ВІРШІ ЗАГИБЛИМ ВОЇНАМ

Низький уклін і вічна пам'ять Воїнам-Героям Запорізького краю

11.07.2025

ВІРШІ ЗАГИБЛИМ ВОЇНАМ-ГЕРОЯМ РІДНОГО КРАЮ

Запоріжжя. Алея Слави. Бульвар Шевченка. 2025 рік — Алея Слави у місті Запоріжжя. 2025 рік (Джерело зображення: фото з власного архіву)

Смерть може забрати дорогих нам людей, але любов і пам’ять про них назавжди залишаться в наших серцях…

На білих полотнах дороги до раю

На білих полотнах дороги до раю,
Вже тисячі наших незримих слідів…
Вклоніться Героям! Вони не вмирають,
Вони завжди з нами – усі, як один!

У Бога всі живі…

Нема у Бога мертвих, всі – живі,
Душам померлих небагато треба –
Чекають ті, хто вже пішов в той світ,
Від нас молитви щирої у неба!

Згадаймо тих, кого уже нема –
Близьких і рідних, друзів і знайомих…
Але ж той факт відомий недарма –
Ми тут в гостях, ну а вони вже вдома.

Згадаймо теплим, щирим словом їх,
Хай світла памʼять буде їм навіки!
В розмові з Богом, в молитвах своїх
Просим померлим Божої опіки!

Найважча дорога…

Дороги різні у житті бувають…
Лише одна найважча з них.
Коли із дому рідних проводжають,
Тих найрідніших, серцю дорогих.

Коли роками ходиш на могили.
А у думках минулії роки.
І згадуєш страшні оті хвилини.
Як у засвіти рідні відійшли.

І та дорога, що веде на цвинтар.
Одна з найтяжчих у житті доріг.
Хоч не минуло б років скільки,
Та не згасає у серденьку біль.

Не заросте ніколи стежка…
Дорога вічна, вічна до родин…
Хоч, як не було б серцю важко.
Ідеш до рідних… мовчазних могил…

Кожен прапор на цвинтарі

Кожен прапор на цвинтарі,
То був коханий, рідний.
І мріяв про свою сімʼю.

Кожен прапор на цвинтарі,
Хотів бачити як ростуть його діти,
Благословити їх до шлюбу і дочекатися онуків.

Кожен прапор на цвинтарі мав друзів,
Любив життя і мав плани
На майбутнє.

Кожен прапор на цвинтарі хотів
Бачити усмішку своєї дружини, мами,
А не їх сльози.

Наші поля всіяні не прапорами.
Наші поля всіяні життями цвіту нашої нації.

(Автор: Соломія Українець)

Час не лікує

Не вірте, не правда, час не лікує
Ні біль від утрати, ні біль від розлуки…
Він просто незграбно бере і маскує
За сірими буднями лагідні руки…

Теплі обійми і щирі розмови
Він розчиняє між росами й снами,
А ми, прокидаючись, знову і знову
В минуле щоденно вертаєм думками…

(Автор: Інна Николайчук)

Герої—Янголи

Моя країна рідна, пам’ятай
Тих, хто за тебе в вирій відлітають.

Вони летять за обрій, як птахи
Летять на небо. Тільки не вертають…

За наше щастя, за чужі гріхи…
За нашу волю Янголи вмирають.

Є біль, який не виплакати

Є біль, який не виплакати…
Є сльози, які не видно,
Але вон переповнюють душу…
Є слова, які ніколи не будуть вимовлені…
І люди, яких ми ніколи не обіймемо,
Але вони назавжди залишаться у наших серцях…
НАЗАВЖДИ!!!💔

Загиблим героям

Вони загинули, їм сорому не мати,
Пішли у небуття спочити на віки.
Чи було легко їм своє життя віддати?
Мовчать – над ними лише тиша і вінки.
І прапор гордо на вітру тріпоче,
І серце втратою пронизано наскрізь,
І дивляться на нас такі живі і рідні очі,
Ми ж стоїмо, потупившись від сліз.
Вони загинули не ради нагороди,
То для живих – медалі й ордени.
Найкращі діти нашого народу,
Країни молодої дочки і сини.
Їх пам‘ять світла поруч з нами,
А стежка до могили бур‘яном не заросте,
І дай нам сили, Господе ласкавий,
Звитягу їхню не зганьбити попри все.
Безсмертні душі їх у вирій відлітають,
Залишившись навічно янголами там.
І хоч говорять, що герої не вмирають,
Героям мертвим ми завдячуєм життям.

(Автор: Костянтин Вишневський)

У спогадах. У памʼяті. У серці…

У спогадах. У памʼяті. У серці.
У подиху. У кроці. У житті.
На роздоріжжі – ви по іншій стежці.
Додому повернулись “На щиті”.
Не описати весь той біль словами.
Як боляче складати їх в рядки…
Ви спочивайте з миром. Ми ж за вами
Сьогодні всі запалимо свічки…

(Автор: Вікторія Денисенко)