Казка про весну для дошкільнят: “ПОДАРУНОК” 🎁
Казка про весну для дошкільнят. Читати онлайн українською
Цікава казка про весну “Подарунок” Марії Пономаренко — це невелика, зворушлива історія про те, як зайчик шукав, що подарувати своїй матусі на свято. Казка для дошкільнят та дітей молодшого шкільного віку (1 – 2 класів).
Приємного читання! Більше казок українською шукайте тут →
Подарунок
Настала весна. Багато клопотів зʼявилося у звірів та птахів. Всі вони чепурили свої оселі, лісові галявини. Дехто змінював вбрання. Зайці скидали білі шубки, а натомість одягали сірі, вовки та ведмеді лише обновлювали старі кожухи, бо не звикли міняти колір.
Та найбільше метушились малята, потай від усіх готуючи подарунки, адже незабаром — мамине свято. В цей день на головній лісовій галявині мали зібратися найповажніші мешканці лісу й вирішити, кому ж присудити головний приз за найкращий подарунок.
Засмучений сидів у своїй хатинці лише зайчик Сіра Шубка. Йому теж хотілося порадувати маму, проте він Ніяк не міг придумати для неї подарунка. Ось зайчик вийшов надвір. У лісі, де не глянь, — біжать струмки.
На горбочку, якраз біля головної галявини, побачив Сіра Шубка блакитну квіточку на тонкій стеблині.
— Хто ти? — запитало зайченя.
— Пролісок, — відказала квіточка. — Дуже соромно не знати мене, адже розквітаю я щовесни.
— Це моя перша весна, — зніяковіло зайченя, — тому й не чув про тебе.
— Ага, он воно що! — розсміявся Пролісок. — А чому ти такий засмучений?
— Як же мені не сумувати? Завтра мамине свято, а подарунка не маю.
Пролісок співчутливо подивився на зайчика, трохи подумав та й каже:
— То, може, візьми мене та й подаруй своїй мамі…
— Як же я візьму?! — розгубилося зайченя. — Ти ж тоді не будеш рости.
— Звісно, не буду, — зітхнув Пролісок, — але ж ти не маєш подарунка. Всі матимуть, а ти — ні.
— Дякую тобі, Проліску, — раптом зраділо зайченя.
— Тепер я знаю, що подарувати мамі!
І ось в день свята геть усі малята прийшли на головну лісову галявину. Кожне з них принесло дбайливо загорнений у торішнє листя подаруночок. Тільки в Сірої Шубки в лапках не було нічого.
Подарунки малят були й справді напрочуд гарні: різьблені скриньки й розфарбовані мисочки, горішки і ткані рушнички, вишивані серветки й намисто з шипшини. Нарешті дійшла черга й до Сірої Шубки. Зайченя взяло маму за лапку й повело на горбочок: там синіла квітка.
— Я дарую тобі, матусю, ось цього проліска. Тільки зірвати його я не міг, адже він тоді не ростиме.
— Дякую тобі, мій любий синочку, — розчулилась зайчиха.
— Дякую за чудовий подарунок!
Коли ж усі подарунки були вручені мамам, до лісових мешканців звернувся ведмідь на ймення Буркотун:
— Ми тут порадилися й вирішили головний приз віддати зайчикові Сірій Шубці.
— Ура! — кричали звірята, бо сподобалися їм слова старого ведмедя.
— Тримай міцно! — Буркотун подав зніяковілому зайченяті позяного кошика, вщерть наповненого рожевобокими яблуками, ще восени зірваними з лісової яблуньки. — Їж на здоров’я, та не забудь маму почастувати. — Буркотун весело примружив очі.
— Не забуду! — сказало зайченя і подало кошик з яблуками мамі.
~КІНЕЦЬ~
Дякуємо, що були з нами! Дивіться інші схожі за тематикою статті:
А також підписуйтеся на наші канали в соціальних мережах:
Або переходьте за посиланням НА ГОЛОВНУ СТОРІНКУ
Email адреса для ваших пропозицій: ask.olhamaria@gmail.com
