.
Спроби зробити власні військові загони (тому, що це був єдиний шлях за цих умов для організації належного опору угорським військам) отримали супротив збоку Чехії. Так, напіввійськова організація Організація Народної Оборони “Карпатська Січ”для захисту від угорців за наказом прем’єр-міністра Августина Волошина мали отримали зброю на складі хустської жандармерії , а саме: 41 гвинтівку і 90 пістолетів зі спорядженням.
Однак, до заступника коменданта “Карпатської Січі” надійшов дзвінок від чеських офіцерів, які вимагали повернути зброю на склад. Комендант, зіславшись на указ Августина Волошина, категорично відмовився. У відповідь генерал Лев Прхала наказав регулярному чеському війську, а саме частинам 45-го полку, вилучити зброю силою, роззброїти січовий гарнізон в Хусті та зліквідувати його.
Чеське військо вночі напало на касарні, на будинок команди Січі і на Січову Гостинницю. Озброєні сутички між січовиками і чехословацькими військами продовжувалися понад 8 годин. На вулицях Хуста з’явилися барикади, зав’язалися вуличні бої. За наказом Волошина січовики склали зброю до його помешкання. Загинуло 108 українців і 7 чехів.
6 березня 1939 року німецький рейхсканцлер А. Гітлер прийняв рішення про остаточну ліквідацію Чехословаччини. Згідно з затвердженим планом передбачалося, що німецькі війська окупують Богемію та Моравію, Словаччина проголосить незалежність під протекторатом Рейху, а Угорщина за дозволом останнього окупує Карпатську Україну.
12 березня 1939 р. через свого посла у Берліні Угорщина отримала “зелене світло” на захоплення краю. Мадярська пропаганда в той час залюбки ширила через радіо і пресу очевидну неправду, що нібито “русини бажають повороту до Мадярщини, та що січовики – це галицькі авантюристи”. Необґрунтованими та смішними також були обвинувачення мадярів, що начебто січовики тероризували населення.
Начальник угорського генштабу Генрік Верт просив надати йому як мінімум тиждень на підготовку до вторгнення. Однак такі терміни не влаштовували німецьких колег. У терміновому порядку до чехословацького кордону стягувались регулярні війська загальною чисельністю до 40 тис. чоловік, спеціально сформований для окупації Карпатської України. До бойових дій також залучили нерегулярні формування “Рондьош гарда”, “Собот Чопоток” та гвардії “чорносорочечників” Стефана Фенцика кількістю до двох тисяч осіб.
Угорський наступ на Карпатську Україну наступ почався з Мукачевого і далі розвивався на трьох стратегічних напрямках: західному (Ужгород – Перечин – Великий Березний – Ужок), центральному (Мукачево – Чинадієво – Свалява – Воловець і Мукачево – Іршава – Білки – Довге), східному (Берегово – Севлюш – Хуст – Тячів – Солотвино – Рахів –Ясіня).
О п’ятій годині ранку 14 березня 1939 року угорські війська при підтримці іррегулярних сил без оголошення війни атакували чехословацькі позиції. Командувач східною групою військ генерал Лев Прхала, вважаючи, що вторгнення угорських військ не було санкціоновано Берліном, віддав наказ про початок оборони. Проте після консультацій з Прагою, увечері цього ж дня він вже віддав наказ про евакуацію чехословацьких військ і держслужбовців з території Підкарпатської України.
14 березня німецькі війська вступили в Прагу, було проголошено незалежність Словаччини.
Польща теж підтягнула три додаткових дивізії на Карпато-Український фронт, долучившись до розправи над українською державою разом з мадярськими гонведами.
З а цих обставин, Сойм Карпатської України спішно зібрав сесію, проголосив повну незалежність, обрав президентом держави А. Волошина та прийняв ряд конституційних законів.
Проголошення незалежності Карпатської України
15 березня 1939 року у Хусті в приміщенні державної гімназії розпочав свою роботу законодавчий орган – Сойм Карпатської України за участю 22 депутатів.
В інтерв’ю для чеської газети А. Волошин сказав:
“…Будуємо нову Карпатську Україну та її головне місто, яким правдоподібно буде Хуст. Ведемо вже переговори про будування біля ста помешкань для державних службовців… Побудуємо палац уряду, університет, катедралю, домівки для студентів, музей, український народний театр. Буде це модерна дільниця з широкими вулицями. У наступному році з весни розпочнемо будувати залізничну лінію впродовж Карпатської України через Перечин, Сваляву до Хуста. рахуємо при тому на чеський капітал і чеські технічні сили. Правда, зголошується й чужий капітал. Будемо підпирати туристичний рух, а це нас ще більше зближить з заходом і з Чехією. Український народ є релігійний і будемо його виховувати у вірі в Бога…”
- Проголошувалася незалежна держава з республіканською формою правління.
- Назва Держави – Карпатська Україна.
- Карпатська Україна є республіка з президентом, вибраним Соймом.
- Державна мова – українська.
- Державний прапор – полотнище з синім та жовтим кольорів. Причому барва синя є горішня, а жовта – долішня.
- Герб Карпатської України – сполучення краєвого герба (ведмідь) з національним (тризуб Володимира Великого з хрестом на середньому зубі).
- Державний герб Карпатської України: “Ще не вмерла Україна”
“Ще не минуло й місяця, як ми зіткнулися з наступом ворожого війська та прийняли нерівний бій. Сьогодні Сойм проголосив незалежність Карпатської України. Новообраний Президент відразу звернувся до Німеччини з проханням про взяття країни під охорону Рейху та недопущення захоплення її. Відповіді немає…”
З надією на приязні стосунки з Німеччиною Августин Волошин вдарив телеграму в Берлін, особисто Адольфу Гітлеру: «Від імені уряду Карпатської України прошу Вас прийняти до відома проголошення нашої самостійності під охороною Німецького Рейху. Прем’єр-міністр доктор Волошин. Хуст». Але вранці німецький консул у Хусті порадив українцям не чинити опір мадярському вторгненню, бо німецький уряд у даній ситуації не може, на жаль, взяти Карпатську Україну під протекторат.
Після невдачі з отримання протекторату від Німеччини уряд А.Волошина апелював до урядів інших демократичних держав, зокрема США, Великої Британії, Франції та Югославії, з проханням втрутитися та змусити Угорщину припинити свою агресію проти Карпатської України. Однак жодна з країн світу не відповіла. Таким чином Карпатська Україна була залишена на поталу Угорщині.
З трибуни Сойму Волошин заявив: “Наша Земля стає вільною, незалежною та проголошує перед цілим світом, що вона була, є й хоче бути українська. І коли б навіть нашій молодій Державі не суджено було довго жити, то наш Край залишиться вже назавжди український, бо нема такої сили, яка могла б знищити душу, сильну волю нашого українського народу”.
“При міністерстві війська в Хусті утворився генеральний штаб під проводом полковника Єфремова. Формується армія Карпатської України. Всі бувші військові голосіться до головної команди армії, і нехай не буде ні одного вояка, який би заоферував свої прислуги державі. Служили ми цісарям, чужим президентам, то послужім своєму народові. Вояки, вас кличе рідна держава!”
“Нова свобода” яка стала органом УНО, проголошує наступне: “Творимо нову епоху в історії відродження нашого народу”.
Тим часом карпатські січовики зі зброєю в руках стримували наступ ворога.
Опір закарпатців від угорської агресії в 1939 році
Чеські війська, за наказом з Праги, не стали чинити опору.
“…Угорські війська проникли на територію рутенів, у той час, коли уряд Будапешта направив до Праги ультиматум, вимагаючи негайного виведення чеських військ з Підкарпатської Русі.”
“Тоді, коли вісім мільйонів чехів віддало себе під панування німецької держави без найменшого спротиву, в той час тисячі українців збройно виступили проти мадярської кількатисячної армії “, – зазначив кореспондент журналу “Жіноча доля”.
“В цей час вони вже знали, що Гітлер віддав їх мадярам. І це властиво робить завзятий опір Січи таким загадковим. Коли Гітлер опустив їх, чому Січ продовжує таку безнадійну боротьбу? Чому мадярська армія зустрічає стільки перешкод в здобутті території, яку обороняють вояки-аматори?”
Німецький журналіст Вальтер Ґабіґер, що перебував у ці дні в Хусті, так зображував порив карпатських січовиків:
“Безупинну йшли нові українські добровольчі загони. Це були самі молоді хлопці, між ними багато учнів. Більшість з них не мала ще досі ніколи в руках кріса, похапцем виряджена, без ніякого військового вишколу. Але всі вони мали незламну волю боротьби і перемоги, були повні фанатизму й такої відчайдушності, що її може родити лише безвихідне положення”.
Начальник генштабу полковник М. Колодзінський (“Гузар”), заявив: “В словнику українського націоналіста немає слова “капітулювати”. Сильніший ворог може нас у бою перемогти, але поставити нас перед собою на коліна – ніколи!”
Як згодом писав полковник Сергій Єфремов, українське командування “керуючи операціями, могли мати тільки одну мету: показати цілому світові, що українці вміють завзято боронити свою свободу й державність”.
Для придушення опору захисників краю угорцям довелося застосувати артилерію та бомбардувальну авіацію: бронетехніку, літаки, гармати та важкі кулемети.
У штурмі міста Хуст 16 березня брали участь 24-й і 12-й угорський батальйон. Угорцям протистояли понад 3 тис. карпатські січовики, які мали на озброєнні 12 одиниць бронетехніки. Під натиском переважаючих сил противника січовики були вимушені відступити з міста.
Найзапекліші бої розгорнулися на Красному полі під Хустом. Боронили державу січовики під проводом Михайла Колодзінського та півтори тисячі студентів та семінаристів, які на цілу добу затримали наступ агресора. Та довго протистояти нападникам захисники не могли.
Увечері 17 березня всю територію Карпатської України окупували угорці. 18 березня 1939 року відбулася остаточна окупація території Закарпаття угорськими військами, після узяття Воловця – останнього населеного пункту, утримуваного “січовиками” і вихід по всій лінії кордонів з Польською республікою та Королівством Румунією.
18 березня 1939 року Карпатська Україна перестала існувати.
Оборонці Карпатської України полягли у боях на Красному полі біля Хуста, частину карпатських січовиків розстріляли на Верецькому перевалі на кордоні з Польщею.
Розстріл січовиків
Серед іншого йшлося про те, що у результаті угорського наступу на Карпатську Україну, підрозділи січовиків можуть вимушено переходити кордон із Польщею. У зв’язку із цим, начальник генштабу ген. Стахевич озвучив наказ маршала Польщі Ридз-Сміглого відкривати вогонь проти українських січовиків та не брати їх у полон. У відповідь ген. Борута-Спєхович заявив про готовність виконати наказ:
“Із наявної у нас інформації, яка поступила із території Русі випливає, що угорці просуваються уперед у напрямку нашого кордону. Треба звернути особливу увагу на те що групи січовиків та українські підрозділи, навіть досить сильні, будуть намагатися зайти на нашу територію. Очевидно, що не можна допускати до таких проникнень і так як уранці я казав Цулауфові, згідно наказу пана маршала, по січовиках треба відкривати вогонь…”
Ще за день до початку атаки гонведів міністр закордонних справ Юзеф Бек у польському Сенаті оголосив, що Варшава підтримає Угорщину в її діях, спрямованих на “повернення Закарпаття”.
У депеші МЗС Польщі на адресу консула у Севлюші П. Курницького повідомлялося наступне:
“МЗС повідомляє, що надає важливого значення ліквідації Січі на території Підкарпатської Русі і вирішило направити в Будапешт свого представника, аби встановити співпрацю в цьому питанні між угорським і польським урядами”.
18 березня 1939 року новопризначений польський консул у Братиславі Мєчислав Халупчинський доносив наступне:
“…ознайомившись з територією, вважаю за потрібне порекомендувати Угорщині провести блискавичну деукраїнізацію Підкарпатської Русі без надання розголосу цій акції. Чистка повинна здійснюватися під видом звільнення краю від комуністичного елементу. Поняття “українець” повинно бути заборонене секретним циркуляром, щоби запобігти публічності цієї справи”.
На думку польського історика Даріуша Домбровського, ця депеша однозначно свідчила про те, що польська сторона була схильна вдатися до найбільш радикальних кроків стосовно членів ОУН на Закарпатті.
Бойові втрати сторін протягом війни
Втрати в Карпатській Україні доходять до 4000 людей. [35] Але за іншими джерелами, загальні втрати “січовиків” складають від двох до шести з половиною тисяч осіб. З них понад 400 пораненими та близько 750 полоненими. Угорська армія: 197 убитими, 534 пораненими (офіційні угорські дані: 72 вбиті, 163 поранені, 4 зникли безвісти, 2 полонені. Чехословацька армія: 40 убитих та 120 поранених.
Під час окупації Карпатської України угорська сторона не рахувалась із правами українських військовополонених, розглядаючи січовиків виключно як бандитів та терористів. Були скоєні воєнні злочини, що здійснювалися з нехтуванням основоположних норм Гаазьких та Женевської конвенцій про права військовополонених.
Вшанування пам’яті
Поблизу села Рокосова розташовано меморіальний парк “Красне поле”, він розміщений між Хустом і Виноградовом. Його було створено на місці трагічної загибелі захисників України.
«Красне поле» – дуже давня назва. Жителі села Рокосово, яким належали ці землі, назвали це поле “красним”, бо воно кілька століть поспіль родило красні, гарні врожаї різних сільгоспкультур. Але 15 березня 1939 року це слово означати “червоне”, яким воно стало від пролитої крові захисників Карпатської України.
По середині цього великого поля, за п’ять кілометрів від Хуста, відкрито Меморіальний парк «Красне поле». По середині парку – монумент карпатським січовикам, що загинули на цьому місці. Навколо пам’ятного хреста знаходиться великий парк із сотнями декоративних дерев і кущів. Урочисто його відкрили 15 березня 1999 року в ювілейну 60–річницю Карпатської України.
Після проголошення незалежності України вчені–історики дослідили і написали багато правдивих монографій і праць по історії Карпатської України і битви на Красному Полі.
Подвиг людей, що пішли на смерть за рідну землю є повторенням подвигу героїв Крут. Карпатська Україна 1938 – 1939 років – це героїчна, яскрава сторінка новітньої історії нашої держави, один з визвольних етапів історичних змагань, пролог здобуття Україною своєї незалежності.
Переслідування та арешт Августина Волошина
Після окупації Закарпаття Угорщиною у 1939 році Августин Волошин емігрував до Праги, де став професором педагогіки в Українському вільному університеті, був ректором.
Пізніше його затримали радянські спецслужби. Незважаючи на те, що А. Волошин ніколи не був громадянином Російської радянської федеративної соціалістичної республіки і ніколи не вчиняв жодних дій на її території, його, громадянина Чехословаччини, було притягнуто до кримінальної відповідальності за ст.ст. 58-4 та 58-11 КК РРФСР.
Безперевні допити в застінках комуністичних катівень Московії, принизливі, з фізичними тортурами і моральною наругою над священником швидко відобразились на здоров’ї вже немолодого Августина Волошина. Після чергового мордування Августин Волошин був перевезений до тюремної лікарні Бутирської в’язниці, де він і помер.
Могили великого українського патріота А. Волошина немає — існує лише кенотаф на Ольшанському цвинтарі в Празі. У 2002 року йому посмертно присвоєно звання Героя України. Вулиці, названі на його честь тепер є в Києві, Львові, Ужгороді, Івано-Франківську, Стрию.
Монета до “70-ї річниці проголошення Карпатської України”
У 2009 році Національний банк України випустив ювілейну монету до 70-ї річниці проголошення Карпатської України:
Використані джерела:
- Ярослав Грицак. Нарис історії України. Формування модерної нації XIX-XX століття. – Київ : Yakaboo Publishing. – 2024. – 656 с.
- Визначні діячі українського походження : Державні та релігійні діячі, політики, військові / Святослав Семенюк. – Вид. 2-ге. – Львів : Література та мистецтво, 2024, – 792 с.
- Бродій Андрій Іванович
- Волошин Августин Іванович
- Цьогоріч Закарпаття відзначить 65-ті роковини смерті Августина Волошина
- Костянтин Леонтинович Грабар
- Григорій Жаткович
- Григорій Жаткович “Най світ видит і судит” “Expoze” Жатковича
- С. В. Віднянський. Григорій-Ігнатій Павлович Жаткович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2025.
- Бескид Антон Григорович
- Вегеш М.М. Бескид Антон Григорович // Енциклопедія історії України: Т. 1: А-В / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. – К.: В-во “Наукова думка”, 2003. – 688 с.: іл.
- Масарик Томаш-Ґарріґ
- Конрад Генляйн
- Україна: хронологія розвитку. – Том 6. – К. : КРІОН, 2011. – 832 с. : іл.
- Як дипломати УНР у Празі на інформаційному фронті воювали
- Мюнхенський договір 1938: зрада напередодні війни.
- Карпатська Україна
- Як знайшли масові поховання бійців Карпатської України
- Наддніпрянський погляд на розстріляне Закарпаття
- Опір у Карпатах. Як закарпатці боронилися від угорської агресії в 1939 році
- Карпатська Україна та її армія. Унікальні фото
- Польські воєнні злочини у Карпатській Україні
- Козак О. Розстріли січовиків. Щодо питання про розстріли січовиків Карпатської України у березні 1939 року.
- Історія для допитливих. Атлас. – Київ : Картографія, 2017. – 56 с. : карти, іл.
- Всесвітня історія (рівень стандарту) : підручник для 10 класу закладів загальної середньої освіти / І. Я. Щупак. – К. : УОВЦ “Оріон”, 2018. – 208 с. : іл.
- Історія України (рівень стандарту) : підруч. для 10 кл. закл. загал. серед. освіти / О. В. Гісем, О. О. Мартинюк. – Харків : Вид-во “Ранок”, 2018. – 240 с. : іл.
- Бурнейко І. О., Хлібовська Г. М., Крижановська М. Є., Наумчук О. В. // Історія України. Рівень стандарту : підручник для 10 класу закладів середньої освіти. – Тернопіль : Астон, 2018. – 256 с. : іл.
- Історія України : 1050 візуальних тестових завдань. 10 клас / Ф. Ф. Брецко. – Тернопіль : Мандрівець, 2020. – 320 с. – (Серія “Візуальна історія”).
- Августин Волошин — невтомний просвітник, «батько» народу, президент Карпатської України
- Бій на Красному полі
- Меморіальний парк “Красне поле”
- Красне Поле
- Карпатська Січ
- Річниця вторгнення угорських військ в Україну: як карпатські “січовики” боронили рідну землю
- Августин Штефан: Карпатська Січ
- 70 років проголошення Карпатської України (монета)
Завдання та відповіді на тести ЗНО / НМТ з історії України за 10 клас
Тема: Українські землі у складі Чехословаччини у міжвоєнний період 1919-1939 років. Карпатська Україна
Завдання з вибором однієї правильної відповіді
1) У складі яких держав перебували західноукраїнські землі в міжвоєнний період?
А Польща, Литва, Угорщина
Б Польща, Чехословаччина, Румунія
В Угорщина, Чехословаччина, УСРР
Г Румунія, Австрія, Угорщина
Відповідь: Б
2) Установіть характеристику з прізвищем діяча.
Президент Карпатської України
А Д. Донцов
Б А. Волошин
В Є. Коновалець
Г В.-С. Залозецький-Сас
Д С. Бандера
Відповідь: Б
3) Установіть наслідок з подією, яка до нього призвела.
Проголошення незалежності Карпатської України
А “Мюнхенська змова”
Б осадництво
В рішення ради послів держав Антанти про передання Східної Галичини Польщі
Г убивство Є. Коновальця
Д “пацифікація”
Відповідь: А
Відповідь: Б
Відповідь: А
Відповідь: А
Відповідь: Г
Відповідь: Г
Відповідь: В
Відповідь: А
Відповідь: Б
Відповідь: В
Відповідь: А
Відповідь: Г
Відповідь: А
Відповідь: Г
Відповідь: А
Відповідь: Г
Відповідь: Б
Відповідь: Г
Відповідь: Г
Відповідь: Б
Відповідь: Б
Відповідь: Б
Відповідь: А
Відповідь: А
Відповідь: А
Відповідь: А
Відповідь: В
Відповідь: А
Відповідь: Б
Відповідь: Б
Відповідь: Б
Відповідь: Б
32) Якими роками датуються наведені плакати і якому державному утворенню вони присвячені?
На першому плакаті “У своїй хаті своя правда” дівчина тримає щит-герб. Це маркер Карпатської України (Підкарпатської Русі) – автономної республіки у складі Чехословаччини в 1938-1939 роках. Із 15 березня до кінця травня 1939 року вона вважалася Українською незалежною державою (в основному на гірській частині сучасного Закарпаття).
На другому плакаті маркери – “Карпатська Україна”, “Августин Волошин” вказують на події 1938-1939 років, коли була утворена держава Карпатська Україна. Нижче на агітці йде текст проукраїнського змісту із закликами до розбудови самостійної держави.
33) Якими роками датуються наведені плакати і якому державному утворенню вони присвячені?
Перший плакат М. Михалевича зображає Карпатську Україну, що борониться перед Угорщиною й Польщею. На плакаті зображено постать юнака-закарпатця з щитом-гербом у лівій руці.
Основним маркером другого плакату є зображення бійця в однострої Карпатської Січі. Напис: “Ставайте в ряди Карпатської Січі” указують на події жовтня 1938 – березня 1939 років у Закарпатті. На теренах держави Карпатської України збройні сили мали назву “Карпатська Січ”.
34) Проаналізуйте уривки з газет. Якими роками вони датуються?
- Напис “Автономія Карпатської України” вказує на 1938 рік, коли уряд Чехословаччини ухвалив закон про Автономію Карпатської України.
- Написи “Завзяті бої за Хуст”, “Січове військо веде геройську боротьбу”, “Президент Волошин” вказують на те, що газета відображає події угорської агресії проти Карпатської України в березні 1939 року.
- Заголовки газети “Карпатська Україна проголосила незалежність”, “Карпатська Україна боронить свої кордони” вказують на березень 1939 року.
Дякуємо, що були з нами! Свої відгуки ви можете написати у коментарях під цією статтею.
Вам можуть сподобатися схожі за тематикою статті з історії України:
Українські землі напередодні Першої світової війни
Катерина II. Поневолення України
Щоб дізнаватися ще більше цікавого, підписуйтеся на наші канали:
Або переходьте за посиланням НА ГОЛОВНУ СТОРІНКУ
Email адреса для ваших пропозицій: ask.olhamaria@gmail.com
