ШЕВЧЕНКО – ХУДОЖНИК (30 репродукцій картин і малюнків Тараса Шевченка)

До 210-річчя дня народження Т. Г. Шевченка

09.03.2024

Тарас Григорович Шевченко як художник

Шевченко як художник ще не дуже відомий у світі. Всі знають Тараса Григоровича Шевченка як великого українського поета, Кобзаря. Так само, як Шевченко Т. Г. – поет, він же є й видатним художником – художником-професіоналом. Ми маємо пам’ятати, що за фахом Шевченко був митець, здобув вищу академічну освіту з присвоєнням високого звання академіка гравірування. Так давайте ж відкриємо нові грані життя і творчості великого сина України – Тараса Григоровича Шевченка.

Малювання для Тараса Шевченка було не просто приємним заняттям – воно стало засобом висловити свої почуття та бажання в період кріпацтва та заслання. З 1830 по 1861 роки Шевченко створив понад 1000 творів. На жаль, близько 300 із них втрачено, тому зараз у музеях та приватних колекціях зберігається лише 835 робіт, у тому числі етюдів та ескізів.

Любов до малювання виникла у Тараса ще з дитинства. Його мати і сестра Катерина дуже добре малювали. Вони прикрашали гарними малюнками голубів, півників, квітів не тільки стіни своєї хати, але й сусідів. Малий Тарас уважно придивлявся, як малюють дорослі і сам пробував малювати. Це Тарасові дуже подобалось і він тоді мріяв стати маляром.

Коли хлопчикові минуло 9 років, померла його мати. А згодом тяжко захворів та помер батько. Тараса взяв до себе дядько Павло. Він змушував хлопчика тяжко працювати, інколи бив його. Тарас утік від дядька та помандрував шукати собі вчителя малювання. Після багатьох поневірянь Тарас прийшов до своєї тітки у село Хлипнівку, куди приїхав молодий дяк-маляр з Києва. Той побачив, що у Тараса є хист до малювання, пообіцяв його вчити.

Але Тарас був сином кріпака з села Моринці, сім’ю його пан згодом перевів у село Кирилівку. А тоді, щоб перейти жити у село Хлипнівку, Тарас пішов у Вільшану просити, щоб пан дозволив йому вчитися малювати. Але натомість був відряджений управителем до роботи на кухню.

Та ось з далекого міста Вільна приїхав сам Володар кріпаків пан Енгельгардт. Він забрав Тараса собою козачком-служкою. А коли пана не було вдома, пані Софія іноді дозволяла Тарасу малювати. Художник-портретист Ян Рустем, який був сусідом, оцінив малюнки молодого кріпака і порадив пану віддати Тараса в науку.

У 1830 році пан з родиною переїхали до Петербурга. Тоді Тарас уперше побачив столицю. Пан віддав Тараса в науку до художника Ширяєва, який був звільнений з кріпацтва і став майстром-живописцем.

У білі ночі з тісної комірчини на горищі юнак Тарас ходив малював милуватися красою міста та Літнього саду, де змальовував гарні скульптури. Згодом Тарас зустрівся із земляком – художником Іваном Максимовичем Сошенком. Сошенко познайомив Тараса зі своїми вчителями та друзями художниками Мокрицьким і Венеціановим. І нарешті, з найвидатнішим на той час художником Карлом Брюлловим.

Ще Тарас писав вірші. Письменник Гребінка порадив йому збирати свої вірші, щоб видати їх книжкою. Передові люди-поети, письменники, художники стали дбати про те, щоб викупити талановитого кріпака з неволі, аби Тарас зміг вчитися в Академії художеств.

Поет Жуковський умовив Карла Брюллова змалювати з нього портрет і розіграти його в лотерею. Зібрали 2500 карбованців і викупили Тараса Шевченка з неволі. На той час Тарасові було 24 роки.

25 квітня 1838 року на квартирі К. Брюллова Шевченку було вручено відпускну з кріпацтва пана Енгельгардта.

Воля! Тарас оселився у друга Сошенка. Став учнем профессора-художника К. Брюллова. Навчаючись в Академії художеств, Тарас Шевченко був дуже працьовитим, закоханим у мистецтво, виявив хист, талант і велику любов до малювання. Шевченко одержав у нагороду три срібні медалі за свої роботи. Йому було присвоєно високе звання академіка гравірування.

Закінчивши навчання в Академії художеств Т. Шевченко поїхав в Україну. Задум видання серії офортів, що оспівують красу України виник у Тараса Шевченка ще у 1843 році під час його подорожі Батьківщиною. Про це свідчать його малюнки, зроблені під час цієї поїздки. Рішення Шевченка виконати задуману серію саме в офорті було для його часу досить сміливим і новим, так як в Імператорській академії мистецтв, де в цей час панувала класична різцева гравюра, офортом практично ніхто не займався.

Повернувшись до Петербурга в березні 1844 року, Шевченко почав працювати над підготовкою до видання “Живописной Украины”. Митець прагнув оформити свої твори як художнє періодичне видання про історичне минуле, народний побут, звичаї і фольклор, природу й історичні пам’ятки України. Над цією серією він продовжував роботу протягом всього 1844 року. Тарас Шевченко весь цей час працює над виготовленням гравюр, в процесі роботи освоюючи складну техніку.

Проте здійснити це йому так і не вдалося. Проте уявлення про зміст і характер нереалізованого задуму автора дають офорти “У Києві”, “Судна Рада”, “Дари в Чигирині”, “Старости” та “Видубицький монастир”, що відзначаються блискучою технікою, життєвою та історичною правдою. Офорт “У Києві” було виконано одним із перших. У своїх листах Шевченко називав його «Печерська київська криниця».

А ось про “Судну Раду” автор першої книги про Шевченка-художника О. Новицький говорив так:

“Тут саме життя, як воно є, без усякої прикраси, чого російські малярі ще довго й пізніше не могли дати”.

Вже доведено, що літературна творчість Шевченка рівнозначна його малярко-графічній творчості. Адже він в другій цій творчості був професіоналом. Майстерність і витонченість Шевченківських малюнків, гравюр, акварелей, картин рівна його чудовому поетичному таланту.

Велич Шевченка-образотворця полягає у тому, що він дав досконалі зразки майже всіх жанрів малярства і графіки. Тоді як до Шевченка розвитий був переважно жанр портрета. Цікаво й те, що йому вдавалося уникати писати великі за розміром полотна.

Вагомими були досягнення Шевченка в малярському і графічному портреті. Портрети у Шевченка Т. Г. виявлялася одними з найкращих полотен у його творчості. Це були як елегантні жіночі, так і повні індивідуальності чоловічі портрети. Він виконав близько 150 творів портретного жанру. У ряді портретів простежуються прагнення в Шевченка підкреслити гармонійну сутність людини, її моральну, інтелектуальну й фізичну досконалість. Для нього людина – творіння Бога. митець бачив у ній духовну окрасу.

Як і вся творча спадщина Шевченка Т. Г., його твори живопису і графіки безсмертні. Вдивляючись в його твори, знаходимо там неосяжні духовні глибини.

Це був “…шлях великомученика до святості, шлях його на Голгофу. Поєднання геніальності, божественної любові та інтуїції, відзначеної Богом… Його вірні шляхетні друзі, допитливі шукачі правди, врешті сам Шевченко був переповнений любов’ю до всього сущого.” (Джерело: www.istpravda.com.ua)

Пропонуємо вам познайомитися з кількома творами живопису і графіки Тараса Шевченка.

Портрет батька

Портрет батька. Папір, туш, перо, пензель. (1829 — 1830)

Першим портретом, що зберігся, написаним Шевченком Т. Г., є “Портрет батька”. На малюнку під портретом є чорнилом напис: “Се мій батько”. Що вважається єдиною підставою для визначення малюнка, як портрета батька Т. Г. Шевченка Григорія Івановича (1786 – 1825). Малюнок знайдено у Вільнюсі. У 1920 році експонувався на Шевченківській виставці у Львові як малюнок Тараса Шевченка.

Портрет П. В. Енгельгардта

Портрет Павла Васильовича Енгельгардта. Брістольський картон, акварель. (1833 р.)

Енгельгардт П. В. – поміщик, у якого Шевченко був кріпаком. Портрет виконаний аквареллю в Санкт-Петербурзі.
Особу Енгельгардта визначено колишнім власником портрета Цвєтковим І. Є. (О. Новицький, Тарас Шевченко як маляр, Львів — Москва, 1914. /6/ стор. 40), який особисто знав Енгельгардта В. П., сина портретованого Енгельгардта П. В.

Портрет у 1939 році експонувався на Республіканській ювілейній Шевченківській виставці в Києві.

Зараз картина зберігається в Національному музеї Тараса Шевченка. Попередні місця збереження: Цвєтковська галерея, Державна Третьяковська галерея, Інститут Тараса Шевченка (Харків), Галерея картин Т. Г. Шевченка (Харків), Центральний музей Т. Г.

Портрет дівчини з собакою

Портрет дівчини з собакою. Брістольський картон, акварель. (1838 р.)

За свідченням колишнього власника цього твору В. Бацманова, це портрет дочки лейб-медика Федорова (“Образотворче мистецтво”, К., 1940, № 2, стор. 25).

Попередні місця збереження: власність Новосельського М. О., Новосельського А. А., В. Бацманова, Одеський державний художній музей, КДМУМ, ЦМШ. У 1939 р. експонувався на Республіканській ювілейній шевченківській виставці в Києві. Зберігається в Державному музеї Тараса Шевченка.

Циганка-ворожка. Папір, акварель. (1841 р.)

Малюнок за який Петербурзька Академія мистецтв втретє нагородила Тараса Шевченко срібною медаллю другого ступеня. (Джерело:uk.wikipedia.org)

У 1939 році експонувалася на Республіканській ювілейній Шевченківській виставці в Києві. Зараз зберігається в Національному музеї Тараса Шевченка в Києві створеного на базі колишньої Галереї картин Тараса Шевченка в Харкові та Центрального державного музею Тараса Шевченка в Києві у 1949 році.

Катерина

Катерина. Полотно, олія. (1842 р.)

Картина виконана на тему однойменної поеми “Катерина”. Про створення цієї картини Шевченко Т. Г. повідомляє в листі від 25 січня 1843 р. до Тарновського Г. С.:

“…Намалював я се літо дві картини і сховав, думав, що ви приїдете… Але Скобелєв таки пронишпорив і одну вимантачив, а друга ще в мене, …то я думаю послать її до вас, а що вона буде коштувать, то це вже ваше діло… Я намалював Катерину в той час, як вона … вертається в село, у царині під куренем дідусь сидить, ложечки собі струже і сумно дивиться на Катерину, а вона, сердешна, тіль не плаче…”

У 1939 р. картина експонувалася на Республіканській ювілейній шевченківській виставці в Києві. У 1951 р. – на виставці образотворчого мистецтва Української РСР у Москві. Зараз картина зберігається в Національному музеї Тараса Шевченка.

Портрет невідомої біля фортепіано

Портрет невідомої біля фортепіано. Акварель. (1842 р.)

Справа внизу аквареллю дата і підпис автора: 1842. Т. Шевченко.

Оригінал не знайдено. Публікується за фотографією, що зберігається в ДМШ.

Автопортрет

Автопортрет. Папір, туш, перо. (1843 р.)

Дата уточнена на підставі листа Рєпніної В. М. до Шарля Ейнара від 27. 01.1844 pоку, де вона згадує про те, що Шевченко присвятив їй поему “Тризна”, вступ до якої був написаний ним і прочитаний 11 листопада 1843 р. Через кілька днів після цього Шевченко виїхав з Яготина на 10 днів і, повернувшись (орієнтовно 23.11.1843 p.), подарував Рєпніній В. М. поему “Тризна”, пообіцявши наступного дня подарувати ще свій автопортрет. Підтвердженням того, що портрет був дійсно вручений Шевченком Рєпніній В. М.,може бути її лист до Чалого М. К. від 10.01.1881 pоку: “У меня находится портрет Шевченко, сделанный им самим” (“Киевская старина”, 1897, кн. II, стор. 171).

Попередні місця збереження: власність В. М. Рєпніної, Є. М. Орлової. У 1939 році експонувався на Республіканській ювілейній Шевченківській виставці в Києві. У 1948 р. – на виставці російської графіки в Державному музеї образотворчих мистецтв ім. Пушкіна О. С. у Москві. Місцезнаходження зараз: Москва. (Джерело: uk.wikipedia.org)

Хата батьків

Хата батьків Т. Г. Шевченка в с. Кирилівці. Олівець (1943 р.) (Джерело: ru.wikipedia.org)

Селянська родина

Селянська родина. Полотно, олія. (1843 р.)

Це робота Тараса Шевченка, що була виконана під час подорожі по Україні.

Подорожуючи по Україні з травня 1843 року до січня 1844, Шевченко виконав такі олійні картини “Селянська родина”, “На пасіці”, два малюнки до поеми “Сліпий” (“Невольник”) , портрети, а також інші малюнки, ескізи, етюди і начерки.

Бандурист або Сліпий (Невольник)

Сліпий (Невольник). Папір, сепія. (1843 р.)

На звороті зліва чорнилом напис: Бандурист. Малюнок зображує молодого бандуриста у капелюсі, який грає біля паркану. Його оточують слухачі, зображені на другому та третьому планах.

Сюжетно малюнок пов’язаний з поемою “Невольник”, що вийшла друком в 1845 pоці, і зображує сцену поеми, де Ярина вгадує у сліпому кобзарі свого нареченого Степана:

Отак на улиці під тином
Ще молодий кобзар стояв
І про невольника співав.
За тином слухала Ярина…

Довгий час зберігався у приватних колекціях, доки не увійшов до складу фондів Музею українських старожитностей Тарновського В. В. У 1929 році експонувався на виставці творів Т. Шевченка в Чернігові під назвою “Хлопець грає на бандурі”. З 1948 року зберігається у Національному музеї Тараса Шевченка. (Джерело: uk.wikipedia.org)

Козак-бандурист

Козак-бандурист. Папір, сепія. (1843 р.)

“Козак-бандурист” – утрачений малюнок авторства Тараса Шевченка, який був створений, під час першої подорожі художника Україною. Малюнок, швидше за все, було знищено пожежею у маєтку Капністів у 1919 році. Твір відомий завдяки двом збереженим фотокопіям. Один із найбільших малюнків художника, виконаних сепійною* технікою.

У центрі композиції зображений сліпий бандурист із козацьким оселедцем. Біля музиканта стоїть його поводир, а з-за огорожі видніється молода дівчина, яка слухає пісню. Сюжетно малюнок пов’язаний із поемою “Невольник» («Сліпий”).

Шевченко зображував на своїх малюнках кобзарів та бандуристів протягом всього свого творчого шляху. Перший відомий малюнок такої тематики – це “Козацький бенкет” (1838 р.) Під час своєї першої подорожі Україною у 1843 році , Тарас Шевченко створив найбільше малюнків такої тематики. Та у період заслання й в останні роки життя, художник вже рідко звертався до зображення кобзарів та бандуристів.

Цікавий факт, що фігури кобзаря та поводира з малюнка були зображені на звороті 100-гривневої банкноти зразка 2005 року.

Портрет Маєвської Т. О.

Портрет Маєвської Т. О. Полотно, олія. (1843 р.)

Прізвище портретованої особи визначив колишній власник цього портрета Горленко В. П. (“Киевская старина”, 1888, кн. VI, стор. 82).

Попередні місця збереження: власність Горленка В. П., Кундеревича Ф. Ф., ВІМШ, ГКШ. У 1911 р. експонувався на виставці художніх творів Шевченка Т. Г. в Києві. У 1951 р. – на виставці образотворчого мистецтва Української РСР у Москві . Зараз зберігається у Національному художньому музеї України.

Портрет дітей Рєпніна В. М.

Портрет дітей Рєпніна В. М. Полотно, олія. (1844 р.)

На портреті зображені Варвара та Микола Рєпніни – діти Василя Миколайовича Рєпніна, рідного брата Варвари Рєпніної. В листі до Шарля Ейнара від 27 січня 1844 року Рєпніна В. М. писала: “…он (Шевченко) работал в мастерской Глафиры над портретами детей моего брата, а я занимала их, чтобы они сидели смирно” (“Русские пропилен”, т. II, М., 1916, стор. 217).

Попередні місця збереження: власність Репніна В. М., Мусіної-Пушкіної Є. В., Київський державний музей російського мистецтва, Галерея картин Шевченка Т. Г. , м. Харків. Зараз зберігається у Національному музеї Тараса Шевченка.

Судня рада

Судня рада. Папір, офорт. (1844 р.)

Під зображенням зліва дата і підпис автора: 1844. Т. Шевченко. Посередині назва: СУДНЯ РАДА. Зліва від неї пояснювальний текст Шевченка до офорта:

“Отаманъ сбира насело громаду колы що трапиця незвичайне на раду и судъ, коло оранды або на майдани, громада, порадывше и посудывше добре и давше миръ ворогамъ чито кару, розходыця пьючи почарци позвовои”.

Справа від назви написаний цей же текст, повторений французькою мовою:

“En cas urgents l’otamane (le chef de l’endroit) rassemblait le peuple sur une place publique ou bien pres de la taverne: c’est là que les representants du peuple et toute l’assemblée déliberaient sur l’affaire et prononçaient l’arrêt: ensuite, après avoir ènfligè une punition ou bien rètabli la paix, tout le monde s’en allait et les parties opposèes de-vaient boir une rasade en guise de rèconciliation”.

У 1911 році експонувався на виставці художніх творів Тараса Шевченка в Києві, в 1929 року – на виставці творів Т. Шевченка в Чернігові, 1939 року – на Республіканській ювілейній Шевченківській виставці в Києві.

Попередні місця збереження: Державний Ермітаж, Всеукраїнський історичний музей ім. Т. Г. Шевченка, Київ, Інститут Тараса Шевченка, Харків, Галерея картин Т. Г. Шевченка, Харків. Зараз офортна дошка знаходиться в Національному музеї Тараса Шевченка.

У Києві

У Києві. Папір, офорт. (1844 р.)

Цей офорт в листах Шевченко називав «Печерська Київська криниця». Він зосередив основну увагу на старій розлогій вербі, що схилилася над водою.

Офортна дошка належала К. Свідзінському, а після 1855 року знаходилась в бібліотеці Красінських у Варшаві. Сучасне місцезнаходження цієї дошки не встановлено.

Дари в Чигирині

Дари в Чигрині 1649 року. Малюнок до однойменного офорта. Папір, туш. Виконаний у Санкт-Петербурзі в 1844 році.

Початкова дата визначається часом повернення Шевченка до Петербурга. Оскільки в листі до Бодянського в перших числах травня Шевченко повідомляє про те, що офорт “Дари в Чигрині” ним уже закінчений, підготовчий малюнок до нього виконаний, очевидно, не раніше часу повернення до Петербурга і не пізніше квітня місяця 1844 року.

Під зображенням рукою Шевченка вигравіювана назва: “Дары въ Чигрыни 1649 року”. Зліва від назви – пояснювальний текст українською мовою, написаний за тодішнім правописом:

“Изъ Царяграда, изъ Варшавы и Москвы, прыбували послы зъ великими дарами еднать Богдана и народъ Украинскій уже вольный и сильный. Султанъ, окроме великого скарбу приславъ Богданови червоный оксамитовый жупанъ на горностаевій хутри шталтъ княжой — порфиры, булаву и шаблю…”

Попередні місця збереження: Музей української старовини Тарновського В. В. в Чернігові, Чернігівський обласний історичний музей, Галерея картин Т. Г. Шевченка (Харків). Зараз зберігається в Національному музеї Тараса Шевченка.

Видубицький монастир у Києві

Видубицький монастир у Києві. Папір, офорт. (1844 р.)

Видубицький монастир – один із найдавніших православних монастирів Києва. Заснований між 1070 та 1077 роками Всеволодом Ярославичем, сином Ярослава Мудрого.

Рисунок з натури, використаний для офорта. Дата виконання офорта уточнена на підставі листа Шевченка до Кухаренка Я. Г. від 26.11.1844 року.

Офортна дошка належала Свідзінському К., а після 1855 року знаходилась у бібліотеці Красінських у Варшаві. Сучасне місцезнаходження офортної дошки не встановлено.

Автопортрет Шевченка Т. Г.

Автопортрет. Папір, олівець. (1845 р.)

На звороті автопортрету, внизу, чорнилом напис: “Портретъ Т. Шевченко сделанный имъ самимъ въ зеркало въ до 1845 года въ с. Потокахъ Кіев. губ. и подаренный своей куме Н. В. Тарновской”.

Потоки – це село Канівського повіту, Київської губернії, де Шевченко бував у Тарновського В. В. (“Киевская старина”, К., 1897, лютий, докум., стор. 31 — 32). Тут 28 серпня він з Тарновською Н. В. хрестив дитину у місцевого диякона.

Попередні місця збереження: власність Тарновської Н. В., ЧМТ – № 190, ЧІМ, ЦМШ. У 1929 p. експоновано на виставці творів Т. Г. Шевченка в Чернігові. Зараз знаходиться у Національному музеї Тараса Шевченка.

Портрет невідомої в блакитному вбранні

Портрет невідомої в блакитному вбранні. Бристольський папір, акварель. (1845 р.)

Оригінал акварелі Тараса Шевченка не знайдено. Опис та репродукцію дано за альбомом “Малюнки Т. Шевченка”, вип. II, вид. «Об-ва имени Т. Г. Шевченка”, Пб., 1914.

Портрет намальований під час перебування Шевченка в Україні (1845 – 1847 роки).

Будинок І. П. Котляревського у Полтаві

Будинок Котляревського І. П. в Полтаві. Папір, акварель. (1845 р.)

На звороті зліва вгорі олівцем напис: “Домик Котляревського у Полтаві”. Датується часом перебування Шевченка на Полтавщині. Будинок стоїть на мисі Городище поблизу Успенського собору. Поет Шевченко високо цінував творчість Івана Котляревського. Під безпосереднім враженням від звістки про його смерть навіть написав вірш “На вічну пам’ять Котляревському”.

Попередні місця збереження: збірки Козачковського, Коховського, Бразоль, 1929 р. Експонувався на виставці творів Т. Шевченка в Чернігові. У 1939 р. – на Республіканській ювілейній шевченківській виставці в Києві.

Воздвиженський монастир у Полтаві

Воздвиженський монастир у Полтаві. Папір, сепія, акварель, туш. (1845 р.)

Про Воздвиженський монастир у Полтаві Шевченко згадує в повісті “Близнецы”.

Попередні місця збереження: ЧМТ.1929 р. Експонувався на виставці творів Т. Шевченка в Чернігові.

Церква Всіх Святих у Києво-Печерській Лаврі

Церква Всіх Святих у Києво-Печерській Лаврі. Папір, сепія. (1846 р.)

Церква Всіх Святих (Києво-Печерська лавра або Всіхсвятська церква) – церква в складі Києво-Печерської лаври в Києві, пам’ятка архітектури XVII ст. Збудована коштом гетьмана Івана Мазепи у 1696 -1698 роках в стилі українського бароко.

Очевидно, це один з тих малюнків, які Шевченко виконав після повернення з Седнева.

Попередні місця збереження: музей Щукіна П. І., Історичний музей (Москва), КІМШ.

Успенський собор Почаївської Лаври

Успенський собор Почаївської Лаври (внутрішній вигляд). Папір, акварель. (1846 р.)

Зображає внутрішній вигляд Успенського собору Почаївської лаври. Акварель зокрема дозволяє скласти певне уявлення про первісний рококовий головний вівтар собору, виготовлений Матвієм Полейовським і Василем Бернакевичем, нині втрачений – знищений духовенством Російської православної церкви. На звороті ескіз до цього малюнка. (Джерело: uk.wikipedia.org)

У 1929 р. експонувався на виставці творів Т. Шевченка в Чернігові. Зберігається зараз у Київському національному музеї Тараса Шевченка.

Вид на околиці з тераси Почаївської Лаври

Вид на околиці з тераси Почаївської Лаври. Папір, акварель. (1846 р.)

Справа внизу чорнилом підпис автора: Шевченко. На звороті ледве помітний незакінчений начерк тієї ж тераси.

Попередні місця збереження: Музей української старовини Тарновського В. В. в Чернігові, Чернігівський обласний історичний музей, Галерея картин Т. Г. Шевченка у Харкові. У 1929 році експонувався на виставці творів Шевченка в Чернігові. Зберігається у Київському національному музеї Тараса Шевченка.

Портрет Кейкуатової К. Ф.

Портрет Кейкуатової К. Ф. Полотно, олія. (1847р.)

Це портрет Єлизавети Василівни Кейкуатової. Про своє перебування в с. Бігач, Чернігівського повіту (нині Березнянського р-ну, Чернігівської обл.), Шевченко згадував у листі до Лизогуба А. І. від 16.07.1852 року. Єлизавета Василівна Кейкуатова, 1813 pоку народження, походить з родини Лукашевичів.

Попередні місця збереження: збірка Шлейфера Г. П. в Києві, ВІМШ, ГКШ. У 1911 р. експонована на виставці художніх творів Т. Шевченка в Києві. В 1951 р. – на виставці образотворчого мистецтва Української РСР у Москві. Зараз перебуває у Національному музеї Тараса Шевченка.

Туркменські аби в Кара-Тау

Туркменські аби в Кара-Тау. Папір, акварель. (1851 – 1857)

На звороті внизу чорнилом рукою Шевченка напис: Туркменскіе абы (гробницы) въ Кара-Тау.

Малюнок був надісланий Шевченком Бр. Залеському для «Віленського альбома» і є повторенням (з незначними змінами) рисунка «Кладовище Агаспеяр», створеного під час Кара-тауської експедиції.

Кладовище Агаспеяр знаходиться в однойменній долині між Кара-Тау і Південним Ак-Тау. В пояснювальному тексті до офорта Бр. Залеський пише:

“Мавзолеї, за звичаєм, розповсюдженим в цій частині степу, споруджені із дрібних камінців, зцементованих піском, з гончарної глини та вапна й облицьовані добре обтесаними плитами з крейди. Вхід, зроблений так низько, що треба зігнутися вдвоє, щоб увійти в нього, завжди залишається відкритим навстіж. Всередині декілька простих надгробних камнів, або просто невеликі підвищення, означають місця поховання і вказують, що в даному мавзолеї знайшли спочинок декілька чоловік, можливо ціла родина… Поряд з великими монументами на кладовищі є велика кількість малих пам’ятників всіх видів; найчастіше попадаються у вигляді обеліска з закругленою верхівкою, вкритого рельєфними арабесками у східному дусі”.

Початкова дата визначається часом перебування експедиції в долині Агаспеяр після першої тривалої зупинки біля колодязя Апазир.

В літературі зустрічається під назвами: “Туркменські гробниці в Кара-Тау” (“Каталог музея украинских древностей В. В. Тарновского”, т. II, Чернигов, 1900, стор. 181, № 262).

У 1929 році експонувався на виставці творів Тараса Шевченка в Чернігові.

Мангишлацький сад

Мангишлацький сад. Кольоровий папір, акварель, білило. (1854 р.)

Акварель відповідає описові, наведеному у спогадах Савичева М. Ф.: “Шевченко, узнав, что я порисовываю, рекомендовал мне съездить в Разумановский сад, верстах в 7-ми от крепости. На одной из маленьких площадок, натурально огороженной с трех сторон каменною оградою, стояли три большие дикорастущие тутовые дерева; несколько грядок с цветами, молодой виноградник на тычинках, мостик через трещину, несколько скамеек, – вот весь сад Разуманова, прозванный по фамилии одного богатого купца, открывшего и облюбовавшего эту местность” (газ. “Казачий вестник”, Новочеркасск, 1884, № 53 – 54; “Літературний журнал”, 1939, № 2, стор. 117)

Попередні місця збереження: збірка С. С. Боткіна, РМ, ІТШ, ГКШ. Зараз перебуває у Державному музеї Т. Г. Шевченка.

Автопортрет (1853 -1857)

Автопортрет. Папір, сепія. (1853 – 22.04.1857)

Автопортрет був відомий за репродукцією в журналі “Известия Общества любителей изучения Кубанской области” (1913, вип. IV, між стор. 48 – 49), де вказано, що цей малюнок мав розмір поштового паперу.

Якось серед документів, що належали Олені Пчілці, знайдено тоновану фотографію з оригіналу цього ж автопортрета. Висока якість фотографії, на якій добре передано і саме зображення, і техніку його виконання, дозволила порівняти автопортрет з іншими однойменними творами Шевченка років заслання, внаслідок чого дату його виконання уточнено: 1851 -1853 роки, а разом встановлено його безсумнівну близькість до автопортретів, виконаних Шевченком ще в Оренбурзі (Б. Бутник-Сіверський, В творчій лабораторії художника, “Україна”, К., 1963, № 12, стор. 10 – 11).

Попередні місця збереження: власність Я. Г. Кухаренка, О. Я. Кухаренка. Сучасне місцезнаходження малюнка невідоме.

Казашка Катя

Поминання померлих (Казашка Катя). Папір, сепія.(1857 р.)

В портреті використано мотиви релігійного звичаю казахів. Другу Броніславу Заліському Шевченко повідомляє про зміст картини:

“Я назвав їх молитвою за померлими. Це релігійне повір’я казахів. Вони ночами палять баранячий жир над небіжчиками, а вдень наливають воду в ту саму миску, де вночі жир горів, щоб пташка напилася і помолилася богу за душу коханого небіжчика. Чи не так, поетичне повір’я?”

Портрет був подарований Шевченком родині Ускових: “Усковым на память о прожитом с ними времени и о самом себе…”

Попередні місця збереження: власність Ускових, Смоляк Н. І., ІТШ, ГКШ. Зберігається зараз у Національному музеї ім. Тараса Шевченка.

Свята родина

Свята родина. Папір, офорт, акватинта. (1858 р.)

Під зображенням посередині є запис кирилицею: СВЯТАЯ СЕМЬЯ.

У щоденнику за 3 травня 1858 року Тарас Шевченко записав:

“В Ермітажі я зустрівся та познайомився із знаменитим гравером Йорданом. Він чув про мій намір зайнятися акватинтою і запропонував мені свої послуги в цій новій для мене справі. Зрадівши його милою, щирою пропозицією, я обійшов двічі всі зали з метою вибрати картину для першої спроби вибраного мною мистецтва. Після уважного огляду зупинився я на ескізі Мурільйо “Святое семейство””

У 1911 році один із примірників офорта експонувався на Шевченківській виставці в Москві, на виставці художніх творів Шевченка в Києві , в 1929 році – на виставці творів Т. Г. Шевченка в Чернігові.

Дякуємо, що ви були з нами! Сподіваємося, що для вас викладений вище матеріал був цікавим та корисним.

Використана література:

Тарас Шевченко. Мистецька спадщина. Том 8. Живопис і графіка. 1843-1847. – К.: Наукова думка, 2013 – 582 с.: іл.
Тарас Шевченко. Мистецька спадщина. Том 10. Живопис, графіка і скульптура. 1851-1857. -К.: Наукова думка, 2014. – 558 с. : іл.
Симоненко Р. Г., Берестенко В. А. Тарас Шевченко та його доба. Том 1. – Харків: Фоліо, 2013. – 495 с.: іл.
Тарас Шевченко. Повне зібрання творів в десяти томах. – К., 1961. – Т. 7: Живопис, графіка 1830-1847.
Тарас Шевченко повне зібрання творів в десяти томах
Список малюнків та картин Тараса Шевченка
www.t-shevchenko.name

*Пояснення:

Сепія -це коричнева фарба, що отримується з барвника, що виробляється особливим органом в тілі молюска (каракатиці). Сепія також може бути виготовлена штучно. Використовується у живописі. Малюнок зроблений такою фарбою, має приємний, м’який коричневий колір.

Тарас Шевченко почав малювати сепією під час перебування у столиці Російської імперії. Один з перших сепійних малюнків художника, це “Визволення апостола Петра з темниці” (1836 р.). До речі, за сепійний малюнок “Хлопчик-жебрак, який хлібом годує собаку” Тарас Григорович Шевченко отримав срібну медаль другого ступеня від Імператорської академії мистецтв.

Сепією художник малював протягом всього життя, використовуючи її для ілюстрацій, пейзажів і портретів сучасників.

Будь ласка, поділіться своїми думками щодо прочитанного у коментарях.

Дізнавайтеся більше про культуру та мистецтво України, переходячи за цим посиланням.

Та не забудьте підписатися на наші канали: