День народження
Привіт, мої любі читачі! Сьогодні я хочу поділитися з вами одним одкровенням. Я дала йому назву “День народження”. Текст сам проситься аби його написали, висвітлили, оголили тему вираження осуду інших людей. То може дання стаття стане комусь у нагоді, дай то Бог…
Кожен з вас знає, що від початку повномасштабного вторгнення рф у 2022 році, з території України виїхало дуже багато людей. Тільки моїх кровних родичів, які покинули Батьківщину нараховується 14 осіб. Я зі своєю сім’єю залишилася. Добре то чи ні, одному Богу відомо. Живучи у червоній зоні ми побачили вже чимало розпачу і сліз, страхітливих картин буття сьогодення, руйнувань і смертей, обстрілів… Це життя з постійними стресами та переживаннями.
Серед тих, хто виїхав була одна жінка, яку я особисто знала. Її ім’я Світлана. Сама вона родом з тієї ж самої сторони, де мешкає моя сім’я. Переїхала вона до Польщі. Вже кілька років, як там вона працює та живе.
Якось одного дня я побачила, що вона опублікувала пост у Фейсбуці, де виклала дуже гарні фото зі свого Дня народження. Я про себе відмітила, що дана жінка (їй за п’ятдесят років) стала виглядати набагато краще, ніж тоді, коли вона жила в Україні. Чепурною, навіть витонченою якоюсь стала: доглянуте волосся, гарна зачіска, стильне вбрання, справжня відкрита радісна усмішка, рум’янець на щоках. У свій День народження видно було, що вона подорожувала. Її оточували гарні краєвиди природи. Щасливі люди знаходилися поруч із нею, обіймали, дарували квіти.
Останнім фото з цієї добірки було відкрите шампанське, наповнені бокали, суниця на столі і відкрита коробка шоколадних цукерок.
Все б то й може і нічого, якби не одне АЛЕ, що глибоко ранило моє серце – Світлана залишила в Україні свого чоловіка, якому років 60, чи може трішки більше, і він хворий на рак. Полишила його у найважчий час. Так він залишився один, тяжко хворий і під постійними обстрілами. (Хочу на цьому місці детальніше зупинитися, бо знаю дві такі історії, де жінки спасаючи себе, кидали своїх хворих раком чоловіків і самі переїжджали жити у інші країни).
– Як це? – не вкладалося у моїй голові. – Як ти можеш радіти, просто жити десть там далеко, знаючи про свого чоловіка, якому потрібна зараз поміч? Ти своє життя поставила превище його? Чи ти вирішила так: “А чим йому (чоловікові) вже допоможеш? Все одно скоро помре? То краще я хоча б виїду… мені ж іще жити й жити!”
У пошуках кращої долі, люди свідомо покидають своїх найрідніших? Залишають без уваги, своєї підтримки, любові, допомоги? Це ж не цуценя, як таке взагалі можливо??? Та й цуценя було би шкода, а тут рідний чоловік… Зараз Світлана щаслива, зі стрункою фітнес фігурою (видно, що спортом займалася останнім часом), а десь там її чоловік… Чи ти згадала про нього у свій День народження? Хоча б одна думка промайнула у твоїй голові про нього, чи тьохнуло твоє серце?
Отакі думки миттю випереджаючи одна на одну, перепліталися у моїй голові, коли я побачила щасливу Світлану на фото. Мої міркування перервав голос Бога. Він мені сказав:
– Ти бачиш, що людина сьогодні щаслива?
– Так, бачу, але… – відповіла я.
Голос не дав мені більше говорити. Далі казав лише Він:
– Якщо ти бачиш щасливу людину зараз, не засуджуй її. Це її щастя. Сьогодні Світлана щиро радіє, то І ТИ РАДІЙ ЗА НЕЇ! Вислови їй свої вітання. Напиши їй “З Днем народження!”. Прибери геть своє засудження, бо не тобі судити! Я, – сказав Бог, – у свій час сам їй про це нагадаю. А сьогодні Світлана почуває себе щасливою, то РОЗДІЛИ цю мить ЩАСТЯ РАЗОМ ІЗ НЕЮ!
Ці слова, що були промовлені Творцем, як грім загуркотіли, блискавкою вдарили в мою егоїстичну натуру. Я аж “прокинулася” від тих сильних, справедливих, живих слів Творця. Я більше не задавала ніяких питань. Глибоко вдихнула ковток повітря, миттю перестала засуджувати когось (хай навіть і справедливе було, як на мене те засудження), оговталася, взяла себе в руки…
Треба було “ламати себе”, мені дійсно знадобилося трохи часу, аби з легким серцем, БЕЗ ОСУДУ, просто взяти і привітати людину зі світом.
З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ!
Так я написала Світлані у той день. Здоров’я та миру ще побажала. А про себе подумала:
– Гарний Ти мені, Господи, урок сьогодні дав. Слава тобі Всевишній во віки віків! Амінь.
~КІНЕЦЬ~
Дякую, що був з нами! Поділися своїми думками щодо прочитанного у коментарях.
А ось і перший коментар:
Дізнавайся більше про духовний розвиток людини, переходячи за цим посиланням.
А щоб побачити ще більше цікавого, підпишись на наші канали:
Або переходь за посиланням НА ГОЛОВНУ СТОРІНКУ
