Ця історія була розказана мені своїм пра-прадідом з Небес. Я дала їй назву “Як ти ставишся до свого здоров’я?” Тож, як бачите, настав той час, коли я повинна викладати свої знання отримані Зверху онлайн та розказувати про те людям… Тож слухайте!

Як ти ставишся до свого здоров’я?

Колись жив собі один хлопець (його імені мені названо не було, а значить він виступає у розповіді просто як особа, людина). Тоді він вчився у 7-му класі. Та якось з ним сталася біда і він після того довго знаходився  у стінах лікарняних закладів. У нього було пошкодження хребта після травми. То тепер він тільки те й бачив: лікарі, купа ліків, безконечні обстеження та збентежене, зморене материнське обличчя. За тим і рік минув. Другий настав…

Його однолітки вже навчалися у 9-му класі. Цей хлопчина потроху одужував, навіть став робити деякі домашні завдання, що задавали у школі. Йому пощастило і він став ходити! Це було для нього справжнє диво, а для його родини – свято! Та, звісно, що здоров’я тепер було не те, як раніше…

Вирішив цей хлопець наздогнати своїх однолітків у навчальній програмі. А це був випускний 9 клас! Завдань було багато і були вони доволі складними. Та рішення у хлопця залишалося твердим.

– Наздожену їх! Всі свої сили покладу на це, але наздожену! І я буду цього року зі своїми однолітками екзамени здавати!

Що було робити батькам? Найняли вони репетиторів. Книг, різноманітних посібників стало багато на столі у цього хлопця. І він вчився та старанно займався з репетиторами. Інколи він так виснажувався за такою роботою і навіть було думав у такий момент:

– Все. Це прірва. Мені її не перейти…

Потім брав себе у руки і знов вчився. Став навіть школу відвідувати. Було подивиться на своїх однолітків, а ті веселі, балакучі, все встигають! А Він? Як погляне на ті величезні математичні приклади, аж дурно робиться. Але зуби зціпить і вчить, вчить, вчить. І не дарма! Він того року здав-таки випускні екзамени 9 класу, як того і хотів.

Потім він продовжував ще вчитися, потім інститут, диплом. Аж ось він подорослішав, став мужнім, відкрив свій бізнес. У ньому він був спритний, як риба у воді. Гарно керував своєю справою. У нього було багато осіб в підпорядкуванні. Він займався вантажоперевезеннями.

Все б то нічого, якби одного дня він не помітив десь там біля правого плеча якусь шишку розміром з зелену сливу. Та пухлина ще й не дуже йому заважала жити й працювати. То він й не збавляв обертів – як звик “вкалувати” у 9 класі, так і надалі йшов з таким наміром по життю. Так заглянув у лікарню, сдав якісь там аналізи, випив ліків, зробив уколи і…знову поспішав усюди встигнути, все до ладу зробити, все проконтролювати.

Та пройшов певний час і якось він став перед великим дзеркалом і на мить застиг від побаченого. Пухлина та стала вже більшого розміру, поруч із нею з’явилося нове затвердіння. Ось іще якийсь наріст у низу живота… Кепські, мабуть, справи, – подумав він. Прийшов у лікарню, то вже як слід став проходити обстеження. Присвятив тому немало часу. Став лікуватися. Його здоров’я сильно похитнулося знову. Роботу свою передав іншим людям, бо сам вже не міг то все на собі тягнути.

Що б він тепер не робив, які б ліки не приймав, а здоров’я все погіршувалося. Надумав він знайти якогось лікаря з нетрадиційними методами лікування. Поїхав до нього. Той приймав у самому центрі великого міста, орендував там офіс. Піднявся до нього цей бідолаха. Бачить біля відкритого вікна стіл стоїть, стілець і якась лавка поруч і парасолька… Все. Більше нічого там не було.

Підійшов до шамана чоловік. Задер свою футболку і чекав тепер, що той дід йому скаже. А той схопився, взяв свою парасольку і чимдуж вибіг на вулицю. Своєю поведінкою він дуже здивував чоловіка. Тим паче, що прийом у нього стоїв чимало коштів!

Та робити нічого. І сам пішов слід за тим дивним дідком на вулицю. Дивиться, а той собі бігає по дорозі і штрикає парасолькою у небо.

– Зовсім з глузду дід з’їхав! – подумав він.

Та бачить, що небо стало затягуватися важкими хмарами і невдовзі такий дощ лупонув! Дід розкрив парасольку і запросив стати під неї і того чоловіка. Під тією дідовою парасолькою була немов інша реальність. Там десь ллється з неба злива, он під нею намока такий же вантажний фургон білого кольору, яких було багато у роботі цього чоловіка раніше. А тепер? Що тепер? Все залито дощем… нічогісінько не видно кругом, ані вітрин, ані багатоповерхівок, вже і тої вантажівки за цією, викликаною дідом, зливою не видно. А ось під дідовою парасолькою якось здорово стояти! Якесь дивне відчуття.

– Вперше таке відчуваю у своєму житті! – сказав чоловік.

Ось пташка якась, щоб не мокнути літає собі спокійно під тією ж парасолькою. Не боїться нікого. А ось метелик! Так і шниря, все обвивається навколо дідової руки. І ще один метелик! Цей був величеньким і ось, наче навмисно,  завмер напроти лиця чоловіка, щоб той міг спокійно його розгледіти.

– Ах! – вигукнув чоловік. – Дивина якась!

Він також побачив, як сонячне світло освітило все, що було під дідовою парасолькою. Під тією чарівною парасолькою світ засяяв по-справжньому! Чому він раніше не помічав тієї дивної краси, а лише зараз?

– І що тепер? – поспитав чоловік у діда.

– От якщо б ти зміг побачити оцю природню красу раніше, багато років тому назад, то і не хворів би так! А тепер вже пізно…

Тільки і мовив дід.

– Кінець –

 

Тепер дайте відповіді на такі питання:

1. Чому, на ваш погляд, так висловився дід? Що він мав на увазі?
2. Коли остаточно зірвав своє здоров’я головний герой оповідання? Що це був за момент в його житті?
3. Як ви гадаєте, чи шкодував він тепер про те?
4. Чому люди оговтуються лише, коли “далі вже нікуди”? Як гадаєте?
5. Чи було б доречним не тягти на собі “ношу” (ту планку, мету яку поставив собі чоловік раніше, ще у 9 класі?)
6. В чому ви згодні з поведінкою головного героя, а в чому – ні? Поясніть свою думку.

 

Напишіть свої відповіді у коментарях знизу цієї сторінки.

Всім дякую за увагу! Хай щастить! І бережіть своє здоров’я!

 

Дізнавайся більше! Читай, що розповідає Ольга-Марія про себе на сторінках Instagram

Або переходь за посиланням на головну сторінку