Марія Примаченко (Приймаченко)

Марія Оксентіївна Примаченко (Приймаченко) – видатна народна художниця України в жанрі “наївного мистецтва”∗, лауреат Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка. (uk.wikipedia.org)

∗Наївне мистецтво — це стиль спрощених форм, “чистих” кольорів, порушеної перспективи і свіжого погляду. Часто сюжети картин зав’язані на фольклорі, а зовнішньо нагадують дитячі малюнки. Та у цьому стилі малювали не лише художники-самоучки, а й митці з академічною освітою, які зумисно, з певною метою хотіли скоротити кількість художніх засобів.

Марія Примаченко — постать феноменальна. Невичерпність творчої уяви в її композиціях вражає. Її малюнкам із зображенням дивовижних звірів аналогів у творах народного мистецтва немає. Її химерні звірі заворожують, розглядаючи її картини, ми потрапляємо ніби у світ казки.

Присвята Марії Примаченко

Чарівна казка в музиці злилася…
З картин зійшов чудний мрійливий світ.
Смішні, а інколи – сумні
Всі звірі так на диво схожі.
Пташки прозорі, неземні.
Крізь полотно звучить незрима пісня –
То гімн красі вкраїнської землі.
Її талант – творіння Боже,
Її душа – незвичні кольори.

(Софія Куць)

“Хай полотно видатної художниці буде ще одним символом єдності українців у часи випробувань.”

Примаченко чи Приймаченко?

До цих пір сперечаються про те, як правильно пишеться прізвище видатної художниці. У своїй статті режисер Лесь Танюк написав:

“Одного разу я запитав її (Марію Примаченко – ред.):

– Так ви, Марія Оксентіївна, Приймаченко чи Примаченко?

– Приймаченко, – без сумнівів відповіла вона. – Приймаченки ми, бо з “приймаків”. Батька мого Оксентія Григоровича дід з бабою в “приймаки” взяли, всиновили. А записали потім російською. Все зіпсували… Так у них в селі казали – примак, а не приймак, ну так нехай так і буде.”

(Джерело: “Дзеркало тижня” № 11 28 березня 2009 року)

В газеті “Сегодня” від 8.02.2010 можна також прочитати інтерв’ю, де невістка художниці Катерина Примаченко розповідала, що у свідоцтві про народження Марії Оксентіївни у прізвищі літери «Й» немає.

У 2018 року правнучка Марії Анастасія Примаченко заснувала благодійний фонд під назвою “Творча спадщина родини Марії Примаченко”.

Також, в указі Президента України Володимира Зеленського від 2022 року “Про нагородження відзнакою Президента України “Національна легенда України”” теж було вжито варіант Примаченко.

Марія Примаченко. Біографія

Марія Оксентіївна Примаченко народилася 30 грудня 1908 (12 січня 1909 за нов. стилем) у селі Болотня Іванківського району Київської області у талановитій родині. Батько був майстром по дереву, теслею і різьбярем. Мати, як казали люди, була найкращою вишивальницею в Болотні, бабуся була писанкаркою.

Поліомієліт чи вроки?

Маленькій Марійці після 4-го класу довелося залишити школу, бо вона була далеко, а автобуси тоді не ходили. До того, ще дівчина захворіла на поліомієліт, що призвело до паралічу ніжки. Одна нога в Марійки була коротша за іншу. Довелося ходити з милицями. Вона вимушена була носити довгі спідниці.

∗Що таке поліомієліт? Поліомієліт — гостра інфекційна хвороба, яка спричиняє інвалідність і є небезпечною для життя. Вона обумовлена ураженням сірої речовини спинного мозку поліовірусом, характеризується переважно патологією нервової системи. Поліовірус проникає в ЦНС, розмножується в мотонейронах, що призводить до їх загибелі, незворотних парезів або паралічів м’язів, що иннервируются. (Джерело: uk.wikipedia.org)

“Хвороба проявилась у неї у 8 чи 9 років”, — пригадує Ольга Левченко, віце-президентка “Всеукраїнського благодійного фонду М. Примаченко”, яка п’ятнадцять років товаришувала з художницею. “Вона розповідала мені, що якось на Благовіщення гралась біля калюж на подвір’ї, забруднила свою білу хустку, випрала і повісила на паркан баби Харитини. Та розсердилась, почала кричати, а Марія настільки перелякалась, аж почала труситись, біль пронизав все тіло. З того часу нога почала всихатись і викривлюватись. Вона завжди вважала, що її врекли”.

З самого дитинства Марійка дуже любила малювати. Малюнками гарних квітів вона прикрашала хату і піч. Про її розмальовані печі та хати говорила не лише Болотня, а й увесь район. Люди були ладні їхати на конях із сусіднього села, аби помилуватись її квітами. Тож замовлень не бракувало. Таким чином вона допомагала своїй родині заробляти гроші, бо через свою хворобу не могла працювати у полі.

Дівчина також вміла чудово вишивати. Її тітка Варка була директоркою вишивальницької артілі. Вона привозила Марійці рушники, або сорочки, щоб дівчина опановувала нові орнаменти і техніки. А згодом тітка запросила Марійку до артілі. Так у неї з’явилася ще одна улюблена справа.

На цьому відео – дівоча, рання вишиванка, яку свого часу зшила і вишила сама Марія. Вона носила її юною дівчиною. Зараз ця річ зберігається у Фонді родини Марії Примаченко. (Джерело: Maria Prymachenko Family Foundation)

Ця вишиванка – яскравий вияв тієї внутрішньої свободи, яка жила в Марії Примаченко. Її кольори дещо наївні, щирі, але саме в цій наївності проявлялася сміливість бути собою, бачити світ по-своєму й не боятись це виразити. Марія часто не дотримувалася усталених правил орнаменту. Як згадують рідні:

“Ті орнаменти, що були, здавалися їй одноманітними. І вона вигадувала свої власні”.

Оскільки фізична вада не звільняла дівчину від колгоспу, тож щоб відробити свої трудодні, Марії доводилось віддавати рушники і скатертини у спеціальні майстерні, звідки вони потрапляли на базар.

Київ як шанс змінити життя

Ішов 1935 рік. З Києва приїхала Тетяна Флора у пошуках талановитих художників та майстрів, чиї твори заслуговували б на визнання. Вона побачила малюнки Марії Примаченко, вони її зачарували. Марію запросили до Експериментальних творчих майстерень, які щойно відкрилися при Київському державному музеї українського мистецтва. У цих майстернях митці творили і навчалися. Такі майстерні відкрилися і при Києво-Печерській лаврі. У цих Майстернях викладали Анатоль Петрицький, Василь Кричевський, Василь Касіян, училися — Тетяна Пата, Параска Власенко, Макар Муха й десятки інших визначних творчих постатей.

“Марія не мала академічної освіти, і той стиль, який вона виробила, це був її самостійний, тобто вона сама його набувала. Це круто, тому що вона виконувала все це на дуже високому рівні”.

(Мистецтвознавець Едуард Димшиць)

“Марію Примаченко звикли вважати самоучкою, простою селянкою, що розвинула свій талант. Але при цьому забувають, що вона три роки навчалась у професіоналів – це були майстри з Петриківки, знані художники, скульптори”, — зауважує Ольга Левченко.

Перші міста в Експериментальних творчих майстернях (тепер – Київський державний інститут декоративно-прикладного мистецтва та дизайну) займали майстри декоративного розпису з Петриківки, що на Дніпропетровщині під головуванням Тетяни Пати.

Таким чином, Марія Примаченко вчилась у народних майстрів та стала працювати у стінах Києво-Печерської лаври. Там вона малювала, займалася керамікою та вишивала. До Марії прийшло визнання.

Під час навчання стався ще один ключовий момент — Примаченко зважилася на операцію і врешті їй поставили протез. Милиці стали не потрібними, Марії вистачало й палички.

У Києві Марія зустріла офіцера Василя Маринчука і покохала його. Він приїхав на екскурсію до Лаври. Але їх щастя тривало недовго, бо почалася Друга світова війна, яка забрала її коханого чоловіка. Втім, її втішало одне — Василь встиг отримати її листа, у якому вона розповіла про народження сина.

У березні 1941 року Марія Примаченко народила сина Федора. Він допоміг їй пережити горе. Вона навчала його малярству, і він теж став народним художником, майстром наївного мистецтва. Федір одружився на гарній дівчині Катерині. Згодом у Марії Оксентіївни Примаченко з’явилися онуки: Петро, а за ним Іван. 

Потім Марія Примаченко так розповідала про ті давні події:

“Мало того, що на фронті загинув чоловік, а в мене немовля на руках, так фашисти ще й розстріляли брата Івана, а з ним вісімдесят односельців. Під час трусу забрали все, що було в хаті, пошматували малюнки, газетні та журнальні статті.

Молилася та благала Бога. Так, одного дня блимнула надія. Напередодні визволення Київщини від німецько-фашистських загарбників, у вересні 1943 році побачила сон, як білі лебеді гнали чорних птахів. Так невдовзі й сталося.”

Марія Примаченко. Творчість

Творчість Марії Примаченко відкриває багатобарвність української естетики, з її тонким гумором та іронією, глибинне світовідчуття та філософію народної культури. Тож, не випадково український художник Микола Глущенко так говорив про Марію Примаченко:

“В ній уособлена естетика нашого народу”.

Марія Приймаченко дуже любила свою Батьківщину.

“Наше рідне люблю — от і все. Бо то у нас в Україні віками робиться… Все вишите, красиве і ніхто не повторить його ніде”, — казала вона.

Союзна преса (газети та журнали, що друкувалися за часів СРСР) називала художницю так: “Маруся Приймаченко — молода колгоспна художниця з сонячно-радісної України”.

За словами мистецтвознавців, Примаченко не слідувала народним канонам у своїх роботах. Марія сама вигадувала візерунки, одяг та поєднання кольорів. В цьому і полягає її новаторство.

Цікаво, що спочатку свої картини Марія Примаченко зовсім ніяк не називала. Відповідно до задуму художниця вибирала основний колір для своїх персонажів – чорний, синій, фіолетовий. Тому і перші твори художниці мають відповідну назву – “Чорний звір”, “Коричневий звір”, “Червона мавпа”. Та згодом вона стала вигадувати підписи-приказки для своїх робіт: “Хитра лисиця ведмедику каже: “Їж кукурудзу – поправишся” – а собі курочку несе та медок п’є”; “Журяться рябушки: “А вже скоро зима, а в нас хати нема”. Обізвався зайчик: “А я зими не боюся, у снігу сховаюся”.

У 1936 році відбулася перша персональна виставка Марії Примаченко у Києві. Образи у роботах Марії Оксентіївни Примаченко були доволі чарівні, казкові, навіть фантастичні. Намальовані істоти мали якісь химерні форми, часом квіткоподібні. Але всі вони доволі симпатичні.

У 1937 році Марія Примаченко прийняла участь у міжнародній виставці мистецтв у Парижі (Франція). Була нагороджена дипломом першого ступеня. З того часу талановиті твори художниці стали визнаними у всьому світі. Ними захоплювалися  мешканці Парижу, Варшави, Софії, Праги, Монреаля.

Ім’я художниці включено у Всесвітню енциклопедію наївного мистецтва. У 1959 році Марія Примаченко стала членом Спілки художників України.

За невтомну працю у 1960 році Марія Оксентіївну Примаченко (Приймаченко) нагороджено орденом “Знаком пошани”.

У 1966 році Марія Примаченко отримала Шевченківську премію, а в 1970 — звання “Заслужений діяч мистецтв України”.

У 1973 році відбулася велика персональна виставка робіт Марії Примаченко в Києві.

У 1988 році Марія Оксентіївна Примаченко отримала звання “Народний художник України”.

Марія Примаченко. Картини з 1962 по 1972 роки

“Птах” (1962), “Морські артисти” (1962), “Соняшники з бджолами” (1962), “Українські танцюристи” (1963), “Соняшник життя” (1963), “Маки” (1964), “Сороки-білобоки” (1967), “Квіти у вазі” (1967), “Калиновий гай” (1967), “Марусина мичку пряла” (1968), “Літа мої молодії, прийдіть до мене у гості” (1969), “Звір гуляє” (1971), “Весілля” (1972), “Дві папуги” (1972).

У картині “Літа мої молодії, прийдіть до мене у гості | Years, My Years, Come Back to Me” М. Примаченко зобразила жінку, яка сидить у квітах. На мостику шість дівчат в українських нарядах, які ніби йдуть до хати. Біля хати росте велика яблуня і квіти. Марія Примаченко так підписала свою роботу:

“Літа мої молодії
Зупиніться.
Хоч на калиновім мості,
Та прийдіть
До мене в гості”.

Цю картину художниця написала до свого 60-річчя. А шість дівчат – це прожиті нею шість десятиліть. Сумно, що літа молодії вже минули та все ж пам’ять не раз повертає до них. 

Фантастичні звірі Марії Примаченко

Центром творчості Примаченко були фантастичні звірі з не менш фантастичними назвами, наприклад: “Кукурудзяний кінь у космосі”.

“У мене все не так, але воно — живе!”

Фантастичні звірі — це витвір уяви художниці. Таких звірів в природі не існує. Вони начебто прийшли з казок, але всі вони ніби “олюднені”. Фантастичні звірі у роботах М. Примаченко найчастіше з людськими очима, які повернені до глядача. Звірі уподібнюють добрі або злі людські наміри й емоції. Негативних персонажів художниця зазвичай зображала у темних кольорах. 

Серед усіх фантастичних істот Марії Примаченко, цей звір особливо вирізняється ніжністю й ліричним настроєм. В нього великі вуха та грива, схожа на левову. Його чорні очі випромінюють цікавість, а рожеві лапи з кігтями ледь торкаються землі. Чоло, щоки й перенісся горохового звіра прикрашені трикутними веснянками (ластовинням). А сонячне жовтогаряче тло картини створює атмосферу тепла, затишку і світла. 

Малюнок Марії Примаченко “Гороховий звір” став реальним шедевром серед колекції фантастичних тварин художниці. Вона намалювала цю дивовижну істоту у свої майже 70 років.

Ось іще кілька робіт майстрині з фантастичними істотами: “Віл” (1973), “Дика корова” (1975), “”Дика вівця дорогою йшла” (1975), “Гороховий звір” (1977), “Мільйон років, як цього звіра немає” (1977) , “Рибний цар зловив одуда і радий” (1983), “Бичок-Третячок” (1984), “Дика видра птичку ухопила” (1987),  “Український кіт у чоботях” , “Той звір, що ліс охороняє та про птахів дбає” та інші.

Диво-птахи Марії Примаченко

“Птахи й квіти як вишиванки, для радості”, — казала М. Примаченко.

У роботах Марії Примаченко можна окрім звірів, побачити фантастичних, ніби живих птахів. Вони в неї яскраві, золотаві, квіткоподібні, з крилами-вишиванками.  Примаченко часто запитували, чому її  птахи такі нереалістичні. На це в неї завжди була одна відповідь:

“Навіщо малювати їх такими, як є. Вони й так красиві. А я малюю на радість людям”.

Квітково-пташині серії робіт М. Примаченко — це неповторні, незабутні малюнки, в яких є своя історія.

“Кожен малюнок – маленька казка, що живе своїм життям”, — казала М. Примаченко.

Ще починаючи з 1935–1936 років у композиціях Марії Примаченко почали з’являтися не лише фігури звірів, але й птахів з гарними квітучими гілками чи “вазонами” поруч. В залежності від навчальних завдань у Школі народних майстрів народного мистецтва, М. Примаченко об’єднувала їх форматом аркуша, побудовою композиції та певними колористичними рішеннями.

Пропонуємо вам подивитися на деякі роботи видатної художниці з її диво–птахами у цій галереї:

Філософія життєствердження у картинах М. Примаченко

Деякі картини М. Примаченко також несуть в собі глибоку філософію життєствердження. Наприклад: “Радіють коні й птахи” (1975), “Дарую українську паляницю усім людям на землі ” (1982), “Льон цвіте, а дівчина заміж іде” (1983), “На честь народження правнучки” (1987), “На Вкраїні хліб і сіль” та інші.

Марія Примаченко. Малюнки останніх років

Останні роки життя недуга прикувала Марію до ліжка, але вона все одно продовжувала малювати.

У творчості Марії Примаченко останніх років все більше з’являються роздуми про час і буття. Художниця не лише знала, що відбувається у селі, але й стежила за міжнародними подіями — слухала новини по радіо, телебаченні, а невістка Катерина передплачувала багато газет і читала Марії Оксентіївні їх вголос.

У 1988 році художниця створила чорнобильську серію. Нагадаймо, що с. Болотня, де жила Марія Примаченко, знаходиться майже у 30-ти км зоні. Саме через їхнє село евакуйовували жителів Прип’яті. Машини їздили цілу ніч, світили фари, у повітрі висів неспокій. 

Рідні розповідають, що художниця бачила віщі сни, часто перед глобальними катастрофами чи загостреннями військових конфліктів. Сон М. Примаченко наснився і після Чорнобильської трагедії.

“Їй приснився сон, що виходить на подвір’я, а навколо – зелена трава, щебечуть пташки. І чує голос: “Все буде добре”, тож із села вона не виїжджала.”

Незадовго до смерті у 1986 році художниця створила вражаючу чорнобильську серію. Однією із культових картин цієї серії є зображення птаха, що летить. Ця робота має назву “Тіло, що розлетілося на мільйон атомів”.

Так, ми бачимо, що у творчості Примаченко часто постають теми як світла, так і темряви.

У 1994 році М. О. Приймаченко була нагороджена Почесною відзнакою Президента України. Це була остання нагорода в її земному житті.

Марія Примаченко померла в своєму будинку в селі Болотня на Київщині у 18 серпня 1997 році, коли їй було 88 років.

Картини Марії Примаченко прості, але водночас вони несуть неймовірну силу. Магія творчості Марія Оксентіївни підкорили увесь світ.

“Вона знала собі ціну. Знала, що талановита і що роботи її непрості. А ще казала, що, попри непросту долю, була щасливою. Виховала сина, який став її учнем і найближчим другом, дочекалась внуків, яких теж навчила малювати, правнуків. Їй усе вдалось”.

(Ольга Левченко)

Марія Примаченко. Цікаві факти

Марія Примаченко сприймала навколишній світ у прекрасному, мальовничому освітленні, переосмислюючи його силою своєї фантазії. Дякуючи цій талановитій художниці, ми можемо милуватися новими, небаченими до того, казковими персонажами її творінь та дивовижними квітами:

Одного разу хтось із здивованих знайомих запитав Марію:
– Чому ви не малюєте справжніх квітів?
– А навіщо? Ви ж і так їх бачите.
– А з натури не пробували?
– Я малюю з натури, але вони щоразу цвітуть інакше.

До речі, любленим кольором Марії Примаченко був зелений.  Художниця писала свої картини як лівою рукою, так і правою. Вона поважала котів.

А ось іще топ 10 цікавих фактів про Марію Примаченко:

1. Соняшник – це улюблена квітка художниці. Вона любила його за насичений, життєствердний колір. За лагідну дружбу з сонцем. За користь, яку він приносить людям: і насіння, і золоту олію. Сонях у її світі – це не лише краса, а й щедрість.

Марія Примаченко (Приймаченко) настільки любила цю квітку, що засівала соняшниками значну частину городу, замість звичної для села картоплі. Тож, для рідних сонях став символом самої Марії. Її син, Федір, продовжив цю теплу традицію. він став висівати у пам’ять про матір соняшники в саду.

2. Після смерті свого чоловіка на початку Другої світової війни Примаченко майже 20 років не брала до рук пензлик. Чоловік Марії так і не встиг побачив сина, а вона до кінця днів берегла йому вірність.

3. Про мисткиню було знято такі фільми — “Діалоги з народними майстрами Марією та Федором Примаченками” (режисер — Володимир Савєльєв) та “Сотвори своє сонце” (сценарист — Григорій Мєстєчкін).

3. Коли у 1937-му картини Марії Приймаченко виставляли в Парижі, іспанський художник Пабло Пікассо зазначив, що, якби вона жила у Франції, могла б стати відомішою, аніж він.

4. За думками мистецтвознавців вартість робіт Марії Примаченко становить від 10 000 $ за одну картину.

5. На честь народної художниці перейменовано вулиці в декількох містах України. Найвідоміші з них — це бульвар Марії Примаченко в Києві та бульвар Марії Примаченко в Запоріжжі, який раніше був проспектом Маяковського.

У 2019 році до 110 річниці з дня народження мисткині у Запорізькому обласному художньому музеї відбулася Виставка “Неосяжний світ Марії та Федора Примаченків”. В експозиції було представлено 67 картин Марії Примаченко та 3 її сина Федора. Загалом у Запорізькому музеї зберігаються 103 їхніх роботи. (Джерело: zp.suspilne.media)

Найбільше таки картин М. Примаченко (близько 650 робіт) зберігаються у Києві у Національному музеї українського народного декоративного мистецтва.

Також у Києві був встановлений пам’ятник Марії Примаченко недалеко від Львівської площі, у парку перед будівлею Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури. Відкриття відбулося 24 червня 2009 року до 100-річчя від дня народження художниці.

6. До 100-року Марії Оксентіївни Примаченко за рішенням ЮНЕСКО 2009 рік був оголошений роком Марії Примаченко.

7. А чи вам відомо про те, що у 2008 році було випущено ювілейну монету з зображенням Марії Примаченко з назвою “Видатні особистості України”  і поштові марки із зображенням її робіт?

8. У 2013 році спалахнув скандал навколо фінської дизайнерської компанії Marimekko, яка використала малюнок Марії Примаченко “Щур у дорозі” на принтах для літака авіакомпанії Finnair без дозволу. Малюнок фінської дизайнерки відрізнявся іншою назвою — “Лісовий народ” і тим, що там були зображені одні дерева, без щура.

Компанія Marimekko використовувала цей дизайн понад шість років. Адріана Вялець, директорка Національного музею українського народного мистецтва заявила, що має плани вжити судових заходів. Вона повідомила, що “звернеться за юридичною консультацією з цього питання, оскільки це було серйозним порушенням авторських прав”. (Джерело: itsartlaw.org)

Дизайнерка Крістіна Ісола, визнала факт плагіату та вибачилась. А авіакомпанія Finnair зобов’язалася видалити малюнок зі своїх літаків.

“Захищати авторські права на твір, який створено в Україні українським автором, – необхідно!”

(Адріана Вялець)

9. Творчість української художниці Марії Приймаченко також надихає модельєрів. Так, колекція Оксани Караванської весна-літо 2009 була створена за мотивами робіт Марії Оксентіївни.

До того ж, двоюрідні правнучки Марії Примаченко, сестри-близнючки Аліна і Каріна Гаєві — художниці, які заснували власну марку дизайнерського одягу Ga.EVA у місті Дніпрі. Вони також нерідко надихаються творами знаменитої родички.

10. І останнім з нашого списку є той цікавим факт, що зірка № 14624 носить ім’я Марії Примаченко. Вона розташована між Марсом та Юпітером.

Інститут Просвіти про Марію Примаченко (відео)

На Київщині згорів історико-краєзнавчий музей

Іванківський історико-краєзнавчий музей , в якому демонструвалися та зберігалися зібрання матеріалів і предметів з історії, культури та персоналій колишнього Іванківського району у лютому 2022 року був знищений військовими РФ.

Було знищено 80% експонатів музею — старовинних речей. Деякі з ранніх творів художниці Марії Примаченко згоріли повністю, а деякі були пошкоджені. За словами правнучки художниці та голови благодійного фонду, присвяченого її спадщині, Анастасії Примаченко, місцевим жителям вдалося тоді врятувати деякі шедеври. Загалом у музеї було представлено 25 картин Марії Примаченко.

“Ще однією з непоправних втрат історико-культурного надбання України є знищення агресором у ці пекельні для нашої країни дні Іванківського історико-краєзнавчого музею, де серед великої кількості цікавих експонатів та тематичних експозицій гордістю та окрасою були роботи видатної української художниці Марії Примаченко, у селі Болотня Іванківського (зараз – Вишгородського) району Київської області”, – написала у своєму повідомленні Литовченко.

Згодом вцілілі картини з колекції Примаченко показали на виставці з назвою “Марія Примаченко. Врятоване” в Українському домі в Києві у вересні. У межах цього проєкту було представлено 14 робіт Марії Оксентіївни Примаченко, які вціліли після пожежі.

Питання захисту культурної спадщини України стоїть гостро, адже удари по меморіалах, церквах і музеях — частина геноцидної війни, яку веде росія. Нагадаємо, 27 лютого міністр культури України Олександр Ткаченко звернувся до ЮНЕСКО з проханням позбавити росію статусу члена цієї організації. В офісі генерального прокурора повідомляють, що за період від лютого 2022 до серпня 2025 років постраждалих пам’яток культурної спадщини на території України вже нараховується 1453 об’єкти.

Використана література:

1. Кириченко М. А. Український народний декоративний розпис : навч. посібник. — К. : Знання-Прес, 2006. — 228 с. : іл.
2. Манзатюк З. Український квітник. — К. : Грані—Т. , 2012. — 64 с.: іл.
3. Марія Примаченко : Альбом. Авт.—упоряд. Н. Велігоцька. — К. : Мистецтво, 1994. — 132 с. — резюме англ, фр. та нім. мовами.
4. Ганжа П. О. Таємниці українського рукомесла. — К. : Мистецтво, 1996. — 192 с. : іл. — резюме англ. мовою.
5. Островський Г. С. Добрий Лев Марії Примаченко. — М. : Радянський художник. — 1990. — 208 с. : іл.
6. Словник художників України. — К. : Академія наук, 1973. — 270 с. : іл.

Дякуємо, що були з нами! Свої відгуки ви можете написати у коментарях під цією статтею. 

Дізнавайтеся більше про культуру та мистецтво України, переходячи за цим посиланням.

Щоб дізнаватися ще більше цікавого, підписуйтеся на наші канали:

• Instagram 
• Facebook  
• Pinterest 
• YouTube