Вітаю всіх читачів! Сьогодні, як ви всі вже зрозуміли з назви цієї статті, ми будемо розмовляти про українську мову. “Вчить мову!”, бо “мова має значення…” (Ірина Фаріон)
Ірина Фаріон – хто така? Короткі відомості
Фаріон Ірина Дмитрівна (29.04.1964 – 19.07.2024 ) – українська мовознавиця, освітянка, політична та громадська діячка, мовна активістка, публіцистка та блогерка; доктор філологічних наук, професор, народний депутат України VII скликання, голова підкомітету з питань вищої освіти Комітету ВРУ з питань науки і освіти; член Політради ВО “Свобода”.
Ірина Фаріон написала понад 200 наукових статей та чотири монографії. З 1998 року була організатором щорічного мовно-мистецького конкурсу серед студентів та учнів “Мова – твого життя основа”. Ірина Фаріон була також автором відео-проектів “ПротиАнглізм”, “Курси з культури української мови” (що містили понад 60 лекцій). У 2019 році започаткувала на телеканалі НТА проект “Ген українців”, який розповідав про видатних українців.
Фаріон І. Д. нагороджена численними преміями. Вона стала лауреаткою Всеукраїнської премії ім. Бориса Грінченка. Також вона лауреат Премія ім. Івана Огієнка за наукові досягнення та Премії ім. Олекси Гірника.
“Вчить мову!” Ірина Фаріон (відео)
(Джерело відео: Facebook)
Ірина Фаріон у цьому відеофрагменті розповідає про “горнятко з чаєм і цитриною”, завершуючи свій монолог словами: “Вчить мову!” Цей уривок з її чисельних інтерв’ю надихнув мене на написання даної статті.Чому?
Я передивлялася дане відео кілька разів поспіль. Постать та манера висловлювати свої думки, як це за життя робила Ірина Фаріон, дуже нагадала давно знайому мені людину, до якої я ставлюся з великою повагою. Це Дергаль Любов Яківна – кандидат філологічних наук, доцент філологічного факультету МДПУ (Мелітопольський державний педагогічний університет імені Богдана Хмельницького, де я у свій час навчалася та набиралася досвіду).
Любов Яківна ніколи не розмовляла російською мовою – лише українською. В неї, як і у Ірини Фаріон, був “сталевий” характер. Обидві ці людини сильні духом, вкрай захоплені українською мовою, історією України та культурною спадщиною своєї Батьківщини. Обидві з великим мовознавчим, філологічним досвідом, який був справжнім джерелом для тих, хто прагнув якнайглибше пізнати та розкрити, для себе в першу чергу, всю красу рідної мови та культури.
Пригадую, як Дергаль Л. Я. якось прийшла начитувати нам лекцію та почала свій виступ з такої промови:
“Вчора підходить до мене якийсь хлопець біля нашого університету та й питає в мене:
– Который час, не подскажите?”
Звісно, я йому підказала, бо мала годинника на руці. То відповіла йому:
– За чверть п’ята.
Він подивився на мене, витріщивши й без того свої великі очі, і сказав:
– Сколько, сколько?”
“Шановні студенти, – звернулася до нас Любов Яківна, – як можна жити в Україні й не володіти рідною мовою?” Вона була просто обурена цим інцидентом. Потім лекція продовжилася, а я надовго запам’ятала цей життєвий епізод. Він просто врізався в мою юнацьку свідомість.
“Горнятко чаю з цитриною”
Тепер ви розумієте, чому відеофрагмент з Іриною Фаріон зачепив мене за живе. Я поцікавилася й продивилася коментарі щодо цього відео. Хтось так взагалі й не розумів його суті, хтось питав, чому Ірина Фаріон була такою грубою… тощо.
Дивіться, якщо би Ірина Фаріон замовила собі просто “чашку чаю з лимоном”, чи запам’яталася би вона офіціантці? Точно ні. Такі великі люди, як Ірина Дмитрівна Фаріон не можуть собі дозволити бути посередніми, безхарактерними, бути “сірою мишкою”, або “плести за течією”. Навпаки, люди сильної волі завжди пливуть проти течії, вони “незручні” у суспільстві, ними важко керувати, вони кидають виклик існуючій системі.
Тож, офіціантка якій пощастило обслуговувати столик, за яким сиділа Ірина Фаріон, точно запам’ятала той епізод. Хоча би тому, що просто не знала слів “горнятко”, “цитрина” і для того аби принести чашку чаю з лимоном, вона повинна була зрозуміти, що від неї просить поважна дамочка. Офіціантка попала у незручне становище і тепер напевне точно знає тлумачення цих слів. Іншими словами, Фаріон добилася того, аби офіціантка вивчила хоча би два слова рідною мовою. Одразу 2 слова… багато то чи ні, вирішувати кожному із нас, хто живе наразі в Україні. Бо знати і вільно володіти рідною мовою, то є нашим прямим обов’язком, чи не так?
Сатиричний художній прийом
По-друге, чому Ірина Фаріон з високим рівнем освіти могла дозволити собі використати у співрозмові з незнайомою їй людиною таке слово як “жерти”? Пояснюю як філолог і письменник, бо сама часто-густо використовую подібні художні прийоми у написанні своїх творів. Чому й навіщо?
Це гірке висміювання ситуації (у данному випадку незнання рідної мови, бо щоб зрозуміти слово “горнятко” треба знати слова “горня”, “горно”, але про це у статті йтиметься далі). То, як бачимо, це художній прийом у літературі, який має назву сатира.
Сатира – це гостре, гнівне викриття і осуд негативного в суспільстві і особистому житті людей.
Багато українських письменників використовували сатиричні жанри у написанні своїх творів. Ними користувалися Григорій Сковорода, Тарас Шевченко, Л. Гулак-Артемовський, Євген Гребінка, Іван Нечуй-Левицький, Панас Мирний, Михайло Коцюбинський, Остап Вишня, Леонід Глібов та інші. До речі, у сучасній газетно-журнальній сатирі дослідники налічують щонайменше півтора десятка сатиричних жанрів.
Сатира виявляє комічну суть негативних фактів і явищ дійсності, інколи зводячи їх до абсурду. У відео з Іриною Фаріон це звучить так: “Це ти мені в Києві кажеш: “Что?””, далі чуємо “Приходить, приносить горнятко на тарілочці… і цілу цитрину… Я кажу: “Дякую, мені зараз дуже потрібен вітамін С і я починаю ту цілу цитрину жерти…””
У кінці виступу Фаріон І. Д. є переконливий висновок, який виступає необхідним компонентом. У відео про яке ми вже стільки сьогодні розмовляємо, це суть, сама “сіль” і звучить це так: “Вчить мову!”
Критика у сатирі виступає аж ніяк не самоціллю, а тільки як засіб. Її основна задача – викривання. Взагалі автори, які звертаються до вживання сатири інколи навіть й не формулюють ніяких висновків, а лише підводить до них читача. Словом, сатира – це жанр бойовий, ефективний, який потребує від автора пильного погляду на життя, вміння знайти дотепні деталі, побудувати цікавий комічний сюжет, сконструювати сучасні негативні характеристики, як спосіб відображення дійсності. На відміну від інших літературних жанрів, сатира утверджує позитивні ідеали через різке викриття недоліків.
Тепер поглянемо детальніше на значення слів таких як чашка, горнятко, філіжанка та кухлик. Що схожого в тлумаченні і в чому полягає відмінність? Це цікаво, тому переходимо до розгляду…
Чашка, горнятко, філіжанка, кухлик
Українська мова має багато слів, що означають посудину для подачі кави, наприклад: чашка, філіжанка, горнятко і навіть кухлик. Ці слова є синонімами, але мають свої особливості вживання. То як правильно сказати? На це питання відповіла філологиня, письменниця та викладачка Марина Герасименко. (Джерело: nv.ua)
Чашка — це невелика посудина зазвичай з вушком, виготовлена з порцеляни чи фаянсу, призначена для подачі чаю, кави, какао та інших напоїв.
Також можна вжити термін філіжанка кави, що має досить приємну вимову. У львівських, тернопільських, івано-франківських чи ужгородських кав’ярнях люди традиційно замовляють філіжанку кави. Слово філіжанка історично використовувалося в областях, що колись були у складі Польщі чи Австро-Угорської імперії, так воно стало вживаним в більшості регіонів України.
Варто відзначити, що кухлик – це не синонім для чашки кави. Так, наприклад, кухоль темного пива або кухоль джерельної води – це зразки вживання терміну кухоль у контексті напоїв.
До речі слід відзначити, що згідно з “Етимологічним словником української мови” слово “чашка” є питомими українським словом, зменшувальним від “чаша”, а “філіжанка” – запозиченим.
А що ж до слова “горнятко”? Як його тлумачити, розуміти і як правильно використовувати?
Горнятко
Чашка, або філіжанка чи горнятко – це невелика посудина (частіше з вушком), переважно з порцеляни, фаянсу, з якої п’ють воду, чай, каву та інші напої. Зазвичай використовується з відповідним блюдцем. Таке визначення ви знайдете й у Вікіпедії.
Тепер, давайте подивимось значення цього слова в Українському словнику (Західнополіський говір, Західне Полісся):
Як бачимо, Аркушин Григорій Львович у “Словнику західнополіських говірок” дає два позначення до слова “горнятко”:
1) маленький горшечок;
2) чашка.
І справді, слово “горнятко” походить від тлумачення слова “горня” (див. значення цього слова у тексті нижче) й не відповідає реальному змісту який, на практиці, вкладають у нього мешканці західноукраїнського регіону. Де в своїх побутових розмовах воно вживається виключно як синонім слова “чашка”. При опитуванні на предмет з’ясування змісту даного слова в уяві респондентів мешканців Західного регіону відповідають, що “горнятко” – це не що інше, як синонім слова “чашка”.
Тут буде доречним згадати й відому українську народну казку, що має назву “Чарівне горнятко”, герої якої п’ють з “горнятка” воду, а не вживають страви:
“Дівчино, принеси мені на хвильку мальоване горнятко. Спрага мене замучила.
Василинка знайшла у покоях чарівне мальоване горнятко, спустилася драбиною в підвал. Легінь напився і одразу вчинився силачем. Сіпнув ланц і відірвався від залізного пня.
– Дівчино, дай і мені напитися з мальованого горнятка, – попросив другий хлопець.
Василинка не пошкодувала і йому водиці. Той напився, теж набрався сил, сіпнув ланц і відірвався від залізного пня.
– Дівчино, дівчино! І мене мучить спрага. Дай мені напитися з чарівного горнятка, – озвався і третій.
Василинка і йому допомогла.”
До того ж “Вікісловник” (uk.wiktionary.org) також подає значення слова “горнятко” як синонім слова “чашка”:
“Тоді ти їла щось дуже неквапно, а я пив каву, не вийнявши ложечку з горнятка.” (Отар Довженко)
Але здебільшого слово горнятко знають як посуд для приготування густих страв на вогні, а також горщик для приготування супу, борщу чи юшки.
“Він одніс горнятко на стіл та насипав у миску юшки.” (Михайло Коцюбинський, 1955 рік)
Так наприклад, горнятко каші та горнятко борщу згадується в одному з варіантів галицької народної пісні “Вербова дощечка”.
Та вербовая дощечка, дощечка,
Та ходила по ней Настечка, Настечка,
Та решетомъ воду носила, носила,
Та дубровоньку гасила, гасила.
Та колько въ томъ решетцю водици, водици.
Только въ паробкахъ правдици, правдици.
Що вступлю, то влуплю сухого деревця калинки, калинки,
Та роскладу огникъ съ тернинки,
Та приставлю борщикъ въ горнятку, въ горнятку…
Та роскладу огникъ съ тернинки,
Та приставлю каши въ горнятку, въ горнятку;
А въ той кашонцѣ грудка масла, грудка масла,
Кто ее буде ѣсти? – Дѣвочки, дѣвочки.
Слово “горнятко” можна також знайти і в порівняннях. Ось приклад з худ. літератури, взятий з “Академічного тлумачного словника української мови в 11 томах”:
“У саду тридцять шість рядів аґрусу, сливи-багрулі, груші сортові, мов ті горнятка на гілках.” (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959 рік)
Як правильно: горнятко чи чашка?
Не можна зараз не згадати працю “Чистота і правильність української літературної мови”, яку написав Ковалів Пантелеймон Кіндратович (1898 – 1973 рр.) – український мовознавець, доктор філософії. У 1944 року він виїхав до Німеччини, жив у Мюнхені. З 1949 року переїхав до США і дожив там до смерті. У вищезгаданому посібнику автор радить не вживати це слово “горнятко” у значенні чашка, вважаючи його хибним.
Такої ж думки дотримується у наш час Ольга Васильєва, яка має 44 тис. підписників на сторінці у Facebook і про себе пише наступне: “Жриця культу українства. Причешу ваш текст і прикрашу бантиком”. Їй належить наступне висловлювання:
“…Мушу нагадати, що моя сторінка – про норми літературної мови, а не діалекти, і якщо горнятко – це горщик, то і вживайте це слово згідно зі словником…”
На цю репліку відповім словами Михайла Свистуна, засновника проекту “Словотвір”:
“Нові слова у різних мовах світу з’являються постійно. Згідно з The Global Language Monitor в англійській мові нові слова з’являються кожні 98 хвилин. А це майже 15 нових слів щодня! Геть не всі приживаються, але якась частина залишається. Цей процес свідчить про “живість” мови та її безперервний розвиток.
Те саме стосується й української мови. Нові поняття з’являються увесь час. Якщо для їх позначення ми обмежимось запозиченнями і не будемо творити нових (власних) слів, то ризикуємо втратити нашу мову.”
В кожному регіоні України є свої діалекти і це тільки збагачує українську мову і робить її
колоритнішою.
Ми повинні пам’ятати про те, що Українська мова є однією з найбагатших мов у світі, бо сягає корінням у багатовікову історію. Однак через тривалий період правління радянської влади деякі автентичні українські слова були забуті або вийшли з ужитку. То ж нині, прагнучи зберегти та оспівати унікальність української лексики, багато освітян працюють над тим, аби відродити рідну українську мову. Адже чисельні українські слова заслуговують на те, аби люди відкривали їх для себе наново.
Розглянувши тлумачення слова “горнятко”, прийшов час поговорити тепер про слово “горня”.
Горня
Горня (походить від праслав’янського *gъr̥nъ – “горно”, що означає “піч” (тех.)) – горщик, який використовували для приготування густих страв, зокрема каші та борщу. Звичайний розмір горняти між 1 та 2 літрами, але існували й менші варіанти, наприклад, на півлітра-літр для приготування страв для дітей. У таких горнятках також люди зберігали масло, сметану або молоко. (Джерело: uk.wikipedia.org)
“Матвій поставив на землю горня з їжею, скочив у човен і поїхав” (М. Стельмах)
“Українська мала енциклопедія” (1958 року) подає таке тлумачення до слова “горня”:
Горнець, горня – це глиняна посудина на молоко або воду.
Джерело: encyclopedia.kyiv.ua
У народних приповідках горня часто символізує людину:
“Ліпший старий гонець, як новий череп”, казала дівчина, виходячи за старого, але кремезного чоловіка. (Іван Франко)
Порожній горнець дрінчить, а повний мовчить”, себто пустопорожня людина багато балакає, хвалиться не знати чим, а розумний, досвідчений чоловік не витрачає час на марні балачки.
“Чим горнець накипить, тим і смердітиме”, – себто до чого людина звикла змалку, триматиметься й до смерти. Особливо це відноситься до поганих навичок.
“Горнець кітлові дорікає, а оба зашмальовані” – кажуть, коли якийсь лихий чоловік докоряє чимось іншому, такому ж як сам.
Горно
Джерело: library.nlu.edu.ua
Слово горно має кілька кілька значень. Роздивимося їх.
1. Горно – це відкрита піч для нагрівання або плавлення металів.
“Колись необхідним приладдям кузні було ковальське горно у вигляді жаровні, що служила для розжарювання заліза перед куванням”. (З наукової літератури)
Використання слова “горня” у порівнянні – широко поширеним художнім засобом у літературних творах для підвищення виразності і образності описів. Сутність порівняння полягає у поясненні одного предмета через інший, подібного до нього.
“Осіннє сонце сідає за горою, на обрії стає червоно, як у горні”. (М. Коцюбинський)
2. Піч для випалювання керамічних виробів.
“Під час розкопок було знайдено горни для плавлення скла, випалювання керамічних виробів (З наукової літератури)
3. Частина шахтної печі (доменної, вагранки і т. ін.), над якою згоряє паливо і плавиться метал.
“Шторм уже вщух, але хвилі ще ходили, і звідси .. вони здавались непорушними, неначе вилитими з гартованої сталі – коли вона щойно знята з горна і ще не остигла”. (Ю. Смолич)
4.Обставини, за яких випробовується і гартується людина.
“Всі сплетіння радощів і горя, муки й надії карбували свої знаки в душі Диводара, розтоплювалися в горні серця і переливалися в звуки нових, ще нечуваних пісень”. (О. Бердник)
“Вітчизна наша – колиска героїв, горно, де гартуються серця, стаючи мужніми, самовідданими, героїчними”. (З публіцистичної літератури)
Тож варто диференціювати поняття “горня” (подаючи його в значенні “горщик”), або горнятко (в значенні “чашка”) в залежності від змісту, який владає у це слово ваш співрозмовник.
Нині галичани українське “горня” вживають як чашу, а “горнятко” в контексті, як маленьку чашку. Можна також почути вислів “кавове горнятко”. Та все ж таки, більшість українців швидше скажуть: “Налий мені кружку чаю.” Чомусь посоромившись свого рідного “горнятка”. І до речі, у українській мові немає слова “кружка”, а ті люди, хто використовують його в щоденному вжитку, роблять це скоріше за звичкою або просто не знають, якими гарними словами можна його замінити.
Павло Глазовий “Кухлик”
Дід приїхав із села, ходить по столиці.
Має гроші — не мина жодної крамниці.
Попросив він:
— Покажіть кухлик той, що з краю. —
Продавщиця:
— Что? Чево? Я нє понімаю.
— Кухлик, люба, покажіть, той, що збоку смужка.
— Да какой же кухлік здєсь, єслі ето кружка. —
Дід у руки кухлик взяв і нахмурив брови:
— На Вкраїні живете й не знаєте мови. —
Продавщиця теж була гостра та бідова.
— У мєня єсть свой язик, ні к чему мнє мова. —
І сказав їй мудрий дід:
— Цим пишатися не слід,
Бо якраз така біда в моєї корови:
Має, бідна, язика і не знає мови.
На теренах інтернету зараз можна знайти й такі різкі висловлювання щодо нашого рідного слова “горня”, “горнятко”:
“В моєму уявленні горнятко однозначно асоціюється із маленьким горщиком, тож вжите на позначення чашки, воно щоразу мимоволі викликає неполіткоректні асоціації – так і хочеться поспівчувати нещасним дикунам, до яких ще не дійшла цивілізація і вони змушені пити з горшків. Це просто діалектизм інших регіонів, чи одна зі спроб випендритись?”
Автор статті при цьому себе не називає. Іншим словом, він залишився анонімом. Тож, коли ви чуєте подібні зауваження, поцікавтеся, друзі, хто стоїть за цими заявами? Чи ви будете довіряти незнайомій людині, яка не є філологом, мовознавцем чи радше дослухаєтесь до думки таких фахівців як Аркушин Г. Л., Фаріон І. Д., заглянете у словник, почнете більше читати книжок українською мовою і тоді навряд чи слово горнятко у значенні чашка буде вам “різати слух”.
Аркушин Григорій Львович
Аркушин Григорій Львович – український мовознавець, доктор філологічних наук, професор кафедри історії та культури української мови Волинського національного університету імені Лесі Українки, керівник Західнополіського ономастико-діалектологічного центру факультету філології та журналістики, є автором 20 книг та понад двохсот публікацій у наукових часописах України.
Аркушин Григорій Львович / А. Г. Моренко // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / Редкол.: І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. – К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2008.
Хтось скаже, що ця стаття присвячена руху за мову, а я додам від себе ще й наступне : “Це – відродження своєї історичної пам’яті. Тож, плекаймо свою рідну мову, друзі!”
Максим Рильський “Мова”
Як парость виноградної лози,
Плекайте мову. Пильно й ненастанно
Політь бур’ян. Чистіша від сльози
Вона хай буде. Вірно і слухняно
Нехай вона щоразу служить вам,
Хоч і живе своїм живим життям.
Прислухайтесь, як океан співає –
Народ говорить. І любов, і гнів
У тому гомоні морськім. Немає
Мудріших, ніж народ, учителів;
У нього кожне слово – це перлина,
Це праця, це натхнення, це людина.
Не бійтесь заглядати у словник:
Це пишний яр, а не сумне провалля;
Збирайте, як розумний садівник,
Достиглий овоч у Грінченка й Даля,
Не майте гніву до моїх порад
І не лінуйтесь доглядать свій сад.
Квітень, 1956
∗Тлумачення слів до першого фото статті
Весніти
1. Вступати в силу (про весну) “Як весні весніти, так нашій радості бути”. ( А. Турчинська);
2. Розквітати (у переносному значенні) “Хай весніють думи й пориви мої”. ( В. Сосюра) Значення слова взяте з “Великого тлумачного словника сучасної української мови”.
Верхолки
Верхолки – квіти (“Зведений словник застарілих та маловживаних слів”).
Обрус
Обрус – скатертина. Слово “обрус” має праслов’янський корінь. В етимологічному словнику зазначено, що «первісно слово обрус позначало віддертий, відтятий шмат полотна, що служив для витирання поту, рук». І лише згодом с почало позначати «скатертина». Вперше слово “обрус” зустрічається в Софійському літопису у 1270 році. «Словник української мови» в 11-ти томах фіксує назву обрус із значенням «скатертина», але супроводить її ремаркою «діалектне». Інші значення слова – «хустка», «рушник», «серветка» . Однак, в художній літературі це слово найчастіше таки вживається в українській мові зі значенням «скатерка». Наприклад: “Стіл був накритий строкатим обрусом”. (Леся Українка)
Ручкатися
Ручкатися – здороватися. Відноситься до автентичних українських слів.
Усміхайлик
Усміхайлик – походить від слова “Smile”. Це схематичне зображення обличчя, що використовується для передачі емоцій. Тож “смайлик” є запозиченим словом. В українській мові доречніше буде вживання усміхайлик, сміхунчик, сміхунець, або грайлик.
Виднокрай
Виднокрай – обрій, горизонт. Приклад: “Після чорної бурі… степ вбереться аж до виднокраїв в дикі тюльпани.” Гончар, 1963 р. (Словник української мови: в 11 томах).
Відчайдух
Відчайдух – дуже хоробра, смілива людина; протилежне слово – боягуз. Приклад: “Вона (маленька господиня) хотіла б побачити, як Нора і Юра з’їжджають з гори. Адже про це в домівці чуда оповідають… Ми справді вибралися нишком обидві, щоб підглянути на тих відчайдухів.” (Вільде, 1961 рік) Тлумачення взяте з “Академічного тлумачного словника української мови в 11 томах”.
Горнятко
Горнятко – в основному своєму значенні воно відповідає змісту “маленький горшечок”. Наведемо приклад з “Академічного тлумачного словника української мови в 11 томах”: “Взявши з вузлика горнятко з кашею, кавалок сала й кусень хліба, Лукія збиралась полуднувати.” (О. Ільченко, 1958 рік). Горнятко ще використовується у значенні “кухоль” або “чашка”. Звичайно, слово “горнятко” в цьому значенні не можна назвати загальновживаним, бо має територіальну закріпленість. Але активність уживання його в значенні “чашка” в наш час помітно зростає, особливо це стосується західноукраїнського регіону.
Варточит
Варточит – походить від слова “мастрід”, що з англ. “must read” означає “необхідні для прочитання”. Це слово можна замінити українським “варточит”. Наприклад: “Ці п’ять книг про виховання дітей – абсолютний варточит для просунутих батьків.”
Дякую, що був з нами! Поділися своїми думками щодо прочитанного у коментарях.
Та не забудь підписатися на наші канали:
Або переходь за посиланням НА ГОЛОВНУ СТОРІНКУ
