Верба – національний символ України
Верба – рослинний символ України
Верба – одвічний символ України,
Всім нам відома культова рослина.
Символізує вірність, рідний край,
Любов безмежну, ніби небокрай.
Верба – це символ і окраса України! (З. Нестеренко)
Верба – рід дерев, кущів або напівкущів родини вербових (Salicaceae). Загалом існує біля 400 видів видів роду дерев, кущів або напівкущів родини вербових, але в Україні їх зареєстровано лише 29. Ви з легкістю знайдете на території нашої Батьківщини таки види види верби: вавилонську, козячу, вербу білу, ламку, тритичинкову, прутоподібну, гостролисту, попелясту та пурпурову. Однією ж із найрозповсюдженіших в Україні є плакуча верба.
А чи знаєте ви, що змушує ту вербу плакати? Оскільки плакуча верба росте, преважно, біля водойм, то її коріння є зануреним у воду, яку верба отримує в надлишку. Тому верба й зливає зайву воду через листя, тобто “плаче”. Цей процес виділення крапель “сліз”, тобто води, називається гутація.
(Джерело відео: Facebook_Олена Слухай)
Як бачимо, ці рослини з родини вербових віддають перевагу вологим місцям. Вони полюбляють рости біля річок, боліт, струмків, а також на вологих луках. Рослина верба росте швидко, але цікавим є і той факт, що вона живе аж до ста років!
Верба в українська міфології
Верба як український рослинний символ здавна уособлює красу нашої України, звеличує духовну міць народу, засвідчує любов до рідної землі. В народі її ще називають так: багниця, верболіз, рокита, шелюга, білолоз, жовтолозник.
Наши пращури обожнювали кожну травинку, птахів, звірину. Особливо радісним після важкої суворої зими було пробудження природи та приліт перших вісників весни: журавлів, ластівок – священних птахів. А яке ж дерево розквітало першим? Саме верба! Пухнасті молоді котики, виблискували білим чи золотавим усміхом, випромінюючи тепло та ласку, несли перший запах весни. Подекуди ще лежав сніг, було холодно, а верба вже цвіла. Отже, думали люди, вона сильніша за все грізне та суворе, бо рослина верба – жива, добра.
Та ви й самі тільки-но погляньте на цвіт верби, яке це прекрасне і зворушливе диво природи!
Верба (Salix L.)
У народі кажуть: “Зацвіла верба – прийшла весна.” Вербового цвіту, чекають з великим нетерпінням, як і прихід самої весни.
Верба козяча (Salix caprea L.)
На честь цього дерева – вісника весни молодь влаштовувала спеціальне свято. Дівчата прихорошували котиками та розпуклими вербовими галузками “вибравши з-поміж себе найудатливішу юнку, наспівуючи веснянку: “Ой вербо, вербо, вербице! Час тобі, вербице, розвиться!” А потім, узявшись за руки, водили хороводи. Тим часом дітлахи на різні голоси жваво закликали весну змайстрованими з верби свистульками. “Таке видовище вражало своєю поетичністю й красою”, – пише В. Скуратівський.
Що означає верба в Україні?
Деревце з пухнастими котиками – це символ весни, але його також вважають символом молодості, радості, оновлення та пробудження природи від зимового сну. Верба вважається також й символом матері та замужньої жінки. “Дівчина як верба: де посадиш, там прийметься”, – бо дівчина, виходячи замуж, переходить в іншу родину і там звикає. (І. Франко “Приповідки”, 1573)
Дівчата на виданні, посадивши свячену вербу, дуже сильно її пильнували Бо існує повір’я, якщо верба прийметься, дівчина ще цього року віддасться.
Стоїть верба над водою,
Розпустила гілля, –
Убирайся, дівчинонько,
Днесь твоє весілля…
Безплідним жінкам навіть давали їсти вербові бруньки, що повинно було, за віруванням, сприяти народженню дитини. Отже, верба – це й символ запліднення, таємнича сила жінки, плодючості та материнства. Казали, Казали також, шо дітей знаходять “на вербі”.
Поряд з іншими рослинами верба завжди вважалася рослиною-оберегом. І це насамперед стосується вербової гілочки, яка була освячена на Вербну неділю. Нею били кожного зустрічного і примовляли: “Будь великим, як верба, а здоровим, як вода, а багатим, як земля.” Або так: “Будь багат, як земля, і будь плодний, як лоза!”
А ще примовляли так:
Не я б’ю, верба б’є:
За тиждень Великдень.
Не вмиряй, не вмирай,
Великодня дожидай…
Окрім того, виганяючи вперше худобу на пасовище, обов’язково вдаряли її вербовою гілкою, щоб уберегти від хвороби. Бо наші предки вірили, що дотиком гіллям верби до людини чи то до худоби, воно дає багато здоров’я та зберігає від злого ока.
Биття свяченою галузкою верби в Галичині та Буковині звуть “шуткою”. Цей звичай прийшов до нас ще з дохристиянських часів. Він мав на меті передати тому, кого б’ють, творчої розбудженої енергії, сили та здоров’я. Доторкнутися до людини свяченою вербою – значить поєднати її з космічними силами Всесвіту, надати можливостей відродження і здоров’я. Тож на цій підставі й вважається, що великодня верба сприяє прилученню людини до Космічної Гармонії.
Свячену вербу також вважають охороною від нечистої сили. Святять її в Вербну Суботу, а потім частину бережуть у хаті, прикрашають нею ікони й зберігають протягом усього року. Вважається, що освячена верба є також оберегом від пожеж, повеней й уберігає поля від граду та іншої всякої напасті.
Що символізують вербові гілочки?
А ще для українців рослина верба – символ краси, символ самого Космічного океану, всієї нашої Галактики (або Чумацького Шляху), а також надзвичайної працездатності, запліднюючої, родючої сили. Адже верба має силу розвинути аж до 700 квіток! То й не дивно, що верба присутня і в замовляннях, де сімсот коренів мають те саме значення, що й сімсот гілок-квіток: “Під сонцем, під жорстоким, і під лісом, під чорним, під високим, там стоїть верба; під тією вербою сімсот коренів, а на тій вербі сімсот канатів, а на тих канатах видить сидить цар Хан і цариця Ханиця…”
Верба як символ Предвічного всесвітнього дерева, що служить житлом для істот, які мають “силу на ввесь світ…” бо верба належить царству світла. Український народ зауважив, що верба дуже швидко росте, і використав це в своїх магічних обрядах. Люди клали у воду галузки верби й примовляли: “Як верба росте швидко, щоб так і дитина росла швиденько”.
Ще кілька тисяч років тому верба вже вважалася священним деревом-тотемом у праукраїнців. “Рослина верба, – указував О. П. Знойко, – пов’язана була з космогонією та міфологією народу і символізувала Першоджерело творення світу – Прадерево життя. Саме через це верби часто садили над шляхами…” То й не дивно, коли українці будували хату, то обов’язково садили неподалік неї вербу.
Навіть й тоді, коли людина помирала, вербу висаджували на могилці. На Буковині до труни й понині кладуть вербові прутики, бо верба – це також символ неперервності життя.
Верба – це ще й символ Неба, що тримає на собі Сонце. Бо давні слов’яни вважали, що верба уособлює бога Сонця-Ярила. Й до тепер у народі кажуть: “Саме сонце п’є воду з вербових листочків, тому вони такі схожі на сонячні промінці.”
Ой, вербо, вербо, вербище
Чого на море нависла?
Під тую вербу стежечка,
Туди ішла дівочка
Да несла золото в приполі,
Да розсипала на морі…
“Золота верба” – це також символ любові і вдячності: “Ростуть за ним золоті верби” – кажуть в Галичині про доброзичливу людину, що залишає по собі добрі спогади (Ів. Франко «Приповідки» III, 48, 206).
Іще однією причиною шанування верби є її вологолюбність. У давнину люди з побожним трепетом ставилися до води. Бо це дерево завжди росло тільки там, де була вода. Воно ніби тримало постійний зв’язок із божеством життєдайної вологи.
Отже й не дивно, що криниці та священні для українців місця, копали біля верби. “Де срібліє вербиця, там здорова водиця”, – говорить народне прислів’я. Люди помітили, що верба – то чудовий фільтр. Вона очищає воду, надаючи їй особливого смаку, “вербового духу”, як кажуть, який утворюють смолисті речовини. Це своєрідна здатність робити воду “живою”, цілющою, що й спричинило пошанування цього дерева. Ось чому люди брали (і сьогодні беруть) воду для пиття у річці саме під вербою. Цікавим є й те, що за допомогою вербового прутика, люди навчилися шукати джерело води. А ще біля відра з водою для пиття клали вербову дощечку, а на неї вже ставили кухлик для пиття води. Це така своєрідна народна гігієна.
Казали ще й так: “Верби довкола водоймищ – воді спокійно і добре, значить, і тобі спокій нестиме така вода. А коли маєш на душі смуток – притулись – верба забере”.
Тепер стає зрозумілим, чому саме це дерево слугувало для виготовлення домашнього начиння: олійниць, ложок, корит, кошиків, човнів-довбанок. З неї виробляли колиски для немовлят – цвіту роду українського.
З верби ще робили чудові кобзи, бандури, адже пращури помітили, що саме верба – дзвінка та голосиста. І тоді оживало священне дерево, возвеличуючи гордий дух українця та його волелюбність.
Суха ж верба, або ж смерть верби вважалося як втручання нечистого, тому й кажуть: “Відчепися від мене, а чепися сухої верби.”
Як бачимо, рослина верба – це один з найважливіших українських народних символів. Тож звичайно, він є досить оспіваним в художніх творах: народних піснях, віршах, приказках та прислів’ях, загадках, колядках, легендах та казках. Ось до вашої уваги наведемо кілька таких прикладів:
Вірші про вербу
Ой, вербичка-вербиченька
При дорозі схилилася,
При дорозі схилилася,
Про щось зажурилася.
Не журися, вербиченько, –
На порозі весна.
Синьооким барвінком
Вкриє землю вона.
Білим цвітом калинонька
Забуяє в гаю.
Звеселить Україноньку,
Україну мою!
Верба
Тане сніг, течуть струмки,
Ожива травичка,
I до сонця гілочки
Простяга вербичка.
I м’якенькi, як пушок,
Ніжні, як шовковіi,
Ясно дивляться з гiлок
Котики вербовi.
(Катерина Перелісна)
Котики вербові
Сонце по діброві
Ходить, як лисичка.
Котики вербові
Жмурять жовті личка.
Вже не хочуть спати,
Хоч і трішки сонні.
Гріють лапенята
На яснім осонні.
(Анатолій Камінчук)
Вербичка
Посадив Петрусь вербичку
Зелененьку, невеличку,
Щоб над стежкою росла,
Кучерявою була.
Перша пташка прилетіла,
В молодому листі сіла,
Заспівала на гіллі:
– Трі-лі-лі-лі, трі-лі-лі… –
Потім промінь золотистий
Примостився теж на листі,
Він приніс для юних віт
Аж від сонечка привіт.
Радо Петрик поглядає
На вербичку і питає:
– Ти скажи мені про те,
Хто скоріше з нас росте?
(Дмитро Мегелик)
Вербові сережки
Біля яру, біля стежки
Одягла верба сережки.
Головою хилитала,
Потихесеньку питала:
– Де ота біленька хатка,
Де гарнесенькі дівчатка?
Хай би вибігли до стежки,
Подарую їм сережки!
(Ліна Костенко)
У багатьох своїх творах згадує вербу і Тарас Григорович Шевченко. Ось, для прикладу, перу Шевченка належать такі рядки:
На вічну пам’ять Котляревському (уривок)
Сонце гріє, вітер віє
З поля на долину,
Над водою гне з вербою
Червону калину,
На калині одиноке
Гніздечко гойдає.
А де ж дівся соловейко?
Не питай, не знає.
Княжна (уривок)
Як широка сокорина
Віти розпустила…
А над самою водою
Верба похилилась;
Аж по воді розіслала
Зеленії віти,
А на вітах гойдаються
Нехрещені діти.
Далі читаємо такі слова:
Чималий у яру ставок,
Зелений по горі садок,
І верби, і тополі,
І вітряки на полі,
І долом геть собі село
Понад водою простяглось.
Тече вода з-під явора (уривок)
Тече вода з-під явора
Яром на долину,
Пишається над водою
Червона калина;
Пишається калинонька,
Явір молодіє,
А кругом їх верболози
Й лози зеленіють.
(Тарас Шевченко)
Українська народна пісня про вербу
“А над ставом вербонька похилилася”. Співає Олексій Буднік
Ось так згадували про вербу у весільній пісні:
Да стоїть верба не рік, не два.
Не стій, вербо, розвивайся,
Розвий собі сімсот квіток,
Сімсот квіток і чотири;
Всім боярам по квіточці.
Усім дружкам по квіточці:
Андрієчку нема квітки.
Андрієчку квітка –
Марусенька дівка…
А так згадували про вербу у колядці:
А у нашого господаря
Золот а верба,
А на тій вербі золота кора,
А на тої вербі рожеві квіти.
Ой то не верба – Йванкова жона.
Ой то не квіти – то Йванові діти…
Загадки про вербу
Плаче красуня над річкою:
-Пов’язала би коси я стрічкою,
Та вітер весь час налітає
І коси мої розплітає.
Ще одна загадка про вербу:
Довгі, тонкі віти має,
Золотом кору вкриває,
З гілок кошики плетуть,
В церкву раз на рік несуть.
Прислів’я і приказки про вербу
Де верба, там і вода.
Зігнувся, як верба над водою.
Зацвіла верба – прийшла весна.
Без верби і калини нема України.
Верба, як трава, ти її покосиш, а вона знову виросте.
Де срібліє вербиця, там здоров’я водиться.
Українська народна легенда про вербу
“ЯК ОКСАНА ВЕРБОЮ СТАЛА”
Колись давно в одному селі жила вродлива дівчина Оксана. Дуже полюбляла вона вбратися у вишивану сорочку, плахту (незшита поясна частина жіночого українського національного вбрання, схожа на спідницю), взути на ноги червоні чобітки, надіти на шию намисто, прикрасити волосся стрічками. І так гарно вбрана ходила дівчина на річку — помилуватися своїм відображенням у її гладкому плесі (спокійна, чиста вода). Могла годинами так сидіти, задивляючись на свою вроду та усміхаючись сама до себе.
Кликали Оксану дівчата водити хороводи, а вона лише плечима знизувала. Мати просила доньку допомогти – води із криниці принести, на городі попоратися. Та у відповідь завжди чула: “Ой, не зараз, мамо… “
Одного вечора, коли дівчина, як зазвичай, стояла на березі, з води визирнув Водяник. Побачив він красуню та й завмер, зачарований її вродою. Саме у цей час нагодилася Оксанчина матуся й покликала дівчину додому. А та у відповідь:
– Не хочу йти до хати! Немила вона мені! Я б так усе життя стояла край води, милуючись своєю вродою!
Почувши таке бажання Оксани, Водяник умить виконав його. І тут ніжки дівчини перетворилися на коріння, яке міцно трималося за берег і вже не могла красуня зрушити з місця. Гнучкий дівочий стан став тонким вербовим стовбуром, руки перетворилися на гілля, а довге кучеряве волосся – на тонесенькі гілочки, що схилялися до самої води, торкаючись свого відображення в ній. Саме так, як мріяла Оксана.
А Водяник, плеснувши по воді хвостом, опустився, задоволений, на самісіньке дно. Тепер красуня-верба завжди буде перед його очима.
Використані джерела:
- Верба/ Українська мала енциклопедія: 16 кн.: у 8 т./ проф. Є. Онацький, 1958. – Т. 1, кн. II : Літери В – Ґ. – с. 138 -140.
- Верба/ Енциклопедичний словник символів культури України / За заг. ред. В. П. Коцура, О. І. Потапенка, В. В. Куйбіди. – 5-е вид. – Корсунь-Шевченківський: ФОП Гавришенко В. М., 2015. – С. 110.
- Верба (українська міфологія)/ uk.wikipedia.org
- Знойко О. П. Міфи Київської землі та події стародавні. – К., 1989.
- Скуратівський В. Берегиня. – К, 1998.
- Українознавство. – К., 1994.
- Андрієвський “Звичаї і обряди”, 1941.
Дякую, що був з нами! Поділися своїми думками щодо прочитанного у коментарях.
Дізнавайся також про культуру та мистецтво України, переходячи за цим посиланням.
Не забудь підписатися на наші канали:
Або переходь за посиланням НА ГОЛОВНУ СТОРІНКУ