24 лютого – два роки Незламності України

24.02.2024

24 лютого (2022-2024) – два роки Незламності, 731 день Стійкості українського народу

24 лютого 2024 - два роки Незламності українського народу — Два роки від початку повномасштабної агресії росії проти України

24 лютого 2022 року – дата, яка змінила мирне життя кожного з нас! Ми й по сьогодні рахуємо кожен день… Вже цілих два роки всі держави світу слідкують за тим, як наша держава творить Нову всесвітню історію! А ми продовжуємо відстоювати кожен клаптик рідної Землі, звільняти наші міста і села, боронити наші домівки, наші життя й наше майбутнє!

ЩЕ ВЧОРА… (Пісня про події 24 лютого 2022 року в Україні)

Денис Жупник & Den Alien ( “Лютий”)

Жили собі люди

…Жили собі люди
…Жили собі в мирі.
…Хтось в своєму будинку, хтось в своїй квартирі.
…Хтось в місті своєму, а хтось у містечку, а хтось у селі від тих міст недалечко…
…Хтось хліб випікав.
…Хтось дітьми опікався.
…Хтось дім будував. Одружитись збирався.
…Хтось мріяв про море, про подорож літом, а хтось для окраси висаджував квіти.
…Хтось вчився ходити, а хтось на вітрини свої виставляв кольорові картини.
…Хтось думав про вічне блукаючи парком, а хтось все крутився знаходячи шпарку.
…Хтось серце старе запускав по новому, а хтось добирався до рідного дому.
…Хтось сіяв, а хтось за порядком дивився.
…Хтось щастя шукав, а хтось щастям ділився.
…Хтось щось купував й віддавав безкоштовно.
…Хтось справи вирішував всі полюбовно.
….Хтось палко кохав.
…Хтось не знав ще кохання, а хтось від невдачі приймав покарання.
…Хтось вірив, хтось знав, бо надію мав зримо, а хтось вже роки рахував за плечима.
…Хтось бачив себе у маленьких онуках, а хтось тамувався в сердечних розлуках.
…Хтось мчав на авто у незвідані далі, а хтось залюбки напирав на педалі.
…Стежками рідненькими рідного краю
…І тішився: “Кращого в світі немає…”

І все обірвалось…
За мить. За хвилину.
Насунула чорная хмара в країну.
То ворог піднявши себе величаво,
Собі щось надумав, що має він право
На долі людські, на людські почуття.
На землі чужі.
На безцінне життя…

…Хтось дім залишав. Переборював втому.
…А хтось вже не мав ні квартири, ні дому.
…Хтось хліб випікав, щоб життя не скінчилось.
…Комусь народитись на світ не судилось.
…Хтось тихо сидів у підвалах закритих, а чобіт ворожий топтався по квітах…
…Хтось Богу молився за брата, за тата.
…Хтось сина свого проводжав воювати.
…Хтось слізно хрестив чоловіка у спину, а хтось малював в чорних фарбах картину.
…Хтось все необхідне складав для потреби, тому, хто не бачив ні сонця, ні неба.
…Хтось щиро ділив хліба краєць в долоні, свій краєць, чужому синочку і доні.
…Хтось йшов на ворожі бляшанки відкрито, а хтось в полі сіяв пшеницю і жито.
…Хтось сіяв життя на смертельнім плацдармі.
…Хтось пʼяту добу на ногах у лікарні витягував з пащі смертельної долю того, хто боровся за віру і волю.
…За нашу любов до чарівного краю, бо кращого в цілому світі немає!

Прийде перемога і згине навіки
Ворожий народ
Безіменний, безликий.
Гонимий він світом буде звідусюди.
І з часом, такого народу не буде.
Бо хто йде з ві@ною на вільну країну
Той сам від ненависті своєї загине…
(Григоренко О. Л.)

З 20 лютого 2014 року Україна (найбільша за площею країна серед повністю розташованих у Європі, офіційною мовою якої є українська) захищається від збройного вторгнення Російської Федерації, складовими якого є анексія Криму та окупація частини Донецької та Луганської областей. Новий етап російської збройної агресії проти Украї́ни розпочався 24 лютого 2022 року широкомасштабним російським вторгненням в Україну. Це було пряме й опосередковане застосування збройної сили Російською Федерацією проти суверенітету і територіальної цілісності України. Відкритими складовими цього є:

Окупація Криму Росією
Агресія Росії на Донбасі
Повномасштабне вторгнення РФ в Україну 24 лютого 2022 року

Окупація Криму Росією

Російське збройне вторгнення в Крим відбулося у лютому-березні 2014 року. Анексія Криму Росією – це насильницьке протиправне тимчасове відторгнення більшої частини Кримського півострова, розташованого у межах українських адміністративних одиниць – Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, від України та одностороннє незаконне включення їх до складу Російської Федерації.

У кінці лютого – початку березня 2014 були перекинуті з Росії і кримських баз Чорноморського флоту РФ війська без розпізнавальних знаків, які скориставшись моментом зміни влади в Україні внаслідок Євромайдану, окупували Кримський півострів. Анексії Криму у лютому-березні 2014 року передували організовані антиукраїнські виступи у містах Криму, блокада і захоплення стратегічних об’єктів півострова і військових частин ЗСУ підрозділами російської армії і новостворених спецслужбами РФ “загонів самооборони Криму” (збройне формування з російських “козаків”), що поклало початок окупації Криму.

14 лютого Росія захопила вишки Бойка (бурові газо- та нафтовидобувні платформи біля узбережжя Криму в Чорному морі), у двадцятих числах загарбники стали окупувати українські військові частини на території Криму, а у ніч з 26 на 27 лютого окупанти захопили парламент Криму у Сімферополі. Під дулами автоматів нападники збирали кримських депутатів на засідання парламенту автономії. Згодом окупанти заявили, що більшість звезених депутатів нібито проголосували за проведення референдуму. А тим часом Путін привселюдно заявляв, що озброєння та амуніцію нападники “купили у воєнторзі”.

16 березня 2014 на території Криму і міста Севастополя пройшов незаконний референдум про статус півострова, за результатами якого Росія включила Крим до свого складу. До речі, фактична явка на референдумі в Криму склала лише 30 %, а більшість людей, які проживали на той час на цій території, висловлювались проти. Палій Олександр Андрійович (український історик, експерт-політолог, політичний консультант) описав так цей момент у “Короткому курсі історії України”: “Це була явна фальсифікація. Так як більшість із 300 тисяч кримських татарів та понад 700 тисяч українців не хотіли приєднання до Росії”. Це привело до наймасовішого мітингу кримських татар за єдність з Україною. Пригадаймо, як це відбувалося:

Мітинг українців та кримських татар у Криму 2014 рік (відео)

За даними соцопитування, проведеного з 8 по 18 лютого 2014 Київським міжнародним інститутом соціології, тільки 41 % жителів Криму бажали входження автономії до складу Росії. Тоді на сайті телеканалу ATR можна було висловити свою думку щодо приєднання Криму до РФ. Більшість людей, які взяли участь у голосуванні, висловлювалися проти. 7 березня російські військові в Криму відключили від інтернету ATR – український державний кримськотатарський місцевий телеканал, що спеціалізувався на рідному мовленні для жителів Криму.

Після окупації Криму Росією проти Меджлісу (Меджліс кримськотатарського народу – представницький орган кримських татар, подібний до парламенту. Згідно зі статутом, метою меджлісу є подолання наслідків геноциду вчиненого проти кримських татар радянською владою, відновлення прав і національно-територіальне самовизначення. Розташований у Сімферополі) і кримських татар почали чинитися репресії.

У Центральній виборчій комісії (ЦВК) наголосили, що проведення “місцевого референдуму” є неможливим, бо за пунктом 20 частини першої статті 92 Конституції встановлено, що “організація і порядок проведення виборів і референдумів визначаються виключно законами України”, – було додано у повідомленні за 3 березня 2014 року. Так і Радбез ООН визнав загальнокримський референдум як нелегітимний, сфальсифікований, із зазделегідь сформованими результатами та завищеною явкою.

Насильницька анексія Криму, як і псевдореферендум, не визнаються українською державою і більшістю країн світу, не визнається Генеральною асамблеєю ООН, ПАРЄ, ПА ОБСЄ, а також суперечить рішенню Венеційської комісії. Через анексію Криму Росія потрапила під санкції з боку США, держав ЄС, Канади, Японії, Австралії та інших країн.

15 квітня 2014 року Верховна Рада України прийняла закон, який визначив Автономну Республіку Крим і місто Севастополь як “території, що знаходяться під тимчасовою окупацією”.

Ще один документальний проєкт від Суспільного «Мій Крим» — оповідь про корінні народи України.Авторки й режисеркою цього документального проєкту.

«Цей фільм треба дивитись усім, бо таких фільмів дуже мало. Наша історія дуже викривлена. Кримчаки, караїми, киримли – це один народ, який жив і сформувався в Криму. Такі фільми мають бути, це ж не тільки моя історія – таких історій тисячі. Скільки людей – стільки й історій. Якщо таких фільмів буде більше, то і обізнаність людей буде значно ширшою», – зазначає Ділявер Осман.

Джерело: stv.detector.media

Агресія Росії на Донбасі

Ві@на на сході України (на Донбасі) з квітня 2014 року, яка розпочалася зі створення під прикриттям “народних” виступів спецслужбами РФ терористичних так званих Донецької і Луганської “народних республік” та тривала до початку широкомасштабного вторгнення.

На Донеччину й Луганщину тоді безперешкодно прибували загони російських диверсантів та мітингувальників, оскільки кордон не було перекрито. Вони за підтримкою російських спецслужб проводили вуличні акції під гаслами “федералізації”, пропаганди “русского мира” та ін. Вони називали “Новоросією” частину земель, яка історично належала до Київського князівства та Війська Запорізького. Оскільки на меті керівництво Росії мало намір позбавити українців права на власну державу, землю, культуру та історію.

Завдяки діям українських правоохоронців, місцевих еліт та громадських активістів російські плани з роздмухування сепаратизму тоді провалилися на Харківщині, Запоріжжі, Дніпропетровщині, Херсонщині, Миколаївщині та Одещині. Проте інакше склалася доля для Донецька, Луганська та ряду інших міст Донбасу.

Тоді почався масовий терор та вбивства прихильників єдиної України. Одними з перших російські терористи закатували студентів та депутата Горлівської міськради Володимира Рибака за його намір зберегти український прапор над міською радою. Проросійські бойовики вбивали людей та грабували державне та приватне майно, тисячі місцевих жителів досі вважаються зниклими безвісти, деякі пройшли через катівні.

На початку квітня 2014 року проросійськи налаштовані групи захопили будівлі СБУ в Донецьку та Луганську. За кілька днів (12 квітня) до цих груп приєднався Ігор Гіркін (Стрєлков) з озброєним та добре екіпірованим загоном із Криму, захопивши адміністративні будинки у Слов’янську та Краматорську. Бойовики захопили також низку населених пунктів на півночі Донецької області: Червоний Лиман, Святогірськ, Краматорськ, Дружківку. За аналогічним сценарієм відбувалося усунення державних органів влади та в інших населених пунктах Донецької та Луганської областей. А вже 7 квітня було оголошено так звану ДНР, а 27 квітня – ЛНР.

13 квітня 2014 року виконуючий обов’язки президента України Олександр Турчинов підписав Указ “Про рішення Ради національної безпеки та оборони України “Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози та збереження територіальної цілісності України”. Цим указом з 14 квітня оголошувався початок проведення АТО, визначеним як “комплекс військових та спеціальних організаційно-правових заходів українських силових структур, спрямованих на протидію діяльності незаконних російських та проросійських збройних формувань на сході України”. З 22 травня між силами АТО та збройними формуваннями сепаратистів розпочалися регулярні бойові дії.

Згідно з докладом В. Л. Лукічова (активне посилання внизу) зазначено й наступне:

“До 2014 року на території південно-східних областей України не було зафіксовано громадянських конфліктів, пов’язаних з етнічною нетерпимістю, або будь-яких адміністративних утисків громадян за релігійними, мовними чи культурними ознаками. Система освіти, культура та медіа традиційно для України мали максимально високий рівень використання російської мови за рахунок зниження статусу української, особливо у південних та східних регіонах. Такий стан справ був звичайним для пострадянських країн і був наслідком довготривалої русифікації українських територій за часів їхнього перебування у складі Російської імперії та СРСР”.

У квітні 2014 року Росія разом із США, ЄС і Україною підписала в Женеві угоду, за якою бойовики були зобов’язані роззброїтися й звільнити захоплені приміщення. Та ця угода була спаплюжена Росією, бо терористи продовжували атаки.

Агресія проти України супроводжувалася широкою пропагандою в російських ЗМІ, щоб збуджувати ненависть. Так, вони повідомляли про “розіп’ятого хлопчика”, про снігурів, яких буцімто знищували українські школярі, та інші нісенітниці, цинічно фальсифікуючи відеокадри для зйомок.

За консенсусним рішенням усіх 57 країн – учасниць ОБСЄ, із 21 березня 2014 року СММ розпочала свою роботу на Донбасі.

В Мінську (Білорусь) Росія, Україна і ОБСЄ укладали угоди, за якими сторони мали припинити вогонь і відвести важку зброю від лінії вогню. Попри це Росія продовжила поставляти на Донбас тисячі одиниць важкої військової техніки. Нехтуючи наступною черговою мирною угодою від 12 лютого 2015 року, підписаною зокрема з Росією, російські війська атакували український плацдарм біля Дебальцевого. Як бачимо, Росія котрий раз нехтувала мирними угодами та продовжувала диверсії на території України.

Завзятий опір української армії та єдність народу стали основними чинниками, що поряд з тиском Заходу, змушували розвинуті країни світи нарощувати міжнародний тиск на Росію, завдяки чому російська економіка увійшла в кризу.

Повномасштабне Російське вторгнення в Україну 2022 року

Широкомасштабне вторгнення Росії в Україну з 24 лютого 2022 року, яке розпочалося після масштабного накопичення військ та військової техніки на кордонах України під приводом спільних навчань з Білоруссю, та визнання Росією своїх маріонеткових утворень ДНР та ЛНР як незалежних держав. При цьому російське керівництво багаторазово запевняло світ, що не буде нападати на Україну, коли сама у той час накопичила кікасоттисячну армію на кордонах України.

Пересування російських військ біля кордону з Україною викликало стурбованість у США та Європі, бо відновлення переміщень російських військ у цьому районі відбувалося в той момент, коли Кремль зайняв більш жорстку позицію щодо України, навіть ставлячи під сумнів її суверенітет.

“Останніми днями з’явилися відео, на яких видно, як російські військові потяги та колони перевозять велику кількість військової техніки, включаючи танки та ракети, на півдні та заході Росії. Суть у тому, що це не схоже на тренування. Особливо після того як Росія завершила масштабні спільні військові навчання з Білоруссю, відомі як “Захід-2021″” – сказав Майкл Кофман, директор програми з вивчення Росії некомерційної аналітичної групи CNA зі штату Вірджинія.

Секретар Ради національної безпеки і оборони України Олексій Данілов заявив, що після завершення навчань “Захід-2021” Росія залишила військову техніку, а також центри управління та зв’язку на полігонах уздовж українського кордону. Данілов оцінив, що чисельність російських військ, розгорнутих навколо українського кордону, становила від 80 000 до 90 000, не враховуючи десятків тисяч, дислокованих у Криму.

24 лютого близько 4 години ночі Росія віроломно, без оголошення ві@ни вдерлася в Україну одразу з кількох напрямків. По території України почали завдавати ракетних та бомбових ударів.

Вікіпедія подає таку хронологію подій російського вторгнення в Україну 24 лютого 2022 року: вторгнення почалося близько 3:40, коли на територію Луганської області зайшла перша колона російських танків. Повідомляється, що о 03:35 російські війська оточили місто Конотоп і взяли його в облогу. У цей самий час ЗС РФ завдали удару по міжнародному пункту пропуску Велика Писарівка Охтирського району Сумської області. Приблизно о 4:50 почалася трансляція виступу президент Росії В. Путіна, де він віддавав наказ про проведення “спеціальної військової операції” (СВО) на сході України.

Приблизно о 5:00 ракетних ударів зазнали десятки міст по всій країні, включаючи столицю України Київ. Невдовзі українська прикордонна служба заявила, що її прикордонні пости з Росією та Білоруссю теж зазнали обстрілу. На півдні російські війська рушили через Перекоп, Чонгар і вдень захопили Нову Каховку зі спорудами Каховської ГЕС, підійшли до Херсона, а інша колона наблизилась до Мелітополя. Цей ранок назавжди увійшов в історію як день, коли Путін розпочав російсько-українську ві@ну.

Російські “освободители” вас в Україні НІХТО НЕ ЧЕКАЄ!

Фото відповідь на те, як "чекали" росіян в Україні — Такі білборди та нові дорожні знаки можна побачити скрізь по всій території Україні

Росія напала на Україну тому, що прагнула заволодіти її історією, землею, ресурсами. Основними передумовами виникнення протистояння Росії й України, є системна криза російської державності, яка трансформується російським політикумом у намагання відновити російську імперію, розширити контроль над частиною світу й утримати за собою світову гегемонію, втрачену з розпадом СРСР.

Олександр Дугін (ідеолог рашизму, політик, публіцист) у своїй книзі “Основи геополітики: Геополітичне майбутнє Росії ” (1997 р.) , яка мала значний вплив на російську військову, поліцейську та зовнішньополітичну еліту, стверджував, що Україна повинна бути анексована Російською Федерацією, тому що нібито “Україна як держава не має ні геополітичного значення, ні загальнолюдського значення, без своєї географічної унікальности та етнічної винятковости. Тому не можна дозволити Україні залишатися незалежною, бо це неприпустимо”. Книга мала колосальний вплив на політику Володимира Путіна, що врешті й призвело до російсько-української ві@ни. Влітку 2021 року президент Росії Путін видав від свого імені статтю, у якій назвав Україну “квазідержавним утворенням”, так як саме існування України, яка рухається уперед, до цивілізації, було нестерпним.

Керівництво України виявилося не зовсім готовим до масштабної агресії. Однак з перших днів ві@ни своїм запеклим опором Збройні Сили України розвіяли порожній міф про нездоланну “другу у світі” російську армію.

Зараз визначну роль у порятунку нашої Батьківщини відіграють воїни-добровольці, які своєю сміливістю та завзяттям, компенсуючи брак військового досвіду, в умовах слабкості державних структур, за власний та громадський кошт тисяч волонтерів підіймають армію України з руїн. Дякуючи нашім могутнім, нескореним хлопцям Збройних Сил України на багатьох ділянках української території вдається відбити наступ російської армії.

За шкалою від нуля до десяти ефективність ЗСУ буде на рівні 12, просто з огляду на те, наскільки вражаючими є українці з найрізноманітніших точок зору. Вони знайшли способи робити таке, про що ми й подумати не могли”, – заявив про використання американської зброї представник міністерства оборони США.

Й справді, українці підтвердили давню славу волелюбної нації. А головне – ми відстоюємо можливість вільно жити на своїй землі.

“Ось вам!”, а не УКРАЇНА! (відео)

Ось бачиш друже,
Наступає ранок
І сонечко виходить із-за хмар…
Дякуємо, хлопці,
Вам за цей світанок!
Ви є у нас,
А це вже Божий дар!

Пісня про мужність та незламність українського народу

Можливо, знову загримлять гармати

Можливо, знову загримлять гармати,
І танк зімне пшеницю на лану,
І буде плакать і журитись мати,
Коли сини ітимуть на війну.

І хтось востаннє поцілує милу,
І хтось сльозу непрохану змахне,
А може, дехто втратить віру й силу,
Своє життя рятуючи одне.

Але не я… Я квиснути не стану,
Хоч як не буде боляче мені,
За нашу землю, дорогу й кохану,
Я рад прийнять на себе всі вогні.

За тих дітей, що бігають до школи,
За матерів, змарнілих у труді,
За рідні наші верби довгополі,
За наші дні, прекрасні й молоді.

І тут ні сліз, ні відчаю не треба,
І тут не треба страху і ниття –
Живе лиш той, хто не живе для себе,
Хто для других виборює життя.

(Василь Симоненко)

Твір “Козак”, який присвячений всім, хто боронить нашу країну

14 квітня 2022 року Верховна Рада України визнала Російську Федерацію державою-терористом , геноцид українців Росією, а також заборонила пропаганду акту агресії Росії проти України.

Росія вчинила злочин агресії, межі якого визначила Генасамблея ООН у резолюції № 3314 від 1974 року.

Резолюція Генеральної Асамблеї ООН 3314

Згідно зі статтею 1
Агресією є застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності або політичної незалежності іншої держави, або яким-небудь іншим чином, несумісним зі Статутом Організації Об’єднаних Націй.

Стаття 3
Будь-яке з наведених нижче дій кваліфікується як акт агресії:
а) Вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або її частини;
b) Бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;
c) Блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;
d) Напад збройних сил держави на сухопутні, морські чи повітряні сили або морські та повітряні бойовики або державу, що не має доступу;
e) Застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за згодою з приймаючою державою, в порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території по припиненню дії угоди;
f) Дія держави, що дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;
g) Засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, що носять настільки серйозний характер, що це рівносильне перерахованим вище актам, або його значну участь в них.

Стаття 5

Ніякі міркування будь-якого характеру, будь то політичного, економічного, військового чи іншого характеру, не можуть служити виправданням агресії.
Агресивна війна є злочином проти міжнародного світу. Агресія тягне за собою міжнародну відповідальність.
Жодне територіальне придбання або особлива вигода, отримані в результаті агресії, не є і не можуть бути визнані законними.

18 липня 2022 року Верховна Рада України прийняла закон, яким передбачено застосування загального формулювання «тимчасово окупована Російською Федерацією територія України» і “тимчасово окуповані території у Донецькій та Луганській областях”.

Геноцид українців

Геноцид українців – акт геноциду українського народу, організований та здійснений Російською Федерацією під час широкомасштабного російського вторгнення в Україну. Геноцид включає воєнні злочини, ключовими складовими яких є, зокрема, масові тортури, вбивства та депортації українців, сексуальне насильство, насильницькі переміщення українських дітей, у тому числі до системи освіти Російської Федерації, захоплення та цілеспрямоване знищення об’єктів цивільної, енергетичної та господарської інфраструктури.

Повністю знищені міста України: Бахмут та Мар'їнка — Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія продовжують щодня обстрілювати українські міста. Найбільш постраждалі від рук окупантів міста: Маріуполь,Соледар, Покровське, Попасна, Авдіївка, Яковлівка, Сєвєродонецьк, Куп’янськ, Рубіжне, Мощун, Волноваха, Лиман, Ізюм, Харків та інші (деякі з них наразі знаходяться під окупацією). Руйнуванням піддаються житлові багатоповерхівки, школи, дитсадки і т. д. Є населені пункти, які не змогли пережити атаки російських окупантів: там не залишилося жодної вцілілої будівлі, бо вони зрівняні з землею. А там колись мешкали мирні жителі…

Випускний вальс у Харкові (2023 рік) Випускники танцюють на фоні своєї школи

Українці також добре пам’ятають, як у 2022 Росія взялася посилено нищити українську інфраструктуру, щоб убити холодом мільйони мирних жителів.

На сайті російського державного агентства новин 3 квітня 2022 року було опубліковано статтю під назвою “Что Россия должна сделать с Украиной?” (стаття російського політтехнолога Тимофія Сергейцева) з “обґрунтуванням” геноциду українців. У статті містяться прямі заклики до проведення репресій, деукраїнізації, деєвропеїзації, етноциду українського народу та цілковитого знищення України як держави. Тоді президент України Зеленський заявив, що ця стаття буде одним з яскравих доказів для майбутнього трибуналу з визнання геноциду українців.

Як бачимо, системні дії органів влади Російської Федерації були розраховані на поступове знищення українського народу як нації. Геноцид, влаштований збройними силами російської федерації в Україні під час російсько-української ві@ни, став найбільшим у Європі з часів Другої світової. 22 травня 2023 року Парламентська асамблея НАТО визнала злочини Росії проти України геноцидом.

Хто такі нацисти? Що означає термін “націоналізм” та “фашизм”?

Всі дані про історичні події, які відбувалися в Україні подано нижче у посиланнях. Серед ниж ви зможете знайти оригінальну статтю Тимофія Сергейцева, у якій він також називає верхівку України “нацистами”. Що ж, давайте подивимося тлумачення цього слова, щоб стало вже всім очевидним. Читаємо наступне:

НАЦИЗМ (від нім. Nazi – скорочене слово було широко поширеним та зневажливим синонімом як “селюк Ігнацій”, яке з’явилося у 1920-х роках коли політичні супротивники націонал-соціалістів прозвали їх нацистами. Синоніму слова “нацизм” зараз виступає “германський фашизм”) – нацизм, або повністю націонал-соціалізм – тоталітарна політична ідеологія партії Гітлера, в основі якої лежить расистська переконаність у вищості арійської раси, що виправдовує захоплення нових територій, підкорення інших рас та їх повне знищення. За визначенням професора Єльського університету, відомого історика Тімоті Снайдера, на період сьогодення громодяни росії повсюдно стали називати нацистами взагалі всіх українців, які відмовляються вважати себе росіянами.

Ще у 2007 році в Петербурзі провели марш проти українського фашизму. Відбулася підміна понять “націоналізм” (Націоналізм – це любов до своєї нації. Ідеологія та напрямок політики, що зосереджує увагу на ролі нації у формуванні держави та ставить національні інтереси на вищий щабель цінностей. Основною метою для націоналістів є утворення або збереження суверенності своєї держави) та “нацизм”. Є ще нюанс, чому обрали саме таку назву. До Помаранчевої революції 2004 року, згідно з опитуваннями, лише третина росіян знала, що Україна – це окрема країна, а не регіон рф. Саме тоді активно розпочалася інформаційна атака, де серед різноманітних абсурдних звинувачень та ярликів були й такі: “Помаранчеві діти Третього рейху”. Асоціації, що пов’язані з Майданом, у типової людини мали би бути безперечно позитивні. Тож російські ідеологи усіляко намагалися перекрити це максимальним негативом та спонуканням до агресії, знищення “фашистів”. І вже відтоді Революцію гідності 2014 року в Україні у російській пресі стали масово називали “фашистським переворотом”.

ФАШИЗМ (від італ. fascismo, fascio – “зв’язка”, “об’єднання”) – різновид політичного режиму, а також радикальна авторитарна імперіалістична політична ідеологія, властивими ознаками якої є надзвичайний культ особи (Культ особи – безмірне звеличення постаті, сліпе поклоніння, а іноді й обожнювання людини, яка займає найвище становище в політиці, безмірне перебільшення заслуг, функцій і ролі цього лідера), мілітаризм (Мілітаризм – державна ідеологія, направлена на виправдання політики постійного нарощування військової міці держави і одночасно з цим, допустимості використання військової сили при вирішенні міжнародних і внутрішніх конфліктів), тоталітаризм (Тоталітаризм – система державно-політичної влади, яка регламентує усі суспільні та приватні сфери життя людини-громадянина і не визнає ніякої автономії від держави різних сфер людської діяльності), імперіалізм (Імперіалізм – державна політика, практика і пропаганда розширення і панування держави шляхом прямого захоплення території або за рахунок отримання політичного і економічного контролю) та ідея єднання, мобілізації нації й держави проти ворогів, насильницьке придушення опозиції й ідея постійної війни і панування.

Фашизм відкидає твердження про те, що насильство за своєю суттю є щось погане, і розглядає політичний примус та війну, як засоби національного відродження. Фашизм шукає цілі не в майбутньому, а в минулому. Мотивує нібито відроджувати традиції предків. А зміни у світі при цьому оголошуються ознаками того, що Захід “загниває”. Керується таким фактом – якщо щось було нашим у минулому, то воно наше зараз. Індивідуалізм тут взагалі неможливий, бо усе вирішує “вождь”. А народ має виконувати те, що він скаже. Усе це спостерігається в РФ, де під час опитувань мешканці країни постійно кажуть, що правда там, як сказав Путін.

Неймовірно чуттєвий вірш “Якщо чуєш Ти мене, Боже…”

Якщо чуєш Ти мене, Боже

Якщо чуєш Ти мене, Боже,
А я знаю, Ти точно чуєш,
І я вірю, що Ти все знаєш.
І я вірю,що Ти лікуєш…
Лиш одно в Тебе я попрошу:
“Збережи нашу чистую душу!
Боже рідний, лише єдине…
Збережи наші море і сушу.
Збережи і дітей, і старців
І всю молодь, що квітне нині.
Я молю, я благаю, Боже,
Дай нам сили по всій Україні.
Дай наснаги, дай віри, Боже,
Бо ламають нам наші крила.
Я ніколи, ти чуєш, Боже,
Я ніколи ще так не просила.
Я ніколи ще так не благала,
Дай нам, Боже, добра повсюди.
Бо зайшли до нас в дім темні сили –
То чужі для нас, то не люди…
Боже милий, я прошу миру…
Миру, Боже, для нашої Неньки.
Збережи від ката лихого,
Що поранив ножем серденько.
Збережи від нечистого звіра,
Від тієї проклятої сили.
Ми жили й раділи, Боже,
І спасати ми їх не просили.
Та я знаю, що Ти все бачиш
І я знаю, Ти всіх лікуєш.
Якщо чуєш Ти мене, Боже,
А я знаю, Ти точно чуєш!

Україна – звідки походить назва

Згідно з теорією, якої дотримуються більшість українських дослідників, “Україна” походить від слів “країна” чи “край”, тобто “у” означає жити у рідному, у своєму (у своєму краї). Таким чином “Україна” – антонім слова “чужина”.

Слово “Україна” вперше з’явилося в літописі 1187 року. Це ще відбулося до монголо-татарської навали. Росія дуже довго намагалася вивести назву Україна від слова “У-края”, тобто “околиця”, або “відрізок від шматка”. Деякі росіяни навіть примудряються сказати, що Україна походить від слова “украли” (рос. м.), начебто хтось вкрав, забрав. То вони просто ніколи не цікавилися літописами. А відтак, у літописному повідомлені від 1187 року мова йшла про те, що за Переяславським князем Володимиром Глібовичем (цитую) “тужила вся Україна”. Тоді Переяславщина була одним із князівств власне Русі, до якої також належали Київське, Чернігівське, Переяславське й Новгород-Сіверське князівства. Тому слово “Україна” просто не могло означати околиць князівства.

У повідомлені літопису, що датований 1189 роком, згадується про те, як князь Ростислав Берладник приїхав “в Україну Галицьку”. Тобто князь їхав у князівство, а не якимись його околицями. Відомі й згадки літописів про польських князів, які після походу на Галичину й Волинь верталися “в свою Україну”, що означало – у власне князівство.

Тож бачимо, що вживання назви “Україна” в літературі XII-XV ст. однозначно свідчать, що вона була синонімом слів “князівство”, “земля”. Слово “країна” від значення “територія племені” поступово набувала значення “територія феодального князівства”, а потім – “територія Русі”. І нині українською це слово означає “країна” – власна країна і, як ми бачимо, є більш молодою назвою Русі. Таку головну наукову версію підтримують такі вчені Грінченко Б. Д. (історик, етнограф, публіцист, літературознавець), Шевченко Ф. П. (український історик, доктор історичних наук), Єрмоленко С. Я. (професор, мовознавець, доктор філологічних наук), Скляренко В. Г. (український мовознавець, доктор філологічних наук), Андрусяк М. Г. (історик, публіцист, літературний критик), Русанівський В. М. (доктор філологічних наук, академік НАН України), Байцар А. Л. (український науковець-географ, краєзнавець), Півторак Г. П. (етимолог, доктор філологічних наук).

Згідно з академічними українськими джерелами: “Українська мова: енциклопедія” (перша енциклопедія, присвячена українській мові та українському мовознавству) та “Мала енциклопедія етнодержавознавства”, назва «Україна» мала значення “внутрішня країна”, “внутрішня земля”, “земля, населена своїм народом”. До речі, “Росія” взагалі нещодавно називалася РРФСР, а до того – Московською державою, а ще перед тим – Заліссям і Суздалем.

Подивимося далі, при аналізі літописів бачимо й наступну картину: якщо князь їхав у Новгород, то писали, що князь їхав із Києва до Новгорода, а якщо їхав з Новгорода до Києва, як правило, писали “з Новгорода до Києва на Русь”. Рибаков ще в середині 70-х написав статтю, де пояснював слово “Русь” у вузькому та широкому значенні слова. Є класична стаття Грекова, яка вже неодноразово підтверджувалася, та й зараз історик Ігор Данилевський базується на цій статті, бо її ще ніхто не зміг спростувати. Тому в літописному (вузькому) значенні слова Русь – це територія сучасної України. А Русь у широкому сенсі слова можна досліджувати аж до Камчатки.

Князівства Русі розташовувалися на землях сучасної Київської, Житомирської, Чернігівської та частин Сумської, Черкаської, Вінницької і Полтавської областей. З XII століття Руссю почала називатися й Західна Україна. Князі вважали, що їхня Батьківщина (“вотчина”) – це Русь. Решта залежних територій були підвладними Русі.

Цікавим є і той факт, що слово “Україна” вперше з’явилося на карті Мотіеля. Мотіель їздив з Франції суходолом в Туреччину через Україну. Виїхав він з дому в 1580 році, а вернувся в 1582 році, пробувши в подорожі 2 роки з лишком. В своїй подорожі він користувався картою, ясно те, що ту карту було зроблено раніше 1580 року. На карті Мотіеля територія по обидва боки Дніпра (Правобережжя та Лівобережжя) має напис „Uckrania“ (Україна). Ця карта зберігається у Національній Бібліотеці Парижу, де в паперах французького купця Мотіеля є географічна карта басейну Чорного Моря, зроблена невідомим автором.

Населення Київської Русі

Київська Русь була різноплемінним князівством. Її верхівку становили нормани (вихідці із сучасної Швеції та Норвегії), основною ж частиною населення були слов’яни. На півдні сучасної України тоді жили тюрки, печеніги, половці. Тоді як на території сучасної Росії у той період жили переважно балтійські племена, фіно-угорські та тюркські.

За часів Київської Русі населення України почали називати “русинами” (зрідка “русами”). Назва “русин” збереглася в центральній Україні до XVIII століття, на Галичині та Буковині – до XX століття, а на Закарпатті подекуди – й до сьогодні.

У період, коли правили Київські князі етноси (“народи” в перекладі з грецької) ще не склалися. Вони склалися трохи згодом. А нації склалися загалом із другої половини XVIII століття.

Імперські ідеологи намагалися створити міф, що нібито столиці Русі “переїхала” з Новгорода до Києва. Однак, це не може бути так тому, що назву Русь було вперше вжито у готського історика Йордана щодо подій IV століття, потім у сирійського автора Псевдо-Захарія Ритора у VI столітті. У самій Московії термін “Росія” вперше почали вживати лише у XV столітті. І з того часу й почала з’являтися ідея загарбання земель України.

Натомість, волинський князь Роман Мстиславич наприкінці XII століття називався “князем й господарем Руської землі”, а на його печатках був напис: “король Русі”. Гетьман Богдан Хмельницький в дипломатичній переписці також називався “господарем Русі”. А у XVIII столітті з’явився твір в Україні під назвою “Історія русів”, який стверджує однозначний український характер Русі.

Придивіться, Тарас Григорович Шевченко у своїх творах також ніде не вживав слово “Росія”, а завжди писав про “Московщину”. Так що слово “русский”, як національність підходить для визначення нащадків московитів, а слово “руський” залишиться для всього, що пов’язане з Київською середньовічною державою.

Від Русі до України наших днів

Сучасна Україна, обравши за свій герб знак княжої держави Володимира Великого, проводить свою державність від Русі київських князів. За часів свого розквіту, у X-XI століттях, Русь була однією з найбільших і найвпливовіших країн Європи. Після монгольської навали спадкоємцем Русі стало Королівство Руське XIII-XIV століть, що згодом було поглинуте Великим князівством Литовським і Королівством Польським. Руські землі в складі Великого Князівства Литовського користувалися широкою автономією. Після об’єднання литовської та польської держав у 1569 році, більшість українських земель перебувало у складі федеративної Речі Посполитої.

Відновлення української державності відбулося під час великого козацького повстання, відомого як Хмельниччина, з 1648 року, наслідком якого стало утворення автономної козацької держави, Гетьманщини, або Війська Запорозького. Обмежену автономність Гетьманщина зберігала до 1764 року, при тому частина земель відійшла до Речі Посполитої, а інша частина знаходилася під протекторатом Московії, які поступово поглинули козацьку державу. Згодом українські землі були розділені між Російською імперією та Австро-Угорською монархією.

Під час української революції початку XX століття на українських землях постало декілька національних держав, перш за все Українська Народна Республіка (УНР, 1917-1921), а також Українська Держава (1918), Західноукраїнська Народна Республіка (1918 -1919) та Кубанська Народна Республіка (1918 -1920). УНР наближалася до об’єднання у своєму складі усіх зазначених держав, але внаслідок низки воєн була загарбана сусідами: Радянською Росією, Польською Республікою, Румунським королівством і Чехословацькою Республікою.

З 1919 року, спочатку на східних українських землях зі столицею у Харкові, почала створюватися більшовицька Українська Соціалістична Радянська Республіка (УСРР, згодом УРСР), яка у 1922 році ввійшла до складу Радянського Союзу. Київ став столицею УРСР у 1934 році. Під час Другої світової війни до УРСР були приєднані частина Західної України, Закарпаття, а з 1954 року – Крим.

Сучасна держава Україна відновила незалежність внаслідок розпаду Радянського Союзу й проголошення незалежності 24 серпня 1991 року, яке закріпив референдум 1 грудня 1991 року.

Героїчний опір українців

Героїчний опір українців – це не лише боротьба за власне фізичне виживання, але й за свободу своєї Батьківщини, рідної землі під назвою Україна.

Президент США Джозеф Байден сказав про це так: “Українці мають міцний хребет. Подивіться на жінок та хлопців, які стають перед танками з голими руками і кажуть: “Я нікуди звідси не піду. Я у себе вдома”. Це просто неймовірно. Кожні чотири – п’ять поколінь приходить такий момент, коли фундаментально змінюється все. Світ не буде вже таким самим…”

Задумані Кремлем дії на знищення України негадано для нього тільки підвищили популярність України й викликали вибух симпатій до неї по всьому світу. А найголовніше, що любов до своєї рідної землі спалахнула з новою силою в серцях самих українців. Зараз кожен українець робить свою справу, аби наблизити Перемогу.

Справдилися слова поета Василя Симоненка:

Україно, ти – моя молитва,
Ти моя розпука вікова…
Гримотить над світом люта битва
За твоє життя, твої права.

СЛАВА ГЕРОЯМ, ЯКІ ЦІНОЮ СВОГО ЖИТТЯ ВИБОРЮВАЛИ СВОБОДУ ТА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ УКРАЇНИ!

Герої не вмирають (фото) — Вічна слава ГЕРОЯМ!!!

Світла пам’ять та слава Героям! Щирі співчуття батькам, рідним і близьким. Герої не вмирають, вони будуть жити в наших серцях вічно…

Сильна молитва за Україну

“Отче наш, прости нас грішних, і не відхили цю молитву. Кличемо до Тебе: перейди через нашу Україну і забери всіх її ворогів, внутрішніх та зовнішніх. Прийди у снах до покалічених, всіх недужих, поранених, полонених, загублених та їхніх близьких і втіш їх та зціли доторком своїм, наскільки воля Твоя буде.

Молимо Тебе у час скрутний. Господи, увійди в тіла і душі наших воїнів та полонених та наповни їх незборимим Духом Святим аби, під проводом Твоїм, вони вигнали ворогів наших, що перейшли межі землі нашої, а ворогів, що ховаються поміж нами – зганьбили та знешкодили.

Смиренно просимо Тебе ми, мешканці української землі, бо сила Твоя незмірна і воля Твоя потужна, і Тобі огидна всяка неправда.

В імʼя Отця, і Сина, і Святого Духа, просимо. Амінь.”